Українська правда
Історична правда

Іван Паскевич: блискучий полководець на службі жандарма Європи

28.05.2012 _ Володимир Володько
Версія для друку

Полтавець Іван Паскевич зробив карколомну кар'єру. Він успішно воював проти Наполеона і турок, відібрав у персів Вірменію і Азербайджан. Пушкін оспівував його у віршах. А українець придушив польське повстання - куди там Хмельницькому - і очолив Польщу.

Хоробрий і талановитий полководець, герой російсько-турецьких війн та переможець Наполеона, кавалер усіх мислимих російських військових орденів... А ще царський сатрап, душитель польської та угорської свободи, намісник Кавказу і права рука жандарма Європи.

Все це - наш земляк Іван Федорович Паскевич.

Цей завойовник Польщі і Закавказзя - частина миколаївської епохи, яка під гаслами консерватизму і стабільності привела Російську імперію до першої крупної поразки в її історії.

У травні цього року виповнюється 230 років від його дня народження. Днями на батьківщині Паскевича, у Полтаві, назвали на його честь вулицю. "Історична Правда" вирішила розповісти про цього українця, який воював від Ірану до Угорщини, а потім 25 років керував підкореною Польщею.

Перші кроки

Майбутній граф Ериванський та князь Варшавський - представник типового старшинського роду, який за століття видерся по соціальній драбині з простих козаків до багатих поміщиків.

Дід полководця Григорій Іванович, як і сотні його сучасників козацьких старшин, стає російським дворянином і навіть перебирається жити з рідної Полтави до Петербургу.

Його син Федір служить в Малоросійській колегії помічником її президента графа Петра Румянцева. Так у родини з'являються зв'язки, які прокладуть Івану Паскевичу дорогу до російської столиці.

Народження української бюрократії. Як еліта Гетьманщини стала імперськими чиновниками

Рік народження Івана Федоровича Паскевича – 1782 – символічний. Російська влада скасовує рештки козацької автономії і перетворює Лівобережну Україну на провінцію. Колишні старшини та їх діти тепер - вірні піддані імперії. Остання дає їм шанс відчути себе частиною могутнього організму.

Імперська еліта абсорбує в себе представників підкорених народів. Українці - друга за чисельністю нація в державі - тут на чільному місті.

Молодий Паскевич - хвацький вояка

В 1793 р. юний Іван Паскевич вступає до пажеського корпусу в Петербурзі. Молодик з блиском закінчує учбовий заклад і стає лейб-пажем - а потім, обравши військову стезю, поручиком лейб-гвардії Преображенського полку та флігель-ад’ютантом імператора Павла І.

Ходять чутки, що цим він зобов'язаний своїй зовнішності, оскільки привертає увагу дружини Павла імператриці Марії Федорівни.

Перед ним - блискучі перспективи закріпитися при дворі. Але царевбивство Павла І тимчасово перериває його злет. В нового імператора Олександра свої наближені, Паскевич опиняється на задвірках світського життя. Від забуття його рятує чергова російсько-турецька війна, яка починається в 1806 р.

Проба сил

Підтримка Франції спонукає Османську імперію до реваншу за всі образи завдані Росією в минулому. Бойові дії розгортаються придунайських князівствах Молдавії та Валахії. Паскевич знаходиться при командуючому молдавської армії, виконує його доручення, а в боях довго не бере участь.

Але завдяки неймовірній хоробрості його скоро помічають. В нічному степу українець один допомагає колонні російських військ знайти правильну дорогу. За це отримує перший орден – св. Володимира 4-го ступеня. Паскевич воює під Ізмаїлом та штурмує фортецю Браїлов. Там його зустрічає ворожа куля, але нагородою стає золота шабля "За хоробрість".

Паскевич однаково вправний в бою і в дипломатичних місіях. Командуючий кілька разів посилає його з особливими дорученнями в Стамбул.

Молодому штабс-капітану феноменально щастить. Він вислизає з рук турецьких розбійників, уникає розправи з боку фанатиків-мусульман (для цього здійснює нічний рейд на човні зі Стамбулу до Варни) і при цьому умудряється постачати в російський штаб інформацію про армію противника.

Сучасна реконструкція Вітебського мушкетерського полку, яким командував Паскевич. Фото: kurier.me

Ще кілька ратних подвигів - й Іван Паскевич уже полковник (і це в 27 років!), командир Вітебського мушкетерного полку та кавалер ордену св. Анни 2-го ступеня. На його рахунку – розгром турків під містом Мангалія та штурм фортець Базарджик.

Апогеєм військової слави молодого полковника стає штурм Варни. Він зухвалим наскоком захоплює гарматну батарею неприятеля на мисі Галатобург і спрямовує жерла гармат проти обложеної фортеці. За це отримує вищу військову нагороду імперії – орден св. Георгія 4-го ступеня.

За 200 років до того Варну штурмував Сагайдачний

З прибуттям підкріплень підбадьорені турки пробують відбити свої гармати. Полк Паскевича не тільки один за одним відбиває атаки переважаючих сил противника, але контратакує і заганяє ворогів назад у Варну. Цей подвиг вже тягне на Георгія 3-го ступеня.

В 28 років полковник Паскевич збирає усі можливі ордени, якими тільки може бути нагороджений військовий його чину. Тепер його ім’я широко відоме в армії, солдати дають йому прізвисько "хоробрий".

Далі – битва біля села Батино (серпень 1810 р.), де 19 тисяч солдат Російської імперії розбивають 45-тисячну турецьку армію. Паскевич особисто штурмує турецькі батареї, незважаючи на сильний картечний та рушничний вогонь. Результат – чин генерал-майора і відправка в Київ для формування нових боєздатних полків.

Хоробрий воїн перетворюється на вмілого організатора. Хоча нові полки набирали із солдат гарнізонів та штрафників, Паскевич їх добре дисциплінує. Скоро вони покриють себе славою у складі 26-ї піхотної дивізії під час війни з Наполеоном 1812 року.

Герой 12-го року

Турецька війна робить зі штабс-капітана Паскевича генерал-майора та кавалера вищих військових орденів. Скоро він стикається з більш серйозним ворогом - Великою армією, яку очолює сам Наполеон.

12 червня 1812 р. ця досі непереможна сила переходить кордон Російської імперії. Паскевич служить в складі 2-ї Західної армії, яка окремо від 1-ої поспішно відступає вглиб Росії. Мета - уникнути генерального бою та об’єднати дві армії під Смоленськом.

Ворог наступає на п’яти. Командуючий князь Багратіон доручає корпусу генерал-лейтенанта Раєвського, в складі якого дивізія Паскевича, затримати французів під Могилевом.

B липні під селом Салтанівка вона першою стикається з військами французького маршала Даву. Терези військового щастя коливаються. Паскевич намагається якомога довше затримувати французів, щоб дати час своїм відступити.

Молодий генерал-майор вміло маневрує артилерією і завдає противнику значних втрат. Врешті-решт Паскевич обдурює Даву. Останній переконаний, що має справу з основними силами росіян, а не з ар’єргардом. Він стягує сюди всі свої війська. Паскевич свою місію виконує – 2-га армія відривається від французів.

Корпус Раєвського першим підходить до Смоленська. От-от туди прийдуть французи, а основні російські сили ще далеко. Командуючий вирішує дати бій біля міста. Але втручається Паскевич.

У 1610-му році під час кампанії проти Московської держави війська Речі Посполитої підірвали частину Смоленських укріплень. Захопивши місто, поляки збудували у проломі стіни п'ятикутний бастіон, назвавши його Королівським на честь свого монарха Сигізмунда ІІІ-го. У 1812-му укріплення стало опорною точкою оборони проти французів. Фото: forum.smolensk.ws

Українець переконує Раєвського укріпитися в самому Смоленську і у випадку потреби прийняти вуличний бій. Цим він зберігає корпус від розгрому - і не дає ще більше ослабити російську армію перед майбутнім Бородінським боєм.

В Смоленську Паскевич обороняє ключовий, так званий Королівський, бастіон. Атаки військ маршала Нея захлинаються через мужність його захисників. Оборона Королівського бастіону не даремна. В разі оволодінням Смоленськом з ходу, Наполеон може вдарити в тил розділеній російській армії.

Зрештою місто здають - але дві армії об’єднались і продовжили відступ. 26 серпня настав день Бородіна. І тут дивізія Паскевича грає вирішальну роль. Вона обороняє так званий центральний редут або "батарею Раєвського".

Дивізія відбиває атаки французів одну за одною, поки не втрачає більшість особового складу. Під час контратаки під Паскевичем вбито двоє коней, але сам він неушкоджений. Врешті-решт солдати Російської імперії відступають, а генерал-майор Паскевич отримує черговий орден – св. Анни 1-го ступеня.

Батарея Раєвського гарматним і мушкетним вогнем відбиває атаку французів

Далі - здача Москви, битва під Малоярославцем та вигнання решток наполеонівської армії з імперії. Паскевич – активний учасник цих подій. Він відзначається у битві під Вязьмою, а в бою під містечком Красним мало не полонить прославленого маршала Нея, за що й отримує орден св. Володимира 2-го ступеня.

У грудні 1812 р. головнокомандуючий Михайло Кутузов особисто представляє 30-річного Івана Паскевича Олександру І як найкращого свого генерала.

Батько-командир

Разом з переможною російською армією Паскевич в чині генерал-лейтенанта входить до Парижу. За взяття французької столиці нагороджений орденом св. Олександра Невського.

Можливо, таким він би й залишився в історії - бравий генерал та герой 12-го року. Але одна зустріч змінює все.

В березні 1814-го Олександр І знайомить його зі своїм братом великим князем Миколою Павловичем. Останньому лише 18 років і він щиро захоплюється прославленим генералом. Скоро Паскевич, очоливши 1-шу гвардійську дивізію, стає його командиром.

Так новоспечений герой 1812 року входить в царське оточення. А імператор Микола Павлович до самої смерті називатиме українця не інакше як "батько-командир".  

Іван Паскевич. Портрет британського художника Джорджа Доу, 1820-ті

Це були для Паскевича щасливі роки. Генералу доручають делікатні місії – два роки він подорожує по Росії та Європі разом з великим князем Михайлом Павловичем. Йому благоволить мати імператора, він здобуває репутацію блискучого царедворця.

Паскевич влаштовує особисте життя – одружується на двоюрідній сестрі знаменитого поета Олександра Грибоєдова. Тільки от з новим фаворитом Олександра І графом Аракчеєвим відносини не лагодяться. Паскевич категорично не приймає нової муштри, якою так захоплюється граф.

Звістка про смерть імператора Олександра І застає його в Мітаві. Бурхливі події повстання декабристів в Петербурзі та в Україні проходять повз генерала.

Що декабристи збиралися робити з Україною?

Паскевич - один з небагатьох офіцерів, не помічений в жодному таємному товаристві і не запідозрений у вільнодумстві. Саме тому новий цар Микола І вводить генерала до складу Верховного кримінального суду над державними злочинцями.

Вірний слуга царя він без тіні сумніву ставить підпис під суворими вироками офіцерам, багатьох з яких знає особисто. Це – перша пляма на світлій біографії Паскевича. Цей судовий процес назавжди таврує його як "ката декабристів".

Везе, так везе

Не встиг Микола І коронуватися, як починається його перша війна. Війни взагалі характерні для його правління. Слава перемоги над Наполеоном ще не блякне і російський цар постійно встряє в конфлікти. Врешті-решт останній з таких конфліктів виливається у Кримську війну та принижує Російську імперію.

Цар остаточно переконується – Паскевичу можна довіряти. Він відсилає генерала в Закавказзя, де починається війна з Персією.

Формально Паскевич підпорядковується командуючому Кавказького корпусу генералу Олексію Єрмолову. Але останній був надто близький до декабристів і Микола І вочевидь планує замінити його вірним Паскевичем. Не дивно, що новоприбулий генерал і його начальник постійно конфліктують.  

Іван Федорович шле постійні кляузи на суперника в Петербург. Особливо він вражений недисциплінованістю і панібратськими стосунками в кавказькому корпусі. "Сліпа покора їм не подобається. Але я змушу їх робити по-своєму!", - впевнений полководець.

Єрмолов збирає наявні вільні сили та на чолі з Паскевичем відсилає їх до міста Єлизаветполя [нині Гянджа в Азербайджані - ІП], біля якого вже порядкують перси. Похід цей здавався чистим безумством – Паскевич має семитисячний загін, тоді як йому протистоїть армія перського шаха числом 35 тис.

Але Імператорському улюбленцю знову щастить. Перси, які розраховували задавити ворога масою, прорахувались. Завдяки вмілому маневруванню Паскевич розсікає ворожу армію, оточує її по частинах і змушує тікати. Перси втрачають 2 тис. вояків, тоді як росіяни лише – близько трьохсот осіб.

Війська Паскевича входять в Єреван. Картина 1893 року

Паскевич рветься переслідувати ворога вглиб Персії, але Єрмолов його зупиняє – у армії можуть виникнути проблеми з постачанням харчів і боєприпасів. Ображений Паскевич подає царю ультиматум – або він, або Єрмолов.

Імператор, звичайно, обирає свого вірного полководця. Єрмолова змушують подати у відставку і відправляють до Росії, навіть не виділивши офіційного конвою і не давши попрощатися з солдатами. Попри усі військові успіхи, Паскевич так ніколи і не завоює такої поваги серед кавказької армії, якою користувався Єрмолов.

Якщо Микола І й мав сумніви щодо зміни командуючого, скоро вони відпали. Паскевич здобуває ряд блискучих перемог.

Біля струмка Джеван-Булак розбиває армію наступника шахського престолу Аббас-Мірзи, захоплює фортеці Аббас-Абад та Сардар-Абад і у вересні 1827 р. підступає до найбільшої фортеці Вірменії – Еривані [нині Єреван - ІП].

Паскевич робить ставку на артилерію і буквально завалює ядрами стіни Еривані. В місті вибухнуло повстання вірмен-християн, які змусили гарнізон капітулювати. 1 жовтня Паскевич входить до Еривані. Скоро він займе Тавриз [нині Тебріз в Ірані - ІП] і розпочне з посланцями шаха мирні переговори.

Представники імператора вимагають віддати Ериванське й Нахічеванське ханства та виплатити величезну контрибуцію в 20 млн рублів. Шах, який щойно недавно претендував на все Закавказзя, відмовляється від таких принизливих умов. Але захищатись вже нічим. Коли Паскевич рушає на столичний Тегеран, по ходу захоплюючи іранські фортеці, перси здаються.

10 лютого 1828 р. в Туркманчаї [нині в Ірані] Паскевич та спадкоємець шаха Аббас-Мірза підписують мир на попередніх умовах, продиктованих Санкт-Петербургом. Російська імперія міцно закріплюється в Закавказзі.

Граф Паскевич і перський принц Аббас-Мірза підписують мирну угоду в Туркманчаї

За перемогу цар дає Паскевичу орден св. Георгія 2-го ступеня та графський титул. Тепер до свого "простого" прізвища він дописує гордий додаток – граф Ериванський.

Не забувають обдарувати полководця й матеріально. Із суми контрибуції він особисто отримує мільйон рублів.

По імперії вже гримить ім'я Паскевича. Йому вже співають дифірамби як геніальному полководцю. "Що геній, то не геній, а що везе, так везе" - висловлюється з цього приводу батько графа Ериванського Федір Паскевич.

Паскевич-паша

Не встигає відгриміти російсько-перська війна, як на порядку денному вже нові бойові дії. На цей раз із традиційним ворогом - Османською імперією. Основним театром бойових дій Микола І визначає Балкани, на Закавказзі Паскевичу доручають відволікти на себе якомога більші сили противника.

"Батько-командир" перевиконує план і зі жменькою солдат кавказького корпусу (12 тис.) блискуче громить османів.

Перше мішень - фортеця Карс, яка довгий час вважається неприступною. 19 червня під стінами укріплення він громить кінноту ворога, застосувавши нетипове для тодішньої російської армії бойове лінійне шикування.

 Війська Паскевича облягають Карс

Паскевич-паша (як його називали турки) методично, по всім правилам військової науки облягає Карс і призначає штурм на 25 червня - день народження Миколи І. Але за два дні до часу Х у події втручається випадок. Зазяті солдати вриваються в одне із передмість Карса і Паскевичу нічого не залишається, як призначити загальний штурм.

Оборонці фортеці розбиті та капітулюють. Але після перемоги кавказька армія ледве не вимирає - у війську починається епідемія чуми.

Тільки жорсткі карантинні заходи Паскевича допомагають подолати мор і продовжити бойові дії. Він захоплює фортецю Ахалкалакі і підступає до укріплення Ахалцих [нині місто Ахалцихе у Грузії - ІП].

Розбивши 30-тисячну турецьку армію, полководець бере фортецю штурмом. Це - один з найкровопролитніших штурмів за всю кавказьку кампанію, який триває 12 годин і коштує військам Російської імперії більше півтисячі вбитих.

 Бій за Ахалцих

В 1829 р. турки хочуть взяти реванш, але 10 червня в битві при Каінли армія Паскевича розбиває війська турецького сераскира (головнокомандуючого) Салех-паші. Фартовому полководцю відкривається дорога на турецьке місто Ерзерум, яке, бачачи поразку своїх співплемінників, здається йому без бою.

Паскевич оволодіває ключем до внутрішніх малоазійських провінцій Османської імперії. Цар оцінює це по достоїнству - з Петербургу висланий нагородний лист на орден св. Георгія 1-го ступеню.

Так Іван Федорович Паскевич стає повним Георгіївським кавалером, яких в історії Російської імперії всього чотири (крім нього, цієї честі удостоїлись Михайло Кутузов, Михайло Барклай-де-Толлі та Іван Дибіч-Забалканський).

Гарячі голови радять Паскевичу "кувати залізо, поки гаряче" і йти походом на місто Сівас в центр Малої Азії. Паскевич більш обережний. Для початку планує оволодіти прибережною фортецею Трабзон. Але коли війська були вже на марші, прийшла звістка про Андріанопольский мир з турками. За ним Росія отримує дельту Дунаю і фортеці в Закавказзі - Анапу, Поті, Ахалцих та Ахалкалакі.

Після війни Паскевича буквально носять на руках. В столиці кавказького намісництва Тифлісі на нього чекає фельдмаршальський жезл, при дворі впливові чиновники наперебій славословлять на його адресу. "Воскрес Суворов! Дай йому армію, то мабуть узяв би Царград!", - така одностайна думка про його перемоги.

Пушкін, присутній при взятті Ерзерума, до кінця життя зберігатиме турецьку шаблю, подаровану Паскевичем. ( До речі, після смерті поета Паскевич скаже: "Жаль Пушкіна як літератора, але людиною він був поганою").

Проти гірських народів

Переможець персів і турків є прихильником рішучих заходів щодо повсталих кавказьких народів. Його попередник Єрмолов дотримується тактики повільного "удушення" Кавказу через будівництво фортець, оборонних ліній та за допомогою окремих каральних акцій. Миколі І це не подобається.

В Паскевичі імператор знаходить однодумця. Граф Ериванський вважає, що горців можна перемогти так само як і інших противників - у відкритому бою. Він не розуміє специфіку партизанської війни.

Як Російська імперія завойовувала дагестанців та інших горців

Паскевич видає прокламацію "Мешканцям Дагестану і Кавказьких гір", де оголошує, що турецький султан уступив Кавказ російському імператору. Йому влучно відповідає один старий горець, показуючи на злітаючого з дерева птаха: "Дарую тобі його, візьми, якщо зможеш". І дійсно, найкрупніша військова експедиція Паскевича проти горців Гагр зазнає фіаско.

"Я був поблажливим, але загалом, загрожував твердістю і рішучістю", - підсумовує Паскевич свою політику на Кавказі.

Йому й тут щастить: за його правління не сталося жодного крупного антиросійського повстання. Щойно Паскевича переводять з Кавказу до Польщі, тут починається газават - священна війна мусульманських племен проти росіян.

Душитель польської свободи

29 листопада 1830 р. у Варшаві починається антиросійське повстання. Польща в складі Російської імперії має широку автономію з власною конституцією, парламентом та урядом. Однак самодурські методи управління царського намісника великого князя Костянтина Павловича готують грунт для бунту.

Чутки про набір поляків в рекрути для придушення революції в Бельгії слугують іскрою. Вгамовувати непокірних підданих відправляють ще одного героя російсько-турецької війни - Івана Дибіча-Забалканського. Спочатку він має успіх і навіть починає штурмувати Варшаву. Потім раптово припиняє наступ, чим дає можливість полякам контратакувати та розбити росіян.

Миколі І зрозуміло - Дибіча слід змінювати. Він терміново відкликає Паскевича з Кавказу до Петербургу. Смерть Дибіча в травні 1830 р. від холери виявляється дуже доречною. Паскевич терміново виїжджає до Польщі як головнокомандуючий.

Сили сторін надто нерівні. У імперського фельдмаршала 137-тисячна армія, у поляків - тільки 64 тис. війська. Паскевичу знову крупно щастить - поляки проґавили переправу царських військ через Віслу, тепер їм залишається лише обороняти Варшаву.

Під польською столицею Паскевич, на здивування підопічних, пропонує штурмувати одне з найукріпленіших передмість - Волю. 25 серпня 1831 року починається штурм. Битися доводиться буквально за кожен клаптик землі, але чисельна перевага бере своє і укріплення Волі врешті-решт падають.

Штурм Варшави. Малюнок XIX сторіччя

Паскевич вимагає від тодішнього польського диктатора Круковецького безумовної капітуляції, але даремно. Поляки налаштовані захищатися до кінця.

Другий штурм Варшави для фельдмаршала починається невдало - ядром він поранений в руку і контужений. Звиклий бути на передовій, Паскевич змушений керувати боєм дистанційно.

З кривавими боями імперські війська таки пробиваються до старого міського валу та облаштовують там артилерійські батареї, щоб обстрілювати стару Варшаву. Тільки тепер поляки розуміють - подальший опір марний. І здають місто.

Радісну звістку про капітуляцію ворога везе до Петербургу князь Суворов, онук славнозвісного генералісимуса, який 37 років тому підніс покорену Варшаву імператриці Катерині ІІ. "Ти помстився за Росію, ти підкорив Варшаву - відтепер ти світлійший князь Варшавський!" - відповідає Паскевичу Микола І.

Пушкін не забарився в поетичній формі (вірш "Бородинська річниця") похвалити полководця:

"Могучий мститель злых обид,
Кто покорил вершины Тавра,
Пред кем смирилась Эривань,
Кому суворовского лавра
Венок сплела тройная брань.
Восстав из гроба своего,
Суворов видит плен Варшавы;
Вострепетала тень его
От блеска им начатой славы!
Благословляет он, герой,
Твое страданье, твой покой,
Твоих сподвижников отвагу,
И весть триумфа твоего,
И с ней летящего за Прагу
Младого внука своего".

Ніч Паскевича

До честі фельдмаршала, він не допускає кривавих інцидентів на вулицях підкореної польської столиці, як це сталося з Суворовим в 1794 році. Обережна політика переможця імпонує царю і той призначає Паскевича намісником Царства Польського.

25 років полководець прикутий до цього регіону і змушений виконувати роль суворого адміністратора, не допускаючи при цьому перегинів, які б призвели до чергового бунту.

Портрет Івана Паскевича роботи Фрідріха Ранделя. 1830-ті

Поляки називають цей час "ніччю Паскевича". Їхня автономія цілком скасована, сейм розпущений, територія поділена на губернії, запроваджений надзвичайний стан, а фінансові розрахунки відбуваються тепер тільки в рублях.

Передусім, у Варшаві Паскевич зводить цитадель - символ російського панування і закриває місцевий університет - оплот "вільнодумства". Конфіскувавши майно у повстанців, він послаблює владу шляхти, змушуючи її перевести свої відносини із селянами на договірну основу.

Поряд із цим будує мережу шосейних доріг, першу залізницю, яка з'єднує Варшаву з Віднем, облаштовує комунальне господарство Варшави. Оживає театральне та концертне життя міста - Паскевич хоче аби поляки більше розважались, ніж думали про політику.

Але у випадку змов, конспірацій чи бунтів намісник показує свій крутий норов. В 1846 році наказує стратити трьох поляків, які організували повстанський загін і напали на російський гарнізон.

В той час якраз палає польське повстання в Кракові, який вважається вільною республікою. Паскевич боїться, аби вогонь революції не перекинувся на його територію. Починаються "зачистки" польських офіцерів. Одну групу поліцейські Паскевича припроваджують до в'язниці прямо зі святкового балу.

Будучи намісником Царства Польського, він не раз ризикує життям. В 1833 році біля Брест-Литовська на нього вчинив замах польський патріот Артур Завиша, а через 10 років поляки змовились захопити цитадель, де була штаб-квартира Паскевича.

 Пам'ятник Івану Паскевичу у Варшаві, у дворі резиденції імператорського намісника. Збудований у 1870-му, знесений у 1917-му. Зараз тут розташовано палац президента Польщі

Навіть школярі планують замах на фельдмаршала. Після поразки краківського повстання один із учнів варшавської гімназії Рудський визивається вбити "Еривана" (так в Польші називають Паскевича). До діла справа не доходить, хлопців надто голосно вихваляються майбутнім подвигом і їх арештовують.

Паскевич розумно ділить владу з місцевою аристократією. Намісник гуртує навколо себе тісне коло впливових шляхтичів, які допомагають йому в управлінні. Серед них Анджей та Костянтин Замойські та Фома Потоцький.

До своєї смерті Паскевич залишається намісником Царства Польського. Пізніше в 1870 р. імператор Олександр ІІ відкриє йому пам'ятник у Варшаві навпроти сучасного президентського палацу. Сьогодні на місці російського фельдмаршала стоїть монумент польському князю Юзефу Понятовському.

Операція з примусу до миру

Очолюючи західне угрупування російських військ, Паскевич пильно стежить за подіями в Європі. В 1848 році континент сколихує ряд революцій, які потім назвуть "весною Європи".

В березні революційна хвиля дійшла до Австрійської імперії. Особлива загроза трону Габсбургів - угорські революціонери, які за два місяці фактично створюють державу в державі, формують потужну армію. Ряд поразок змушують австрійських урядовців звернутися по допомогу прямо до Паскевича.

Першу партію російських військ в 10 тис. фельдмаршал дає, навіть не дочекавшись формальної згоди царя. Незабаром Микола І санкціонує його дії, додаючи своє знамените "Не щади каналій!". Але тільки після особистої зустрічі з молодим австрійським імператором Францом-Йосифом він дає остаточне добро на введення в Угорщину стотисячної російської армії.

Микола І - російський імператор, який називав Паскевича "батько-командир"

"Треба, щоб як грім грянув і все було закінчено" - інструктує цар Паскевича. Але чи то через вік, чи внаслідок спустошень, які принесла епідемія холери, однак фельдмаршал зі своїми військами уникає генеральної битви, маневруючи по угорській рівнині,.

Тверезо оцінюючи нерівність сил, угорці вирішують капітулювати перед росіянами, щоб не потрапити в руки австрійцям. 13 серпня 1849 р. поблизу міста Арад [нині в Румунії - ІП] угорська армія капітулює перед Паскевичем.

Бойові дії тривають всього два місяці і коштують росіянам лише 700 чоловік вбитими, тоді як від холери помирає майже 11 тис. солдат. Правда, вже після капітуляції повстанців відбувається інцидент, який п'ятнає репутацію Паскевича.

Одна з умов здачі угорців - невидача їх австрійцям. Проте Микола І під чесне слово Франца-Йосифа передає полонених генералів та офіцерів австріякам. В результаті 13 угорських генералів повішено та розстріляно.

Нефарт фартового полководця: Кримська війна

На початку 50-х рр. загострюються вічне Східне питання. Микола І вважає, що можна скористатися ослабленням "хворої людини Європи" - Османської імперії.

Цар висуває провокативну вимогу - надання Росії права протекторату над християнським населенням Туреччини. Вважає, що через суперечки Англія та Франція не зможуть об'єднатися, щоб йому протистояти. Сподівається на підтримку або хоча б нейтралітет Австрії. Паскевич скептично ставиться до австріяків і в результаті виявляється правий.

Відмова султана приводить до окупації росіянами придунайських князівств Молдавії та Валахії. 15 березня 1853 року Англія та Франція оголошують війну Російській імперії. Австрія теж грозить війною, якщо Санкт-Петербург не забереться з Придунав'я.

"Ми знаходимося в такому стані, що тепер уся Європа проти нас. Ніколи Росія не була в таких тяжких обставинах", - сумно констатує князь Варшавський. Він сповнений песимізму і пророкує втрату Польщі і Литви, якщо Австрія та Пруссія виступлять проти Росії.

Паскевич - одна з 128 фігур на пам'ятнику "Тисячоліття Росії", спорудженому в 1862 році в Новгороді

Дунайську кампанію Паскевич вважає безперспективною, але коли цар просить його очолити армію замість бездарного генерала Михайла Горчакова, він прибуває на фронт і керує облогою турецької фортеці Сілістрія [нині в Болгарії - ІП].

Українець боїться удару в спину з боку Австрії, радить Миколі І припинити облогу й відійти на свою територію. Одного дня ворожий снаряд завдає йому контузії, що дуже підриває здоров'я фельдмаршала. В червні 1854-го цар нарешті дає добро на план Паскевича і росіяни відступають з Молдавії та Валахії.

В той час Іван Паскевич, якому пішов вже восьмий десяток - дуже хвора людина. Він здає командування армією Горчакову, їде до маєтку в Гомелі [нині Білорусь - ІП], а потім у Варшаву, де турбується про оборону західних кордонів імперії.

У вересні 1854 року союзники висаджуються в Криму. Росіяни гостро потребують підкріплень тамтешньої армії, але Паскевич категорично відмовляється прислати хоча б одну дивізію. Це приводить до розгрому росіян на річці Альма та до облоги Севастополя.

Реконструкція боїв під Альмою. ВІДЕО

Звістка про смерть в лютому 1855 року імператора Миколи І остаточно підкошує Паскевича. Смертельна хвороба - рак шлунку - стрімко прогресує. Наостанок фельдмаршал отримує звістку про падіння Севастополя. З того часу з ліжка він вже не підіймається.

Іван Федорович Паскевич, фельдмаршал, граф Ериванський, князь Варшавський помер 20 січня 1856 року. Він місяць не дожив до завершення Кримської війни.

Іван Паскевич, намісник Польщі

Обожнюваний за життя, по смерті Паскевич залишив погану пам'ять. Тут він розділив долю майже всіх наближених Миколи І, та й самого імператора.

Сам Іван Федорович не бачив жодного протиріччя своїх військових подвигів з роллю душителя повстань та революцій. Це витікало з його світогляду, який був близький до поглядів Миколи І. В його основі - легітимність та неподільність влади самодержавного монарха, ідея про згубність лібералізму і демократії для Росії.

Безумовно етнічний українець Іван Паскевич вважав, що миколаївський консерватизм піде на благо Російській імперії. Але вже перший серйозний тест у вигляді Кримської війни поставив під сумнів курс, яким вів країну Микола І спільно зі своїм вірним помічником Паскевичем.

Читайте також трилогію "Українці, які створили імперію":

Частина 1. Ідеолог Прокопович

Частина 2. Бюрократ Безбородько

Частина 3. Дипломат Кочубей



Володимир Володько
Кандидат історичних наук (Київ)

Теми: Російська імперія, XIX сторіччя, Гетьманщина, армія, історія України, Польща, Вірменія, Іран, Османська імперія




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter