Українська правда
Історична правда

Що сталося в Парослі? Хто приніс смерть у польську колонію на Волині

04.02.2017 _ Сергій Рябенко
Версія для друку

Польському політикуму притаманний підхід: навіть якщо окремі представники польського підпілля і чинили злочини у роки Другої світової війни – то це не привід ставити під сумнів правомірність їх боротьби за незалежність. Українському суспільству пробують нав’язати зовсім інший дискурс: якщо окремі підпільники ОУН або вояки УПА чинили злочини – то й боротьба за здобуття Української держави також була злочинною.

Цього року відзначатиметься 75-та річниця створення Української повстанської армії. Датою появи УПА вважається 14 жовтня 1942 року.

Дата ця більш символічна: жодна армія не постає в один момент. Перші збройні виступи повстанських загонів, які пізніше отримали назву УПА, відбулися у січні – лютому 1943 року.

Акція сотні Григорія Перегіняка -"Коробки" проти нацистських окупантів у містечку Володимирець на Рівненщині стала однією з найбільш відомих. Тоді повстанці розгромили німецьку комендатуру. Саме ця акція в українській історіографії вважається початком антинімецького фронту у боротьбі УПА.

Зовсім інші підходи до оцінки цієї акції побутують у середовищі польських дослідників. У Польщі є популярною думка, що у боротьбі ОУН та УПА головне місце посідав так званий "антипольський фронт".

Акцію сотні "Коробки" проти німців пов’язують із убивством мешканців польської колонії Паросля.

Григорій Перегіняк ("Довбенко", "Коробка") — командир першої сотні УПА. Загинув 22 лютого 1943 року в бою з німцями під м. Висоцьком. Фото з польської кримінальної справи 1935 року

А це, наче голка – нитку, тягне за собою висновок, що подій польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни від самого початку були нічим іншим, як геноцидом, у якому роль злочинців відводилася виключно українським націоналістичним формуванням, а жертвами виступало виключно польське цивільне населення.

Такий підхід в останні роки набув значної популярності не тільки у середовищі "кресових" та правих організацій, але й серед польського політикуму та в колі істориків.

Історія страшного фіналу Парослі згадується у роботах майже всіх провідних дослідників польсько-українського конфлікту: Владислава та Еви Семашків, Владислава Філяра, Ґжеґожа Мотики.

У книзі "Від Волинської різанини до операції "Вісла" Ґжеґож Мотика пише, що: "до рангу трагічного символізму зростає той факт, що перша збройна операція УПА проти німців була тісно пов’язана з першим масовим убивством поляків, учиненим у рамках так званої антипольської акції".

Товариш "Макс" та інші

Сучасні польські дослідники були не першими, хто намагався пов’язати перші повстанські акції на Володимиреччині зі знищенням колонії Паросля.

Сумнівна честь "першовідкривача" у цій справі належить колишньому партизану з бригади Антона Бринського ("Дяді Петі") Юзефу Собесяку. Після війни він разом із письменником Ришардом Єгоровим написав книгу спогадів під назвою "Бур’яни".

За спогадами Собесяка, однієї лютневої ночі у 1943 року партизани Бринського побачили на сході "криваве сяйво", а наступного дня у таборі з’явилися двоє місцевих селян –"свідки вчорашньої трагедії".

З їх слів, за два дні до того в Парослю прибув озброєний загін, "одягнуті були переважно у цивільне, деякі мали на собі радянські мундири та плащі, а на кашкетах і хутряних шапках червоні зірки".

Вони розквартирувалися по хатах, а наступного дня закликали всіх мешканців зібратися перед школою.

Коли люди прийшли, то на шапках прибульців "замість червоних зірок тепер були металеві знаки тризуба".

Зі словами "стрільці, різати ляхів!" людей почали рубати сокирами, а в тих, хто намагався втекти, стріляли з кулеметів та іншої зброї.

Потім нападники повантажили майно мешканців на вози, забрали худобу, підпалили колонію з двох боків та рушили до лісу. 

План колонії Парослі колишнього Сарненського повіту Волинського воєводства

Далі Собесяк описує, як дістався Парослі, побачив там залишки будівель, та зустрів кількох уцілілих мешканців.

З’ясувалося, що нападників було від 50 до понад 200, і озброєні вони були німецькими кулеметами та карабінами.

Загін Собесяка рушив у погоню, за кілька годин натрапив на табір незнайомців і захопив одного з них у полон. Той повідомив, що нападники прийшли з Колків, їхнім командиром є "сотник Гриць", а знищити людей у Парослі начебто "сказали попи і комендант Конотопчук".

Після допиту полоненого, партизани Собесяка напали на табір, відбили худобу, кілька возів з речами та вбили 12 нападників. Решті вдалося втекти.

Напад на Парослю Собесяк приписує бандерівцям. Але слід зважати, що його книга написана вже після війни у публіцистичній формі, доволі прорадянському дусі та містить багато неточностей. Так, наприклад, Собесяк згадує про "криваве сяйво" над Парослею, яке спочатку було сприйнято за напад німців на Гуту Степанську.

Проте малоймовірно, що з того місця, де перебували партизани, вони могли побачити заграву в Парослі, та ще й сприйняти це за Гуту Степанську, яка розташовувалася майже в 30 кілометрах на південь.

Сотня "Коробки", яка щойно здійснила напад на німецький гарнізон у Володимирці, навряд чи стала б палити розташовану неподалік колонію. Перегіняк мав би розуміти, що заграва чи дим пожежі неодмінно привернуть увагу німців і розкриють подальший напрямок руху його загону.

Юзеф Собесяк ("Макс") в однострої Народного Війська Польського після війни

В іншому місці Собесяк згадує про присутність у складі бандерівської сотні німецького обер-лейтенанта Фішера. Цього у лютому 1943 року не могло бути.

Також він пише про переговори навесні того ж року на території Волині з "представниками УГВР".  Насправді Українська головна визвольна рада виникла лише у 1944 році.

Юзеф Собесяк (треба думати зі слів уцілілих мешканців Парослі) наводить слова командира нападників до своїх підлеглих: 

"Ви перші в ім’я великої УПА почали криваву, святу війну проти ляхів і москалів".

Однак у лютому 1943 року бандерівські загони ще не використовували назву УПА.

Командира повстанської сотні Собесяк називає "сотник Гриць", однак Перегіняк ніколи подібного псевдо не мав, а справжніми іменами в ОУН та УПА за таких обставин не послуговувалися.

У жодних джерелах також не згадується ані курінний УПА, ані навіть керівник підпілля ОУН на території Рівненщини на псевдо чи прізвище "Конотопчук".  

Усі ці суттєві неточності, а також публіцистичний характер оповіді Собесяка змушують ставитися до його версії подій доволі скептично та не дозволяють визнати його спогади за надійне та достовірне джерело. Однак у всій цій історії важливо інше.

Після війни Собесяк обіймав доволі високі посади у збройних силах комуністичної Польщі. Його книга вперше вийшла друком у Варшаві ще 1962 року та мала значний наклад і як мінімум два перевидання.

То ж не можна виключати, що описана Собесяком версія подій, насамперед його ідентифікація нападників на Парослю як "бандерівців", могла певним чином вплинути на ще не зафіксовані на той момент спогади інших свідків подій.

Приблизно тоді, коли в Польщі вперше вийшла друком книга Собесяка, у Радянському Союзі були опубліковані спогади Антона Бринського, у складі бригади якого у 1943 році воював Собесяк.

Бринський начебто безпосередньо брав участь у розмові з селянами — очевидцями події в Парослі, а також ініціював переслідування нападників, яке здійснили підлеглі Собесяка. За логікою речей, "Дядя Петя" мав бути доволі обізнаним з обставинами трагедії.

Собесяк присвятив Парослі цілий розділ своєї книги, натомість Бринський згадував ті події ніби між іншим, кількома реченнями.

Нападників він ідентифікував зовсім інакше, ніж Собесяк:

"В Домбровицькому, Висоцькому, Володимирецькому та інших районах діяли так звані бульбівці.

Користуючись підтримкою фашистських властей та називаючи себе борцями за народ, вони роздмухували національну ворожнечу, закликали до поголівного винищення польського населення (а його у цих місцях було чимало) і вже починали різанину.

У селі Поросня Володимирецького району вони зарубали сто вісімдесят чоловік, у селі Сохи Дубровицького району вирізали тридцять сімей – і це були не одиничні випадки. Польські націоналісти платили тією ж монетою".

Антон Бринський  ("Дядя Петя") — командир партизанської бригади особливого призначення

Варто зазначити, що з радянського боку Бринський був не першим, хто у своїх спогадах згадував про події у Парослі.

У 1947 році це зробив Петро Вершигора, один з командирів партизанського з’єднання Ковпака.

Загін Вершигори на початку лютого 1943 року перебував у селі Степангород, розташованому приблизно у сорока кілометрах на північ від Парослі.

Наступного дня підлеглі Вершигори повідомили, що уночі на невеликий польський хутір у лісі увірвалася група з півсотні озброєних людей.

Незнайомці оточили поселення, виставили пости та почали ходити по хатах і знищувати мешканців сокирами та дубовими кілками.

Свідками події стали радянські партизани, які пострілами змусили нападників втекти.

Вершигора не подає назви хутора. Проте спосіб убивства його мешканців, а також та обставина, що в цей час жодна інша польська колонія у цьому районі не була знищена подібним чином, дозволяють припустити, що мова йшла саме про Парослю.

Вершигора наводить доволі цікаве пояснення подій. Мовляв, керівником нападників був такий собі "Сашко" (або, можливо, "Сачко"), який до того працював у нацистській службі безпеки у Сарнах.

Разом із групою колишніх поліцейських, яких німці спеціально для цього "звільнили" зі служби, та місцевих злочинців він почав нищити польське населення і тим самим спровокував конфлікт між місцевими українцями та поляками.

А це, у свою чергу, спонукало поляків активно вступати на службу до німецької поліції. Слід, однак, зважати, що у відомих на сьогодні джерелах згадок про подібний випадок "звільнення" поліцейських не виявлено.

Однак є дані про два поліцейських підрозділи з Сарненського району, які дезертирували на початку 1943 року.

Перший — це група українських поліцейських із Сарн під командуванням Никона Семенюка‑"Яреми", які відійшли в ліс вже після 7 лютого та за кілька днів приєдналися до повстанців.

Другий — польські поліцейські зі 104-го батальйону на чолі з Миколаєм Куницьким-"Мухою", який пізніше приєднався до радянських партизанів Василя Бегми. 

У наступних виданнях ця частина спогадів та оцінок Вершигори, очевидно під впливом цензури, зазнала суттєвих редагувань. Були вилучені майже всі згадки про вбивство українського населення поляками. Вбивство цивільного населення – приписано "фашистсько-націоналістичним бандитам" та українським націоналістам.

Важливо і те, що саме "цензурована" версія книги Вершигори була перекладена польською мовою та у 1950-х роках вийшла у комуністичній Польщі доволі значним накладом і мала кілька видань.

Перше видання мемуарів Петра Вершигори 1947 року

Той самий епізод зі знищенням лісового хутора згадував у своїй книзі і начальник розвідки загону Ковпака Іван Бережний.

Як і Вершигора, він вказував, що мешканців-поляків зарубали сокирами, однак щодо нападників обмежився короткою ремаркою: "виявилося, там похазяйнували націоналісти". Проте, що це були за "націоналісти", Бережний не пояснив.

Слово документам

У історії з Парослею переважна більшість польських дослідників воліє уникати посилань на документальні джерела, і може скластися враження, що їх просто не існує.

Певна інформація про обставини загибелі населення Парослі зафіксована у звітах польського підпілля та радянських партизанів, які діяли на території Рівненщини. Ці звіти складені у 1943—1944 роках, тобто максимально близько за часом до самої події.

У рапорті Округу Армії Крайової "Волинь" за 20 квітня 1943 року напад на Парослю приписують бульбівцям. Його автор зазначає, що:

"Гайдамацька акція бульбівців, яку розпочали банди Тараса Бульби (псевдо Боровець) в кінці лютого 1943 року у Сарненському повіті, сягнувши найбільшого розмаху у масових вбивствах у повітах Сарненському та Костопільському (Поросля — 27 родин), Ліпники — 170 л[юдей], Гіполітівка — 40 л[юдей], околиці Деражного — 150 л[юдей], далі ніби тимчасово згасла".

У ще одному польському документі, складеному ймовірно у серпні 1943 року, зазначається, що:

"У кількох днях по тому, 10 лютого стався вже значно більший напад на містечко Паросля, у якій мешкали самі поляки. В колонії було близько 20 будинків.

Через те, що німці здійснювали репресії проти місцевих мешканців, у яких перебували радянські диверсанти, банда по прибуттю до того містечка запропонувала мешканцям себе зв’язати, і у такий спосіб під приводом, що були зв’язані диверсантами, уберегтися від німецьких репресій.

Коли вже всі мешканці були зв’язані, банда кинулася на них і вимордувала усіх мешканців у нелюдський спосіб".

Автор третього документу, складеного ймовірно у грудні 1943 року, зазначає, що:

"Можна тільки встановити, що групові вбивства почалися на півночі, у Сарненському та Костопільському повітах, де діяв, головним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії.

У керівництві його підрозділів, можливо, були колишні петлюрівські офіцери. У Сарненському повіті ще в лютому сталося перше масове вбивство 17 польських і 5 українських родин з села Поросля поблизу Антонівки".

Далі той же автор наводить думку, що підбурювачами та таємними керівниками всіх акцій належить вважати більшовиків. Також він наголошує, що масові вбивства поляків розпочалися саме на території, де діяли загони Боровця.

Керівник підпільного обкому Рівненщини Василь Бегма

 Деяку інформацію про вбивство населення у Парослі можна також знайти у документах радянських партизанів.

25 лютого 1943 року керівники партизанського руху на Рівненщині повідомили Український штаб партизанського руху:

"У Ровенській області українські націоналісти розпочали активні дії. 9-го лютого у селі Поросня Володимирського [так у тексті, правильно "Володимирецького" — С. Р.] району націоналісти знищили 21 родину поляків, у селі Сохи Домбровицького району знищили 30 родин поляків і групу партизан – 11 чол".

У ще одному звіті на початку квітня 1943 року зазначається, що "українські націоналісти почали масовий терор проти польського населення. У селах Березине, Чайкове, Поросля Володимирецького та Висоцького районів вирізали повністю населення і спалили понад 200 дворів".

Наприкінці травня 1943 року у доповідній записці Микиті Хрущову командири партизанських загонів Рівненщини відзначають масовий терор "націоналістів" по відношенню до польського населення і сіл. Також повідомлялося, що "в селі Поросля знищена 21 польська родина".

Однак у цих документах не подається жодної конкретики щодо виконавців вбивств у Парослі, а самі вбивства приписуються невідомим "українським націоналістам". За радянською термінологією це могли бути члени практично будь-яких організацій, груп чи просто окремі особи, які не підтримували радянську владу. 

Більше інформації міститься у доповіді керівника підпільного обкому Рівненщини Василя Бегми за квітень 1944 року. Там зазначається, що "9 січня в селі Поросля Володимирського [в оригіналі "Владимирского", правильно "Володимирецького"  С. Р.] району бульбівці вирізали все польське населення".

А командир одного з партизанських загонів Михайло Корчев повідомив своєму керівникові Антону Бринському додаткові подробиці:

 Михайло Корчев 

"У районі Висоцьк, Домбровиця та Володимирець почали діяти націоналісти. Керівник цих районів мені відомий: Висоцьк  керує Савицький, секретар районної управи, Думбровиця  Пінькевич  син попа, Володимирець  Супоркевич  син попа  українець 37 років, чорний, лисий, має 150 людей.

Діє 9.2.43 року в сел[і] Поросня (польська колонія). 4 години знищив 180 люд[ей] поляків. Били сокирами, Володимирецький район. Цього ж числа в один час у селі Сохи Домбровицького району знищено 30 родин поляків. За всією вірогідністю з цієї партії. Зараз його загін знаходиться в районі ДумбровицьСарни". 

Цей останній документ є, мабуть, найважливішим з усіх, оскільки містить прізвища осіб, які могли мати стосунок до подій у Парослі. Хоча він не датований, але за його змістом можна встановити, що він складений у лютому 1943 року, ймовірно доволі близько до подій.

Разом із тим, слід зазначити, що керівників бандерівського підпілля на Рівненщині з подібними прізвищами або псевдо наразі не виявлено.

А в згаданій доповідній записці Микиті Хрущову за травень 1943 року керівниками місцевих осередків ОУН вказані зовсім інші особи: у Дубровицькому районі – Герасим Жук, у Володимирецькому – Андрій Муха, а у Висоцькому – Антон Соловей. То ж однозначно відповісти на питання, про яких саме "націоналістів" звітував Корчев, наразі неможливо.

Що там у поляків?

Слід зупинитися докладніше на версії сучасних польських дослідників щодо відповідальності сотні "Коробки" за  вбивство мешканців Парослі.  

Єдиним прямим доказом, на який ця версія спирається, є свідчення колишнього мешканця Парослі Вітольда Колодинського.

Усі інші джерела — це кілька непрямих спогадів та протокол допиту українського повстанця Петра Василенка. Усі вони, крім останнього, були створені або стали відомі дослідникам лише наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років.

За свідченнями Колодинського вранці 9 лютого 1943 року до Парослі зайшов загін з кільканадцяти осіб. Вони представилися радянськими партизанами (partyzantką ruską) та зажадали їжі.

Керівник загону разом з полоненими (кількома так званими "козаками") та вартовими розмістився у помешканні Колодинських. Після обіду полонених допитали та вбили ударами сокири.

Потім прибульці запропонували мешканцям будинку зв’язати їх, щоб убезпечити від можливої помсти німців, примусили лягти на підлогу обличчям униз, а далі так само зарубали сокирами.

Колодинський наводить опис полонених "козаків", самих прибульців, а також їхнього керівника. За його словами незнайомці "одягнуті були дуже по-різному. Найбільше було їх у свитах. На головах мали шапки зі значками. Багато з них були накриті ковдрами. Деякі мали на собі довгі плащі. Всі мали пояси. Чоботи мали різноманітні.

Частина була вдягнута у постоли. Зброя у них була різна: карабіни, автомати (знав про них від родичів), дробовики, гранати, за поясом сокири та ножі. Деякі мали замість зброї піки".

Вітольд Колодинський

Однак наведений опис не дозволяє однозначно ідентифікувати прибульців саме з сотнею "Коробки". Колодинський згадує про значки на шапках незнайомців, однак не говорить, що це були за значки. Кілька разів він називає прибульців просто "бандитами", і лише один раз "бандерівцями", а одного з них – "українцем".

Та з наведеного Колодинським опису та змісту розмов незнайомців незрозуміло, на підставі чого оповідач робить такий висновок. Також він називає деяких підлеглих керівника незнайомців "сотниками". Однак весь загін "Коробки" складався з однієї сотні, то ж будь-яких інших "сотників" у підпорядкуванні Перегіняка не могло бути в принципі.  

Інша згадка, яка певним чином характеризує незнайомців, це слова їхнього керівника, що вони "вночі мали бій з німцями, напавши на їх штаб у Володимирці". Однак напад сотні "Коробки" на Володимирець відбувся у ніч з 7 на 8 лютого, а Колодинський говорить, що незнайомці з’явилися у Парослі уранці 9 лютого.

Крім того, описувана поведінка нападників та їхні заяви ("Ми – російські партизани, а ви мусите нас цілий день годувати", "Ми, партизани, боремося за вашу свободу, а ти нам солонини шкодуєш?") дуже схожі на поводження радянських партизанів під час так званих "продуктових реквізицій".

Жорстоке ставлення до поліцаїв на німецькій службі також було для радянських партизанів доволі типовим. Непоодинокі згадки про це можна знайти як в документах, так і у спогадах деяких їхніх командирів, зокрема вже згаданого Петра Вершигори.

Слід зазначити, що радянські партизани у цей час справді діяли в районі Володимирця та загалом на півночі Рівненщини.

Колодинський також докладно описує одяг керівника прибульців, а от щодо його зовнішності подає наступну характеристику: "високий, добре збудований пристойний мужчина у віці близько 30 років".

Якихось особливих прикмет він не наводить.

Але оунівець Євген Татура, який особисто знав Перегіняка, згадував, що той був "середнього росту, міцно збудований, по військовому коротко стрижений чоловік літ під тридцять".

Григорій Перегіняк. Довоєнне фото

Отже зріст не співпадає, а уся інша характеристика доволі загальна, щоб її можна було однозначно співвіднести із Перегіняком-"Коробкою".

Аналізуючи свідчення Колодинського також слід враховувати й інші обставини. Очевидець, на той момент 12-річний хлопець, під час подій у Парослі від удару сокирою зазнав тяжкої травми голови та знепритомнів.

Пізніше він опинився у розташованій на схід колонії Антонівка, де долучився до діяльності польської самооборони, створеної для боротьби з УПА.

А після знищення цієї колонії у серпні 1943 року втік до містечка Антонівка, звідки його потім забрали німці на примусові роботи.

Свідчення Колодинського були записані лише в 1991 році, тобто майже через 60 років після подій.

Тому невідомо, наскільки ці спогади відображають те, що він бачив, чув та знав безпосередньо під час нападу на Парослю. І чи ці спогади не зазнали впливу пізніших подій польсько-українського конфлікту та поширених у післявоєнній Польщі уявлень про роль у ньому саме бандерівців.

Польські дослідники також доволі часто цитують фрагмент радянського протоколу допиту Петра Василенка: "[…] сотня під командуванням Корзюка Федора з Волинської області на прізвисько "Кора" знищила два поселення близько 300 дворів (спалено) – поселення Гали та поселення Паросля Володимирецького району Рівненської області".

Однак історик Володимир В’ятрович звертає увагу, що згаданий у свідченнях "Кора", це Макар Мельник, сотня якого розпочала свою діяльність у Володимирецькому районі лише в серпні 1943 року. Тому, на його думку, протокол допиту Василенка містить помилку щодо місця акції або щодо її учасників.

Інший історик Іван Патриляк звертає увагу на ряд неточностей у протоколі допиту Василенка, а також на те, що останній нічого не згадує про Перегіняка та його сотню.

Колонія Гали дійсно була атакована загоном "Кори", але не взимку, а в середині липня 1943 року. Дослідник вважає дивним, що Василенко згадує про Парослю після Галів, а не навпаки, і припускає, що Паросля могла бути дописана у протокол радянським слідчим.

Слід зауважити, що на території Володимирецького району розташовувалося дві польських колонії з назвою "Паросля". Населення однієї з них було знищено у лютому, інша ж існувала принаймні до кінця липня 1943 року.

З післявоєнних спогадів капітана АК Владислава Коханського дізнаємося, що для місцевої польської самооборони "принциповим завданням після падіння Гути Степанськоїбуло збереження життя польського населення від нападів бандерівських ватаг у зборищах Антонівка, колоніях Видимер та Паросля, у якій все населення було винищено в кінці січня 1943 р. бандерівцями, які видавали себе за радянських партизанів[…]".

Тож свідчення Василенка насправді могли стосуватися іншої колонії з такою ж назвою.

Владислав Коханський ("Бомба") — командир польської самооборони в с. Гута Степанська, яка співпрацювала із загоном Юзефа Собесяка

Якщо населення Парослі Першої було знищено узимку 1943 року, то після падіння Гути Степанської, тобто після 19 липня, ніяка польська самооборона вже не могла "зберігати" його життя – і це є найважливішим моментом у свідченнях Кохановського.

Очевидно Коханський говорить про Парослю Другу, як була розташована неподалік Антонівки.

На цьому прикладі бачимо, як завдяки існуванню двох колоній з однаковими назвами, в спогадах відбулося "накладання" подій у одній з них на іншу.

Не можна виключати, що й ідентифікація нападників Колодинським насправді могла бути екстраполяцією пізніших подій літа на події зими 1943 року.

Адже колонія Антонівка, де він перебував до серпня, розміщувалася поруч із другою Парослею.

Ґжеґож Мотика у своїй книзі "Від Волинської різанини до операції "Вісла" також покликається на спогади мешканки села Білятичі Зоф’ї Ґжесяк.

"Наступного дня після трагедії у Парослі, — пише дослідник, — вона пішла по молоко до "овдовілої сусідки, чий син теж пішов на вишкіл".

У сусідській хаті Ґжесяк побачила кілька пар жіночих чобіт і чорних убрань, та нікельовані ложки, якими бавилися діти. На її думку це свідчило, що "ті, хто був на вишколі, повбивали поляків".

Однак оповідачка не каже, ким був син її сусідки, чи мав він якийсь стосунок до українського підпілля, а також де, з ким та на якому вишколі перебував.

Саме село Білятичі знаходиться більш ніж у тридцяти кілометрах від Парослі.

Поява у селянській хаті згаданих речей сама по собі також ні про що не свідчить. Адже під час війни взуття, одяг та інше майно часто збирали та обмінювали, зокрема, на продукти.

Слід також звернути увагу на твердження Мотики, що описувані Ґжесяк події сталися "наступного дня після трагедії у Парослі".

Але в роботі самого дослідника дата нападу на Парослю "плаваюча" — він штучно намагається підігнати її під напад сотні Перегіняка на Володимирець, залежно від того, яка дата нападу наводиться в інших джерелах. Тому не до кінця зрозуміло, про який саме день насправді йде мова у спогадах Ґжесяк.

У інших спогадах, що їх використовують польські дослідники, йдеться лише про виявлення тіл загиблих у Парослі та їх наступне поховання, але не про обставини самого вбивства або особи нападників.

 

Наостанок, в історії з Парослею та загоном Перегіняка варто навести висновок Івана Патриляка. Історик ставить під сумнів, що сотня "Коробки" після нападу на Володимирець почала б попутно палити навколишні польські села.

"Місце перебування сотні на момент нападу на неї німецьких сил 22 лютого 1943 року,  пише Патриляк,  підтверджує припущення про те, що партизани намагалися заховатися після акції на Володимирець. Висоцьк, біля якого німці наздогнали сотню, розташований на межі Полісся, неподалік великих лісових масивів і боліт — ідеальної місцевості для того, щоб "відсидітися", перечекати німецьке переслідування.

Марш сотні на північний схід від Володимирця до поліських боліт вказує на бажання Перегіняка врятуватися від можливого удару з боку німців. Виявлення будь-якої активності після нападу на Володимирець виглядало самогубством".

Цей висновок історика певною мірою підтверджують спогади Степана Бакунця (Шмалюха). Останній стверджує, що після атаки на Володимирець сотня "Коробки" відійшла на схід до одного з сіл (можливо Кідрів), де протягом двох днів улаштовувала засідку на німців, які могли її переслідувати, а потім рушила на північ у напрямку Золотого та Висоцька.

У сухому залишку

На сьогодні всі доступні джерела не дозволяють однозначно відповісти на питання, хто здійснив убивство населення Парослі. Спогади єдиного безпосереднього свідка та інших очевидців у частині ідентифікації нападників є доволі суперечливими та неконкретними.

Записані через багато років після подій, вони навряд чи можуть бути визнані достовірним доказом без підтвердження викладеного у них за допомогою інших, більш надійних джерел.

Післявоєнні спогади радянських та польських партизанів містять доволі суттєві неточності, а викладені в них факти так само потребують перевірки. Крім того, вони написані в публіцистичній формі, що також накладає свій відбиток на точність наведеної у них інформації. Не слід забувати і про вплив на них з боку комуністичної цензури, що яскраво продемонстрував приклад із книгою Вершигори.

Шмалюх Олександр Сидорович (1925 р. н.) — стрілець першої сотні УПА Г. Перегіняка. Під час арешту назвався фіктивним іменем Степан Бакунець, на яке після звільнення й отримав документи

Утім не виключено, що саме видані у Польщі у 19501960-х роках спогади Собесяка та Вершигори вплинули на оцінку подій у Парослі з боку єдиного уцілілого свідка Колодинського, і, як наслідок, на пізніше уявлення про обставини нападу на колонію у середовищі польських дослідників.

Документальні джерела переважно приписують напад або абстрактним "українським націоналістам" або бульбівцям. Потребують перевірки і наведені Корчевим та Вершигорою прізвища можливих учасників нападу.

Немає ясності також ані щодо точної дати події, ані щодо способу вбивства, ані навіть щодо національного складу та кількості загиблих  за різними даними це від 149 до 173 осіб (від 17 до 21 родин).  Нарешті, жодне з наявних джерел не містить даних, достатніх для того, аби обґрунтовано звинувачувати в убивстві мешканців Парослі Григорія Перегіняка або його сотню.

Чому саме зараз?

Як і в Україні, у Польщі у 2017 році відбуватимуться заходи з вшанування на державному рівні своїх борців за незалежність. Мова йде про вояків Армії Крайової, 75-ту річницю створення якої цьогоріч відзначатимуть наші західні сусіди.

Польському політикуму та суспільству загалом, здебільшого, притаманний підхід, що навіть якщо окремі представники польського підпілля і чинили злочини у роки Другої світової війни – то це не привід ставити під сумнів правомірність чи визнавати злочинною їх боротьбу за незалежність.

Українському суспільству пробують нав’язати зовсім інший дискурс: якщо окремі підпільники ОУН або вояки УПА чинили злочини – то й уся боротьба за здобуття Української держави також була злочинною.

Пам'ятник на могилі загиблих мешканців Парослі, наші дні

Подекуди доходить до абсурду  з вуст керівника польського МЗС лунає наполегливе побажання відмовитися від святкування річниці створення УПА, бо це, мовляв, зашкодить двостороннім відносинам, і жоден польський політик більше не приїде до Києва.

У самій Польщі на державному рівні відзначатимуть ювілей створення АК, окремі учасники якої також вчиняли злочини проти українського цивільного населення, і українська влада проти цього жодним чином не протестує. Ніхто і не намагається вказувати Варшаві, як вшановувати польських борців за незалежність.

Натомість "кресові" та праві польські середовища, а разом з ними і низка дослідників намагаються пов’язати перші антинімецькі збройні виступи бандерівських загонів із вбивствами польського цивільного населення.

І саме через те, що одна з перших, символічних для українського визвольного руху акцій відбулася на початку лютого 1943 року у Володимирці, трагедії розташованої неподалік Парослі відводиться доволі значна роль у "обґрунтуванні" подібних теорій, хоча на сьогодні вони й не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Для того, аби припинити подальші спекуляції на темі Парослі і, зрештою, поставити крапку у всій цій історії, слід продовжити подальші дослідження та пошуки документів у архівах радянських спецслужб.

---------------

Дивіться також: 

Волинська проща. У пошуках примирення

Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

"Друже Рубан!" Використання фальсифікатів у дискусіях про Волинь

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"



Сергій Рябенко
Співробітник Українського інституту національної пам'яті

Теми: історія України, ХХ сторіччя, Друга світова війна, УПА, польсько-український конфлікт, Волинська трагедія, партизани, поляки

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter