Українська правда
Історична правда

Що сталося на Вeрeцькому пeрeвалі? Розмова зі Святославом Шереметою

18.10.2017 _ Історична Правда
Версія для друку

Матеріали, які ми знайшли, — це монети цього часу, залишки одягу, взуття цивільного та військового зразка і навіть кулі від стрілецької зброї, з якої січовики були розстріляні. З решток, які ми віднаходили, на 100% можна зробити висновок, що це — члени мілітарної організації "Карпатська Січ".

15 жовтня на Верецькому перевалі між Львівською та Закарпатською областями урочисто відкрили Меморіал Героям Карпатської України. Поховання супроводжує напис "Героям Карпатської України, розстріляним польськими та угорськими окупантами у березні 1939 року".

Ці слова викликали обурення з боку польського МЗС. Дипломати заявили, що ніякої окупації Польщею України не було, а участь польських прикордонників у розстрілі не доведена.

Про те, чи справедливою є така реакція польської дипломатії та хто ж лежить у братській могилі в Карпатах, ми поспілкувалися з відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, директором комунального підприємства Львівської обласної ради "Доля" Святославом Шереметою.

Пане Святославе, розкажіть, що сталося на Верецькому перевалі в 1939 році?

— У 1939 році після проголошення Карпатської України набагато численнішій угорській армії, озброєній до зубів, із танками й кулеметами, протистояли воїни "Карпатської Січі", які мали тільки легке озброєння. Після боїв на Красному Полі й на території цілого Закарпаття, після окупації цілого краю, частина захисників Карпатської України потрапила в полон.

Ті, які були мешканцями Закарпаття, або зазнали тортур, або були вбиті угорцями. Тих, які походили з Галичини, — членів ОУН, які приїхали допомагати своїм братам відстоювати Українську незалежну державу, як громадян Другої Речі Посполитої угорці передали полякам — Корпусу охорони пограниччя (КОП). Передача відбувалася на Верецькому та Ужоцькому перевалах.

Святослав Шеремета виступає на урочистому відкритті Меморіалу Героям Карпатської України, 15 жовтня 2017 року

Спочатку військовополонених-українців утримувалися в казармах. А коли надійшли відповідні інструкції від керівництва Польської держави, їх  розстріляли. Причому, за оцінками, розстріляних було до 600 осіб. Їх групами відправляли в бік кордону. Зараз це є межі Львівської та Закарпатської областей. Тоді це був кордон Другої  Речі Посполитої та Чехословаччини, а потім — новоутворений кордон Угорщини та Польщі (Галичина була окупована Польщею, а Закарпаття — Угорщиною).

Про те, що відбувалися розстріли, є відповідні докази. Це останки 10 січовиків, які пошукова група КП ЛОР "Доля" знайшла у 2008 році на території Верб’язької сільської ради, 7-х січовиків — у 2011-му на території Лазівської сільської ради Закарпатської області, і 5-х січовиків віднайдених в Сянках Львівської області.

Останні були спочатку закопані в лісі, а в часи німецької окупації перепоховані місцевими мешканцями ближче до села. Потім про цю могилу забули, проте її згодом віднайшли й останки також перепоховали.

Загалом на сьогодні ексгумовано й перепоховано на Верецькому перевалі 22 останки січовиків Карпатської України. І роботи продовжуються — за різними даними, їх може бути більше.

Так виглядає нещодавно відкритий Меморіал Героям Карпатської України. Фото: FB Олександра Ганущина.

Із яких джерел походить інформація про 600 розстріляних? Звідки відомо, що віднайдені рештки належать саме тим 22 січовикам-галичанам?

— Що стосується цифри 600, то про неї говорять різні джерела інформації: відповідні історичні дослідження та збірки свідчень, спогадів очевидців, матеріали преси того часу. Що стосується того, що це — січовики Карпатської України, то про це говорять  результати  пошуково-екгумаційних досліджень. Були опитані місцеві мешканці, свідки, опрацьовано архівні та історичні матеріали. І коли провели ексгумацію, були знайдені супровідні матеріали.

Матеріали, які ми знайшли, — це монети цього часу, залишки одягу, взуття цивільного та військового зразка і навіть кулі від стрілецької зброї, з якої січовики були розстріляні. Усе це свідчить про те, що ці люди були військовими, хоча й не мали одностроїв однотипного зразка. Але з решток, які ми віднаходили і в одній, і в другій поховальних ямах, на 100% можна зробити висновок, що це — члени мілітарної організації "Карпатська Січ".

Це ще раз говорить про те, що "Карпатська Січ" мала свого роду збірний принцип формування, і не у всіх були військові однострої. Віднайдені артефакти передані Музею національно-визвольних змагань у Львові, і там із ними можна ознайомитися.

Чехословацькі монети 1930-х років, знайдені в братській могилі біля с. Верб'яж 

Усі місця поховань, які були віднайдені, розташовуються неподалік від символічних хрестів, установлених у 1990-х роках зусиллями громадськості після здобуття неалежності України. Безумовно таких поховальних ям уздовж межі Львівської та Закарпатської областей на Верецькому перевалі є значно більше.

На превеликий жаль, з часу подій 1939 р. значно змінився ландшафт, багато ділянок перекрито зсувами та намивами ґрунту. Деякі місця захоронень січовиків були знищені навмисно, або в результаті господарської діяльності в радянський час. Через це зараз доволі важко їх віднайти.

Але роботи продовжуються, і ми працюємо над тим, щоб максимально дослідити місця поховань і продовжити перепоховання останків захисників "Срібної землі" на Меморіальному комплексі Героїв Карпатської України, який було відкрито 15 жовтня.

А чи є ще ймовірні місця поховань карпатських січовиків?

— Такі місця поховань знаходяться на Верецькому (Ворітському), Ужоцькому, Татарському і Яблунівському перевалах. Також ми отримали інформацію про імовірні місця захоронень січовиків на території Закарпаття — біля Хуста та в інших населених пунктах.

Безумовно, дослідження повинні продовжуватися, тому що нам удалося виявити тільки невелику частину — всього-навсього три місця поховань:  два на Верецькому та одне на Ужоцькому перевалі. Відповідно, тільки 22 останки владось ексгумувати і з почестями перепоховати. Як уже було сказано, за спогадами очевидців, публікаціями в пресі та інформацією дослідників, їх може бути близько 600 осіб.

Загальний вигляд розкопок поховання біля села Верб'яж, 2008 рік. Фото КП "Доля"

Чи ідентифіковані кулі, знайдені в захороненнях?

— У першому місці поховання — це розкопки в с. Верб’яж — куль не було виявлено. А у 2011 році поблизу Лазів були знайдені кулі, які чітко вказували на свою приналежність до польських військових формацій. Це були кулі від пістолета Vis.35 і польського карабіна системи Маузера, які були на озброєнні саме польської армії тих часів.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про хід ваших досліджень.

— Пошукові роботи відбуваються щороку, починаючи від 2008-го по даний рік. Поховання були віднайдені у 2008 році — це Верб’язька сільська рада , у 2010—2011 роках — поблизу  Лазів  і в 2015 році — у Сянках поблизу Ужоцького перевалу.

У ході пошукових робіт було встановлено, що це — місця поховань січовиків Карпатської України. Це переважно були молоді люди, там був супровідний матеріал — і монети Чехословацької Республіки  1920-х—30-х років, і взуття — як військові чоботи, так і цивільні черевики, — і залишки одягу, й особисті речі.

У першому місці поховання був навіть один швейцарський годинник. Ми сподівалися, що на ньому будуть ініціали, і нам удасться визначити ім’я загиблого. Але, на жаль, ініціалів не було виявлено. Та, все ж таки, можна припустити, що власник того годинника був старшиною, якого делегували на Закарпаття проводити вишкіл січовиків.

Особисті речі загиблих: залишки офіцерського ременя портупейного типу, мідний обручальний перстень, монети чехословацької республіки, а також кишеньковий годинник швейцарської фірми "Union Gorlogere", знайдені у братській могилі біля с. Верб'яж.

Зрештою, в нас є як історичний матеріал, так і свідчення. Ми говорили про те, що вояки Карпатської України мали як військову форму, так і носили цивільний одяг.  І українці-галичани, яких вели на розстріл, були і у формі, і в цивільному одязі. Така кількість даних дає підстави стверджувати, що це були саме січовики Карпатської України. На "Історичній правді" були статті про розкопки 2008 і 2011 року.

Із похованням, виявленим у 2015 році, дуже цікава історія. На Ужоцькому перевалі полонених січовиків передали КОПу. За спогадами старожилів, їх сильно катували. Є записи однієї старшої пані, якій на той момент [запису спогадів – ІП] було 90 років, як із них пасами здирали шкіру. Їх закопали в лісі. У 1941 році, в час німецької окупації, місцеві мешканці віднайшли могилу й перепоховали закатованих ближче до села.

Потім знову могила була забута. Коли ми почали проводити робити з пошуку, ексгумації та перепоховання карпатських січовиків, до нас звернулися місцеві мешканці (а саме вчителька історії, яка працювала на Закарпатті).

Ми приїхали, і разом з її 70-річним батьком шукали могилу спочатку в лісі. А потім звернулися до старших людей, і це місце поховання було віднайдене на околиці села.  Під час ексгумації знайшли навіть труни, оскільки січовиків ховала місцева громада.

Як ви ставитеся до заяви польського МЗС, яка ставить під сумнів масові розтріли січовиків Карпатської України та відповідальність Польської держави за даний злочин?

— У ході досліджень в Архіві актів нових у Варшаві виявлено документ — телеграму, у якій зафіксовано текст наради польського вищого військового командування від 15 березня 1939 року. Учасниками наради були начальник Генерального штабу Війська Польського генерал Стахевич, а також генерали Фабрици та Борута-Спехович. Обговорювався стан справ на польсько-чехословацькому кордоні.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня (неподалік нинішнього автошляху з Рахова до Івано-Франківська). Березень 1939-го року.

Серед іншого, ішлося про те, що у результаті угорського наступу на Карпатську Україну (у документі вживається назва "Русь"), підрозділи січовиків можуть вимушено переходити кордон із Польщею.

У зв’язку з цим, начальник генштабу генерал Стахевич озвучив наказ маршала Польщі Ридза-Сміглого відкривати вогонь по українських січовиках та не брати їх у полон. У відповідь генерал Борута-Спехович заявив про готовність виконати наказ. Хотів би зацитувати деякі тези з документа:

"Із наявної в нас інформації, яка поступила із території Русі  випливає, що угорці просуваються уперед у напрямку нашого кордону. Треба звернути особливу увагу на те, що групи січовиків та українські підрозділи, навіть досить сильні, будуть намагатися зайти на нашу територію.

Очевидно, що не можна допускати до таких проникнень, і так, як уранці я казав Цулауфові [імовірно, йдеться про генерала бригади Юліуша Цулауфа, командира 5-ї піхотної дивізії — ІП], згідно з наказом пана маршала, по січовиках треба стріляти, і в тому разі, якби вони здавались у полон, їх необхідно одразу роззброювати та інтернувати.

Інша річ, що пан маршал не хотів би, щоб вони взагалі потрапляли на нашу територію, навіть як інтерновані. Краще їх відкинути назад, на Русь, нехай ними займаються угорці. Що ж стосується чеських військових, які можуть перейти наш кордон, то після роззброєння їх необхідно відсилати назад у Чехію залізничним транспортом. Але принципово прагненням пана маршала є те, щоб ми не обтяжували себе різним шумовинням, яке б хотіло до нас перебратись".

Оригінал цитованої телеграми. Джерело: Архів актів нових у Варшаві

Тому заява польського Міністерства закордонних справ виглядає як мінімум дивною. Заява не ґрунтується на  історичних фактах та даних досліджень. Вважаю, що історією мають займатись історики. Тому пропоную польським політикам, дипломатам та державним чиновникам утриматись від необґрунтованих заяв, які не підтврджені  історичними фактами.

Також вважаю, що польским політикам та суспільству настав час більш глибоко та неупереджено вивчати власну історію та змиритись з фактами, що не все  там було так гарно та шляхетно. А Польська держава 1918—1939 років скоїла масу злочинів проти українців.

У тому числі були ій пацифікації цивільного населення,  і розстріли військовополонених на Верецькому перевалі. Це сталося значно раніше, ніж Катинський злочин. Але, знову  ж, підкреслюю, цими питаннями повинні займатись історики, а не політики.

Спілкувався Ігор Бігун.

--------

Дивіться також:

Срібна земля. Старі фото м. Хуст

1939: Героїчна історія Карпатської України

Карпатська Україна та її армія у фотографіях Каленика Лисюка

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

15 березня - річниця незалежності Карпатської України. ІНФОГРАФІКА

1939: проголошення незалежності Карпатської України. ВІДЕО

Що знайшли у могилах бійців "Карпатської Січі". ФОТО

Україна - найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року

Роман Офіцинський: "З Карпатської України для нас почалася Друга світова"

1938: угорські війська входять в Ужгород і Мукачево. ВІДЕО

Карпатська Україна та її армія. Унікальні ФОТО

Всі матеріали за темою "Карпатська Україна"



Історична Правда
Редакція

Теми: історія України, ХХ сторіччя, Карпатська Україна, Закарпаття, меморіали, пам'ятники, репресії, Польща




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter