Грузія реформатора Кахи Бендукідзе. "Продається все, крім совісті"

Це один з розділів книги, написаної ученицею видатного реформатора Кахабера Бендукідзе, яка присвячена модернізації країни після перемоги Революції трянд і за часів правління президента Міхеіла Саакашвілі. 13 листопада 2014 р. Бендукідзе помер. Ця публікація буде замість вінка від "Історичної правди" на його могилу.

11 лютого 2004 року парламент Грузії затвердив проект реформування виконавчої влади країни. Пріоритетним напрямком було назване максимальне дерегулювання, або принцип "найменшої держави".

Головний радник прем’єр-міністра Вато Лежава став безпосереднім учасником інституціонального відновлення:

"Відразу після революції ми всі розуміли, що треба створювати щось нове, що старе не годиться, і ще точно знали, що повинні боротися з корупцією. Але як робити реформи й в ім’я чого – було незрозуміло. Думали, що треба створювати нову державну структуру, але яку саме – не надто розуміли.

Ми почали щось робити й раптом збагнули, що оскільки немає провідної, домінуючої ідеології, то й реформи, звісно, проводити неможливо: дії, наприклад, міністрів могли суперечити одна одній. Тобто обоє хотіли робити щось гарне, нове і некорупційне, але ідеологічно це могло бути несумісне. І тільки вже в другій половині 2004 року ми почали якось консолідувати й кристалізувати нашу ідеологію.

І Каха Бендукідзе зі своєю скандальною фразою "Можна продавати все, крім совісті" зіграв у цьому не останню роль. Тобто те, що в нас ще не було артикульовано, ті інтуїтивні рухи у бік лібертаріанської економіки, були оформлені саме цією фразою, що зіграла згодом роль ідеологічної платформи".

Міхеіл Саакашвілі: "Росія не досягла мети війною, тому спробувала взяти реванш через вибори"

Вирішальною частиною реформи стало радикальне скорочення держапарату.

До моменту приходу нової влади було цілком очевидно, що дрібними змінами максимальних результатів домогтися неможливо, потрібний не просто приплив свіжої крові, а її повне переливання.

Порада попереднього президента Едуарда Шеварднадзе, виходячи з усього, залишилася поза увагою: "Під час бесіди, після якої я оголосив про свою відставку, я дав Саакашвілі й державному міністрові Зурабу Жваніа одну й ту саму пораду. Вони не повинні відразу ж братися за кадрову чистку – можна помилитися. Все-таки на більшості посад перебувають досвідчені професіонали".

Російське видання

Усі державні структури, усі посади, усі функції були переглянуті. Міркує Вато Лежава:

"Є така аксіома, що бюрократія завжди знаходить для себе справу. Поставив стіл, посадив бюрократа й не давай йому нічого, він все: одно для себе щось придумає. І через три роки стверджуватиме, що без нього все розсиплеться й буде катастрофа".

Проблема полягала не лише у збільшеному держапараті: ефективність знижувалася й через нечітко вибудувану структуру. У державі нагромадилося стільки регулювальних органів та інспекцій, що, бувало, самі регулятори не знали меж своїх повноважень і перекладали відповідальність один на одного. Неодноразово функції дублювалися, і найчастіше це супроводжувалося відсутністю будь-якого контролю.

Більші справи можна було почати тільки з великої чистки. Йшли повсюдні атестації, конкурси, співбесіди, звільнення, на роботу брали нових людей. Загальнодержавна політика, що відбилася у проекті середньострокового розвитку країни, транслювалася кожним міністерством, кожною установою, але тон змінам задавало Міністерство економічного розвитку.

Як російська пропаганда робила з Саакашвілі Гітлера

Міхеіл Іашвілі, який займався формуванням апарату Бендукідзе, згадує, що перед ним було поставлене дуже просте завдання: "Потрібно вибрати розумних людей".

У підсумку з майже тисячі співробітників, які вже працювали в ньому, залишилося не більше півсотні. Потім за підсумками серйозного відбору до них долучилися зовсім нові люди, які потрапили до міністерства в тому числі й просто зі студентської лави.

Українське видання

Багато співробітників, які працювали спочатку в Бендукідзе, а потім стрімко пішли вгору кар’єрними сходами, говорять, що самі спочатку не могли повірити, ніби просто так, "з вулиці", без протекції, тільки завдяки своєму потенціалу, можна потрапити на державну службу й там просуватися.

Звіад Чеішвілі, який ще до революції пропрацював п’ять років у Міністерстві економіки, згадує:

"Якось викликали мене на комісію з підвищення. Там було осіб двадцять, включаючи міністра, заступника міністра; майже годину зі мною розмовляли й вирішили, що треба перевести мене сходинкою вище.

Минав час, мене не підвищували, проте підвищували чиїхось приятелів, родичів. Так і залишався я на тому самому місці майже всі п’ять років із зарплатою близько тридцяти доларів.

А коли Каха став міністром економіки, я до того часу вже з міністерства пішов, але бажання повернутися було. Я подав заяву, пройшов тестування, потім співбесіду із самим міністром, а після цього відразу почав працювати.

Два тижні був просто консультантом, а потім мене перевели начальником департаменту, дали невелику робочу групу, і я став її керівником.

Ті, хто залишився з колишнього складу міністерства, второпати не могли: вони мене п’ять років знали, ніхто мене не підвищував, а тут прийшов і майже відразу – начальник департаменту.

Звичайно, всі думали, що Каха мій родич, і переконати їх було неможливо".

Наскільки справедливим було таке стрімке підвищення?

Щоб відповісти на це питання, досить глянути на кар’єру Чеішвілі. Діставши через деякий час посаду радника міністра з координації реформ, він потім став головою Департаменту ліцензій і дозволів у Міністерстві охорони навколишнього середовища. Після цього очолював пост голови Департаменту розвитку, лісового департаменту й, нарешті, став заступником міністра. Потім перейшов на посаду заступника міністра економіки, а вже після цього зайнявся приватним бізнесом.

У Мінекономрозвитку із приходом Бендукідзе чисельність персоналу скоротилася в три рази, кількість міністерських відомств – у два з половиною.

Приморське місто Батумі - візитна картка реформаторського уряду. За кілька років до цього столиця Аджарії потерпала від кримінального режиму московського ставленика Абашидзе і турист обминав цей субтропічний край десятою дорогою

Лілі Бегіашвілі, заступник міністра з координації реформ в 2005 році, зізнається:

"Мені дуже болісно згадувати, як ми скасовували Департамент промисловості у складі нашого міністерства. Там працювали люди похилого віку, академіки. Якось ніяково було їх звільняти. Але в справді ринковій економіці цілком незрозуміло, чим цей департамент повинен займатися".

Після того як Бегіашвілі стала заступником міністра сільського господарства, ця установа теж зазнала суттєвих змін. У кілька етапів чисельність міністерства скоротилася врешті в сім разів. Бегіашвілі згадує:

"Півкраїни ненавиділо особисто мене за те, що замість 4374 ми залишили в міністерстві 600 чоловік.

Були такі курйози: наприклад, за міністерством значилася низка овець. Причому якщо подивитися на цифри, то їхня кількість рік у рік зменшувалася. Ну добре, думаю, чого не буває. Але я запитую тих, хто був за це відповідальним: "А де ви вовну поділи?" Вони тільки подивилися на мене круглими очима, навіть відповісти нічого не могли. Мало того, що в нас вівці не розмножувалися, а вимирали, так вони ще й лисими були!".

Чимало критики звучало на адресу міської влади Тбілісі за екстравагантне рішення побудувати пішохідний міст в серці старого Тбілісі. Тепер це улюблене місцем зустрічі закоханих і туристів

У тбіліській мерії тепер 800 співробітників, а не 2500, як це було до реформи. Міністерство фінансів за 2004–2005 роки зменшило чисельність персоналу з 5342 до 3673 осіб. Міністерство із захисту навколишнього середовища та природних ресурсів скоротилося з понад 5000 осіб до 1700. Лише в одному лісовому департаменті кількість персоналу зменшилася з 1694 до 673 осіб.

Давид Чантладзе, з березня 2005 року перший заступник міністра, з 2007 по 2008 рік – міністр навколишнього середовища і природних ресурсів, розповідає:

"Для початку ми попросили голів департаментів викласти суть своєї роботи на одній сторінці. Саме на одній, щоб усе було очевидно, а то вони люблять багато писати, так що нічого не зрозуміло. Ми сказали, якщо більше однієї сторінки – взагалі не розглядатимемо. Після чого з’ясувалося, наприклад, що деякі департаменти де-факто взагалі відсутні. Звичайно, важко було звільняти, але по-іншому не виходило: якщо здорову систему об’єднати із хворою, то здорова не виживе".

"Почему у Грузии получилось". Книга російського економіста Лариси Буракової

Лілі Бегіашвілі ділиться досвідом: усі звільнення та прийоми на роботу були записані на камеру, щоб у випадку судових позовів не виникло проблем: "Це повністю виправдалося. Усі знали, що їх знімають, і вони не могли нічого придумати для суду. І із трьох тисяч конкурсантів у суд пішов тільки один, але ми все одно виграли".

У підсумку загальну кількість міністерств було скорочено з вісімнадцяти до тринадцяти. Вісімнадцять держдепартаментів були перетворені на підвідомчі міністерствам установи, причому загальна кількість підвідомчих агентств і установ зменшилася з п’ятдесяти двох до тридцяти чотирьох, а чисельність співробітників міністерств і відомств знизилася майже удвічі.

Архітектор грузинських реформ Каха Бендукідзе

"Безумовно, у добре налагодженому суспільстві так робити не можна. У цьому сенсі наш радикалізм заснований був включно й на усвідомленні глибини кризи", – зауважує у зв’язку із цим Бендукідзе.

Із січня 2005 року фактично почалася реформа оплати праці на державній службі. Був установлений максимум – зарплата міністра, що еквівалентна 1800 доларам, і мінімум – 70 доларів. Причому між цими двома межами міцно закріплених градацій не існує: кожний міністр у своєму відомстві може встановлювати будь-яку зарплату. Тим самим була повністю усунута неефективна система єдиної тарифної сітки.

У результаті оптимізації чисельності чиновників і збільшення бюджетних надходжень в 2004–2005 роках стало можливим підвищити зарплатню держслужбовцям у п’ятнадцять разів.

"Якщо в урядовця зарплата була 20 доларів, як йому можна доручити боротися з корупцією? Краще, щоб цього співробітника не було й цих функцій не було. Тобто зробити апарат меншим, підвищити багаторазово зарплату й скасувати ці – іноді навіть теоретично непотрібні – функції", – пояснює Вато Лежава.

На момент приходу уряду партії Саакашвілі чиновники отримували зарплати, еквівалентні кільканадцяти доларам. Вже за кілька років доходи некорумпованих бюрократів виросли в 15 разів

Збільшення зарплат зробило держсектор конкурентоспроможним, що дозволило залучити кваліфіковані кадри. До цього оплата праці в приватному секторі в рази перевищувала зарплатню на держслужбі. Міністр одержував 63 долари, рядовий урядовець у департаменті – 17 доларів, тоді як прожитковий мінімум для особи працездатного віку в 2004 році становив 44 долари. Не викликає сумніву, що сукупний дохід державних службовців складався не тільки з легальних джерел.

"З 1994 року я працювала в парламенті, і в нас зарплатня була набагато вищою, ніж у міністерствах. Я взагалі не розуміла, яка в нормальної людини мала бути мотивація, щоб іти працювати в міністерство", – говорить Лілі Бегіашвілі.

Один із найяскравіших символів реформ - прозорі будівлі поліції

Саме силами нових людей стала можливою успішна боротьба з корупцією, красномовним свідченням якої є результати національного опитування Кавказького дослідницького центру (СRСС): в 2007 році тільки 1 відсоток респондентів зізналися, що давали хабар за попередні дванадцять місяців (для порівняння: у Вірменії – 8, в Азербайджані – 20 відсотків).

Побачивши в контрольно-пропускному пункті на грузино-турецькому кордоні плакат із написом всіма мовами країн-сусідів і англійською: "Грузія – країна, вільна від корупції. Ласкаво просимо до Грузії!" – і про всяк випадок попередження: "Майте на увазі, за законодавством Грузії дача хабара карається позбавленням волі до 7 років", я не втрималася й попросила примірник собі, – у Росії таких не побачиш.

Той самий контрольно-пропускний пункт на грузинсько-турецькому кордоні

P.S. Книгу економіста Лариси Буракової "Чому Грузії вдалося", видану сайтом "Історична правда" та видавництвом "Дух і літера", можна на сайті видавництва та в мережі книгарень "Є".

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.

"Невидима рука" олігархії. Кому англійці мають бути вдячні за "Велику хартію вольностей"

Ніхто не може бути покараний інакше, аніж за рішенням суду. Податки мають стягуватися лише за згодою тих, хто їх сплачує. Депутат повинен бути захищений від переслідувань з політичних міркувань. Все це ще в 1215 році було зафіксовано у "Великій хартії вольностей".

Свято присяги УНР

"Всі оглядаються назад і дивляться на вулицю, по якій проноситься кілька автомобілів: "Он Петлюра... Спереду... " 14 жовтня 1919 року у тимчасовій столиці УНР Камʼянці-Подільському відбулась урочиста присяга чиновників та війська