Українська правда
Історична правда

Одна з перших депортацій імперії. Як кримськими греками заселили Дике Поле

17.02.2011 _ Вадим Джувага
Версія для друку Коментарі 213

Щоб не бути депортованими на материкову Україну, кримські греки ховалися по лісах, приймали іслам і навіть розпочинали бунти, придушувані військами Суворова. ...Дійшло до того, що митрополит Ігнатій, який заснував Маріуполь, прокляв його мешканців.

16 лютого (за новим стилем) 1786 року на власній дачі під охороною українських волонтерів на російській службі (колишніх козаків-запорожців) в 10 кілометрах від Маріуполя помер митрополит Кафайський і Готфейський Ігнатій Гозадіні. З його іменем пов'язують один із драматичних епізодів історії України - вивід християн (в основному греків, вірмен і волохів) із Криму 1778 року.

Взагалі, переселення кримських християн до Приазов'я досі залишається найбільш заплутаною проблемою історії України, яка густо перемішана різними версіями і відвертими домислами, або брехнею.

Цю проблему треба розглядати крізь призму подій, що відбувалися в південній Україні і Криму протягом майже 20 років (1768-1787 рр.), тобто від початку російсько-турецької війни 1768-1774 років до початку наступної війни між двома імперіями - 1787 року.

У травні 1768 року гайдамацький рух на Правобережній Україні, який то жеврів, то розпалювався, вилився у могутнє повстання - Коліївщину. Користуючись цим, на Правобережжя, яке перебувало у складі Речі Посполитої, прийшли російські війська начебто для допомоги повстанцям, проте повернули зброю проти них.

Портрет Ігнатія Гозадіні

Але скоріше за все саме тоді Катерина ІІ запланувала відтяти Правобережжя у Речі Посполитої, бо російські війська навіть після поразки Коліївщини не повернулись назад. Раптова війна, яку розпочала Туреччина у вересні того ж 1768 року, не дала можливості Росії тоді захопити Правобережжя.

Але після майже повного розгрому росіянами з участю українських козаків турецьких сил на Дунаї і в Молдові (на ріках Ларга і Кагул), в 1772 році (ще тривала війна з Туреччиною) Російська імперія разом з двома іншими імперськими хижаками Австрією і Пруссією вперше поділила Польщу, забравши собі Поділля і Волинь.

Кючук-Кайнарджийський мирний договір 1774 року, який поставив крапку у війні з Туреччиною, приніс Росії величезну територію Південної України, яку імперські трубадури нарекли Новоросією, а також встановив контроль над Кримським ханством.

Російський агент впливу на митрополичій катедрі

Захоплення Криму Російська імперія розпочала за всіма канонам закулісної дипломатії. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років виникла потреба висвятити нового Готфейського-Кафайського (сучасною мовою Готсько-Кафського - ІП) митрополита, бо старий митрополит помер.

Готська єпархія Константинопольського патріархату існувала в Криму з IV сторіччя (тоді тут справді жили готи), перетворившись пізніше на Готську митрополію з центром у фортеці Дорос. В 1678 році до Готської митрополії додали Кафську єпархію - сама генуезько-вірменська Кафа (нинішня Феодосія) вже 200 років як була взята турками.

Печерне місто Мангуп у Криму, колишній Дорос (потім Феодоро) на неприступних скелях. Тут до вторгнення турків був центр Готської митрополії

Кримські християни підпорядковувалися тоді Константинопольському патріарху. Незважаючи на те, що і сам патріарх, і кримська митрополія знаходилися на території ворожої держави - Туреччини, з якою тривала війна, російська розвідка провела успішну операцію, посадивши на митрополичу катедру 61-річного (за іншими даними 56-річного) архієпископа Ігнатія Гозадіні, який мав прямі зв'язки з Петербургом.

Його брат Олександр служив офіцером у свиті Катерини і через нього підтримувався зв'язок Петербургу з тільки що обраним кримським митрополитом.

Російська дипломатія мала досвід досягати свого від Константинопольського патріарха ще з 1686-го року, коли той відступив Московському патріархату Київську митрополію (фактично всю православну церкву в Гетьманщині).

Тоді це дивне рішення Константинопольського патріарха позбутися чи не найбагатшої митрополії пояснили тиском турецького уряду, якому під час рішучого дунайського наступу в центр Європи була не потрібна конфронтація з Московським царством. При цьому не приховували і цілком меркантильний інтерес патріарха.

Причини обрання члена патріаршого синкліту в Константинополі Ігнатія митрополитом досі не оприлюднені, хоча вони лежать на поверхні. Невідомо лише, скільки золота недорахувався російський бюджет після призначення кримським митрополитом саме Ігнатія Гозадіні.

Відразу ж після призначення митрополит Ігнатій почав слати листи до Катерини з проханням прийняти кримських християн під "государеву руку".

"Заставьте народ кишмя кишеть в наших просторных пустынях"

1774 року війну з Туреччиною було переможно закінчено. Російська імперія отримала від Туреччини землі південної України північніше річки Молочна і між річками Кальміус і Берда, а також міжріччя Дніпра і Південного Бугу.

Майже всі дослідники підкреслюють один з наслідків цієї війни - отримання Кримським ханством незалежності від Порти внаслідок окупації Криму російськими військами і встановлення протекторату імперії над Кримом. Набіги кримчаків на українські землі припинилися, що дало змогу Катерині ІІ вирішити проблему запорозького козацтва, яке постійно муляло око Петербургу.

Наступного, 1775 року російські війська генерала Текелія зруйнували Січ, а вся влада в Україні однині зосередилася в руках Петербургу. Бували випадки, коли козаків депортували із власних хуторів і зимівників, а то й міст (як, приміром, з Домахи-Кальміуса - нинішнього Маріуполя).

Проте мало хто з істориків вказує на проблему, з якою зіштовхнулася імперська влада. Величезні території Дикого Поля, по яких гуляли лиш вітри і татарські ватаги, потребували заселення. Як вказує російський дослідник Євген Аніміца (родом з-під Маріуполя), вже тоді людський ресурс Росії був вичерпаний і не в змозі заселити нові землі.

Козацький полковник Опанас Магденко-Ковпак. У 1771 році узяв Кафу (Феодосію), допомігши російським союзникам укласти Кючук-Кайнарджийський мирний договір. З ініціативи отамана Січі Кальнишевського активно колонізував Дике Поле, що не дуже подобалося російським союзникам

Цю проблему з міжріччям Дніпра і Південного Бугу (яке назвали Новою Сербією) Петербург вирішив за допомогою так не любих йому запорозьких козаків, а також південних слов'ян - сербів (звідти назва), хорватів, болгар, а також греків.

Катерина ІІ проблему заселення висловила так: "Мы нуждаемся в заселении. Заставьте, если возможно, кишмя кишеть народ в наших просторных пустынях" (виділення моє. - авт.) .

Одними з перших, кого царицині посіпаки почали "заставлять" "кишмя кишеть в наших просторных пустынях", були кримські християни - греки, вірмени, грузини, болгари, а неабияку роль у цьому зіграв їхній пастир - митрополит Ігнатій Гозадині - провідник імперської політики в Криму.

Тепер важко вияснити, кому саме прийшло в голову виселити кримських християн в "просторные пустыни" південної України. Не виключено, що саме митрополиту Ігнатію, який підказав цю ідею Петербургу. Хоча цілком можливо, про це здогадалися в Петербурзі. Це зрештою, не так важливо.

Можна тільки дивуватися тій методичності, з якою Петербург провів це переселення.

Отже, все по порядку.

29 березня 1777 року генерал Алєксандр Суворов за допомогою багнетів своїх "чудо-богатырей" посадив на ханський трон в Бахчисараї хана Шагіна Герая - людину освічену (за деякими даними, випускника Сорбонни).

Алєксандр Суворов в гостях у Шагіна Герая. Гравюра з малюнку Тараса Шевченка

Російський протеже виявився невдячним і маріонеткою Петербургу бути не захотів. Натомість, почав проводити власну політику на зміцнення незалежності Кримського ханства.

Це в плани Катерини ІІ не входило.

"Визволення" на багнетах

Командуючий російськими військами в Україні (він же голова Малоросійської колегії) фельдмаршал Петро Румянцев запропонував підірвати економіку Криму шляхом виселення з півострова християн, які якраз займалися землеробством і скотарством - основними галузями економіки Криму.

Оскільки християни були православними (Константинопольський патріархат), то з метою надати законності виселенню було запущено міф про визволення єдиновірних братів-християн з-під магометанського гніту.

Цей міф успішно використовувався в часи СРСР, трансформувавшись у визволення трудящих з-під гніту поміщиків і капіталістів.

Про те, як Петро Румянцев разом із козацькою старшиною створив українську імперську бюрократію, читайте тут

Крім підриву економіки Криму, виселення християн з півострова повинно було вирішити ще дві задачі:

  1. "заставить кишмя кишеть народ в наших просторных пустынях", тобто заселити землі південної України людьми, які знася на землеробстві та скотарстві;

  2. витіснити за допомогою переселенців українських козаків, які ще залишалися на цих землях після зруйнування Січі.

Тут у Петербурзі згадали і про листи митрополита Ігнатія до Катерини ІІ з проханням прийняти православних Криму під захист Росії. Хоча у цих листах не  йшлося про переселення, прохання митрополита вирішили задовольнити за власним розумінням.

23 березня 1778 року Румянцев призначив Алєксандра Суворова командувачем військами Криму і Кубані, який негайно зібрав керівників грузинської, вірменської і грецької церков і запропонував їм разом зі всіма християнами переселитися до Росії.

Після цього, 23 квітня, на Великдень, митрополит Ігнатій звернувся з цим закликом до своєї пастви. За думкою дослідника Анатолія Герасимчука (Донецьк), Ігнатій разом із Суворовим несли відповідальність за переселення перед самою Катериною.

Ігнатій Маріупольський, митрополит Готфейсько-Кафайський. Зображення з Успенського печерного монастиря Української Православної церкви під Бахчисараєм

22 липня 1778 року Суворов в листі до Шагін-Гірея повідомив, що "Всепресветлейшая Императрица Всероссийская, снисходя на просьбы христиан..., Всемилостивейше соизволяет переселить их в свои границы, надеясь, что Вы, Светлейший Хан, не токмо Высочайшей воле Покровительницы своей прекословить не будете, но и благоспешествовать не оставите, поелику все, что до особы Вашей касается, предохранено и награждено будет" (виділено мною - авт.).

Нахабність полководця вражає - Катерину ІІ Суворов де-юре "призначив" повелителькою керманича незалежної держави, до того ж натякнувши на винагороду, якщо той не буде проти виселення.

На знак протесту хан покинув свій палац, розбив наметовий табір в трьох верстах від своєї столиці і написав листа до Катерини ІІ.

У відповідь на початку серпня 1778 року російський уряд прислав з Азовської губернії 6000 підвід, на яких було розміщено греків, вірмен і грузинів. "Под сенью дружеских штыков" 31386 християн було депортовано з Криму. Вже 18 вересня (за півтора місяці!) одну з перших у російській історії масових депортацій було завершено.

Про знищення християнських міст Криму і Приазов'я Тамерланом читайте тут

Напередодні свого переселення з Криму греки проживали в більш ніж 80 населених пунктах в горах і на Південному березі Криму. Чверть проживала в містах. Більшість міського населення була ремісниками, а шоста частина греків займалася торгівлею.

Основними заняттями сільських жителів були скотарство, землеробство (вирощували жито, просо, пшеницю, ячмінь, льон); на Південному березі греки спеціалізувалися на садівництві, виноградарстві, овочівництві, рибальстві.

Ханський перепис нерухомого майна, складеного під час депортації, підтверджує відносне матеріальне благополуччя основної маси кримських греків, а також свідчить про спільну господарську діяльність представників різних конфесій і навіть священнослужителів.

Успенський печерний монастир. Саме він став центром Готської митрополії після того, як турки взяли Кафу на узбережжі і Феодоро на Мангупі.

Поруч із грецьким православним монастирем (мирно розташованим біля самої столиці Кримського юрту Бахчисараю) було грецьке містечко Маріамполь. На честь Марії греки хотіли назвати своє нове місто. З собою у вигнання вони взяли звідси ікону Богородиці.

Фото: alp.org.ua

Слід відзначити віротерпимість, що існувала в ранньомодерному Криму, яка призводила до численних змішаних шлюбів, а також до тісних етнічних контактів, що сприяли інтеграції.

Анатолій Герасимчук наводить факти з суддівських книг XVII ст.: мусульманка Фатьма із с.Багатир, дочка Гаврила, просила, щоб з її будинку християни винесли хрест, що залишився після батька, і цей хрест був перенесений в будинок християнки Венії, дочки Мухаммеда, дружини християнина Балабана. У іншому випадку християнка Ініша усиновила татарську дитину і залишила їй усе своє майно.

Приналежність членів однієї сім'ї до різних конфесій також не була виключенням: у с.Ай-Георги християнин Бійгельді, син Бійберді, судився з дружиною свого брата, мусульманкою Хангельді, дочкою Трандафіла; з рідних братів Сєїта, Магомета, Топ і Бебія перші два були мусульманами, а два другі - християнами; Джантемір, син Дмитра був християнин, а сестра його Сайме - мусульманка, у мусульманина Мустафи дружина Десфіна і дочка їх Феодора були християнками.

А дослідник історії освіти в Україні Павло Мазур (Маріуполь) наводить факт існування у Криму трьох вищих православних духовних шкіл.

Таким чином, розповіді про жорстоке поводження з християнами у мусульманському Криму, яке стало основною причиною депортації чи то "братерської допомоги" християнам з боку Росії, є звичайнісінькою вигадкою для виправдання їхньої депортації.

Було ще й таке. Дослідник Криму Олександр Бертьє-Делагард писав: "Виходили християни з гіркими риданнями, бігали, ховалися в лісах і печерах, мало того, приймали мусульманство, лише б тільки залишитися в рідній землі".

У Криму греки залишали свої будинки, магазини, млини, виноградники і багато іншого майна, нажитого впродовж життя і перейшло в спадок від предків.

Були випадки відкритого спротиву росіянам.

Ось що було з непокірними государиній волі. Різанина, влаштована військами Суворова при взятті Варшавського передмістя Праги в 1794 році. Картина А.Орловського

Під Бахчисараєм греки під проводом дружини старости одного з грецьких сіл Ольги підняли повстання, яке було жорстоко придушене суворовськими "чудо-богатырями". За родинними переказами, під час цього повстання були заколоті багнетами мої родичі.

Грецький історик Христос Ласкарідіс писав: "Митрополит Ігнатій, в діях якого є також частка провини, сам виявився жертвою політики російського уряду, оскільки переселення було ініціативою російських властей".

Суворов за організацію переселення отримав орден і хорошу матеріальну винагороду. Він же запропонував виділити 3000 рублів митрополитові Ігнатію за старанність з мобілізації греків.

Ігнатій Гозадіні з отриманою від імператриці панагією-зіркою

Крім того, митрополит отримав особисто від Катерини ІІ срібну панагію у вигляді восьмикутної зірки, яку носив замість хреста (!), як це видно з його портретів. Тобто цим вказував, що земна влада, яка нагородила його панагією вище небесної (хреста).

Не забули й хана - щоб Шагін-Гірей не сумував за своїми підданими, йому було виплачено 50 тис. рублів.

"Одісея" греків від Катерини і Потьомкіна

Греків погнали на землі колишньої Самарської паланки Війська Запорозького. Центром поселення було "височайше" призначено Новоселицю (зараз Новомосковськ Дніпропетровської області).

Греків, депортованих з Криму, нараховувалося 18391 людина, з них 87 представників духівництва. З ними було 12598 вірмен, яких вивезли під Ростов, де вони заснували міста Чалтир і М'яснікован.

По дорозі з Криму до Новоселиці греки влаштували митрополиту такий скандал, що він втік до карети Суворова під охорону російських багнетів. Перебуваючи у кареті, "Ігнатій заліпив вуха воском, щоб не чути прокльони своєї пастви", зазначав історик Тимошевський.

 "Святитель Ігнатій Маріупольский привів греків у Приазов'я". Малюнок Анастасії Рибакової, 12 років, м. Маріуполь. Джерело: ortodox.donbass.com

"Цілі сімейства постраждали життям, а багато хто позбувся половини оних і жодне сімейство не залишилося без втрати батька, матері, брата, сестри і дітей; словом сказати з 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини..." - згадували грецькі представники у листі до Петербургу через сорок років після депортації.

Вказана третина - кількість тих, хто врешті поселився на відведених землях. Деякі поселилися в Таганрозі, багато хто все-таки повернувся до Криму.

Проте митрополиту Ігнатію надані в Самарській паланці землі не сподобалися і він став писати листи до Катерини з вимогою надати грекам інші землі. Аполлон Скальковський вважав, що Ігнатій не хотів жити поруч з українцями. По-друге, запропоновані землі були не дуже зручні для землеробства.

Врешті-решт митрополит добився, що Петербург в особі намісника Григорія Потьомкіна відвів місця поселення грекам у межах Павлівського повіту, який до 1775 року перебував у Кальміуській паланці Війська Запорозького.

Тут вже було місто Павловськ (раніше Кальміус), назване на честь сина Катерини II цесаревича Павла - майбутнього імператора.

Грекам не подобалась назва, бо своє місто вони хотіли назвати Маріуполем на честь Святої Марії, чудотворну ікону якої на берег Азовського моря перенесли ченці Успенського монастиря під Бахчисараєм.

Ікона Богородиці, принесена з Маріамполя в Маріуполь. Фото: lampada.in.ua

Нагадаємо, що недалеко від впадіння річки Вовчої в Самару планувалося побудувати місто саме з такою назвою, щоправда, на честь дружини цесаревича Павла Марії, невістки Катерини.

Оскільки греки відмовилися селитися біля Вовчої, Потьомкін просто поміняв двом містам назви: Павловськ став Маріуполем, а Маріонополь - Павлоградом.

Тут спрацювала друга причина переселення греків з Криму. Відведені грекам землі були заселені козаками. Проблему вирішили просто - "малорусским поселянам" наказано після збирання врожаю 1780 року йти світ за очі.

Таким чином відбулося "звільнення" південного сходу України від українців. Як заявив колись один із технічних кандидатів у президенти України Олександр Базилюк: "Так исторически сложилось".

Чужий серед своїх

Весною 1780 року греки пішли з Придніпров'я до Маріупольського повіту, де заснували 22 села.

Причому вихідці з кримських міст і сіл селилися окремо один від одного, утворюючи квартали в селах, яким надавали назви рідних сел. Так з'явилися в Приазов'ї свої Ялта, Урзуф, Старий Крим, Карань, Ласпі, Мангуш, Сартана.

Ікона святого Ігнатія Маріупольського

У них зводилися храми, однойменні з тими, що залишилися в Криму. У деяких селах, як наприклад Урзуф, грекам передавалися козацькі церкви.

26 липня 1780 року переселенці на чолі з митрополитом Ігнатієм прибули до Маріуполя.

У книзі "Маріуполь і його околиці"(1892 рік) читаємо: "Багато греків бажали повернутися назад; доходило іноді до відкритої непокори, - і тоді приборкувалися строгими від начальства заходами і уряд висилав військові команди для утихомирення неспокійних".

Непросто складалися відносини митрополита з переселенцями. Якщо в Криму митрополит був не тільки духовною особою, але і суддею свого народу, то в Маріуполі його таких прав позбавили, натомість почалися тертя з місцевою владою.

Харлампіївська (Катерининська, Грецька) церква. Перший храм Маріуполя. Побудований Ігнатієм, тут його й поховали - в митрополичому одязі, сидячого на троні.

Церкву зруйнували більшовики разом із іншими маріупольськими храмами у 1930-их. В 1942 році мешканці міста попросили дозволу окупаційної влади перенести мощі свого "Мойсея" з музею у нову церкву, яка через рік згоріла під час боїв за визволення міста від гітлерівців.

В 1992 році мощі були відкриті і перенесені в новозбудований за часів Незалежності Свято-Микільський кафедральний собор

Тертя наростали, як сніжний ком і привели взагалі до неймовірних наслідків. Коли за вимогою голови міського грецького суду (мера міста по-сучасному) було знищено сад, посаджений Ігнатієм (причина цього конфлікту так і залишиться загадкою), Ігнатій вийшов на Георгіївську вулицю, запропонував своїм прихильникам відокремитися від супротивників і в особі голови міського суду прокляв маріупольців.

Всі наступні лиха - засухи, хвороби - народ приписував прокляттю митрополита. Прокляття висить над Маріуполем, як дамоклів меч.

Переляканий Ігнатій втік від гніву проклятої ним пастви під охорону тих, кого недолюблював - українців-волонтерів на російській службі, де і помер. На похорони не приїхав жоден з вищих церковних чинів.

Єпископ Дорофій, що очолив після Ігнатія єпархію, кинув свою паству і виїхав до Криму. Зі смертю митрополита Ігнатія було поставлено жирну точку на церковній автономії кримських християн. Всі їхні церкви було передано у володіння Святійшого Синоду у Петербурзі, а звідти - Катеринославській єпархії православної церкви.

Церква Ігнатія Маріупольського - заводський храм Донецького металургійного заводу

В 1997 році митрополит Ігнатій канонізований УПЦ Московського патріархату. 

Його ім'я часто використовується політичними кон'юктурниками, які за будь-яку ціну намагаються представити трагедію з депортацією кримських християн як визволення з боку Російської імперії.

Вадим Джувага
Історик, журналіст (Харків)

Теми: депортація, XVIII сторіччя, Гетьманщина, козацтво, Російська імперія, Кримський юрт, релігія, православ'я, Османська імперія



powered by lun.ua
UArgument1 _ 21.02.2011 17:20
Matthew:

Можно только догадываться, в каком учреждении сей профессионал-историк
получил воспитание.
Догадался?
UArgument1 _ 21.02.2011 17:18
"словом сказать из 9 тысяч мужского пола выходцев не осталось и третьей части..." - а вот эту фразу из контекста-то выбрасывать не надо. Ты всё тогда уж процитируй - да и сам продумай каждую фразу того письма. Которое писали не лжеисторики типа тебя, а ОЧЕВИДЦЫ и сами пострадавшие. А то стыдливо отворачиваешь глаза от неугодных твоей философии фраз. Не отворачивайся - а постигни глубину трагедии греческого народа.
Matthew _ 21.02.2011 17:15
А вот ещё цитата:

UArgument1 _ 19.02.2011 20:28
"Слышь, ты, петух, ты хоть в арифметике хоть чуть-чуть разбираешься?"

Можно только догадываться, в каком учреждении сей профессионал-историк
получил воспитание.
UArgument1 _ 21.02.2011 17:14
О, матня в историю ударилась))
Так, глядишь, может чё и в голове скоро образуется)))
Matthew _ 21.02.2011 17:08
"Органы, уполномоченные Екатериной и Суворовым, что мешало им поработать с духовенством?"

О чём Вы? Какие органы? Там были только ханские "органы", плюс османские на Южном берегу.
Крым присоединили только в 1783 г.

"Кстати, греки подчинялись Константинопольскому патриарху, а попали под Святейший синод."

"Я не думаю, что это их очень огорчило, они сохранили епархию, да и от религиозного гнёта избавились."

Никто не говорил какого размера церкви строить и где, никто на священников с саблями не кидался.



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте