Спецпроект

Український погляд на "Волинську різанину"

Питання "акції нищення поляків" - це не питання стосунків сучасної України з сучасною Республікою Польщею. Це внутрішньоукраїнське питання. Саме таким має бути український погляд на події 1943 року: передусім Волинь - територія України.

В численних баталіях навколо подій 1943 року часто вживаються терміни "польський погляд" і "український погляд". "Українським поглядом" часто називають позицію "бандерівці нікого просто так не вбивали, а кого вбивали - того мали моральне право вбивати".

Щоправда, іноді слово "бандерівці" підміняється словом "українці" - хоча далеко не всі українці Волині були бандерівцями, ба більше - деякі навіть мельниківцями, яких бандерівці знищували.

То що ж таке "український погляд"? Варіантів кілька.

1. Консолідований погляд більшості українського народу - "громадян України всіх національностей". Такого погляду щодо тих подій не існує.

2. Консолідований погляд більшості етнічних українців. Такого теж не існує.

3. Консолідований погляд більшості справжніх українців, які самі вирішили, що вони - справжні, а всі решта - малороси, хохли, зрадники, манкурти та яничари. Такого погляду не існує, оскільки дуже важко підрахувати кількість справжніх, а отже вирахувати розмір цієї самої більшості.

4. Офіційна точка зору держави Україна. Коливається в залежності від політичної ситуації.

Спробую запропонувати краще визначення "українського погляду" - прагматичне. Український погляд - це погляд, вигідний для успішного розвитку української держави.

Звісно ж, далі починається суб'єктив: я хочу бачити Україну органічною складовою Європи - при чому не так Європейського Союзу в бюрократичному значенні, як спільного цивілізованого простору рівноправних національних держав.

Погляньмо на проблему подій на Волині 1943 року. Те, що підрозділи ОУН(б) та УПА систематично знищували цивільне населення польської етнічної належності - факт. У Другому томі "Літопису УПА" ці події бандерівські документи називають "акція нищення поляків", чи навіть простіше - "чистка поляків".

Найпримітивніші варіанти "українського погляду" просто оголошують всіх поляків Волині "окупантами" та "осадниками", а отже - ворогами України у визвольній боротьбі.

Насправді ж осадників на Волині було відносно небагато (хто хоче - може самостійно знайти точні цифри) і переважну їх більшість було арештовано, знищено або вислано до Сибіру. Те ж стосується поліції, чиновників та військовиків Польщі, членів націоналістичних польських організацій.

Цікаво, що ті самі люди, котрі охоче доводять моральну правомірність вбивства польських осадників, чиновників і тим більше - польських націоналістичних активістів, не поспішають вилучати ці категорії з загальної кількості жертв "Перших совітів" у Західній Україні.

Звісно, що з урахуванням поляків-жертв більшовизму трагедія Західної України виглядає вагоміше.

Польське населення на Волині існувало задовго до появи на мапі Республіки Польща - це можна побачити хоча б з даних перепису населення 1897 року. Чи можна людей, чиї батьки, діди і прадіди народились на нашій землі, вважати "окупантами"?

Варто врахувати, що коли на Волині вже багато поколінь поруч із українським жило польське населення, Одещина чи Донеччина ще були заселені татарами, не кажучи вже про Крим.

Чи вигідно зараз для України взагалі піднімати питання етнічних прав на певні території? Не сумніваюсь, що такий підхід аж свербить деяким етнонаціоналістам, але загалом для держави - шкідливий.

Етнічні поляки в Україні чимало зробили до формування української національної свідомості - якою були б ми без Антоновичів, Рильських, Липинських?.. Ніхто не знає. Одначе факт: етнічні поляки вклали значний внесок до творення українців як сучасної нації.

Конституція УНР - першої держави, назва якої була пов'язана з терміном "Україна", визнавала рівність усіх громадян Республіки перед законом - незалежно від етнічного походження.

Звісно, більшість етнічних поляків громадянства УНР у встановленому законом порядку не одержала - але й більшість етнічних українців теж.

Тому ми опиняємося перед вибором: або визнати, що етнічні поляки Волині мали такі ж права, як і решта громадян окупованої УНР, або ж відмовитися від УНР в принципі, визнавши, що такої держави не існувало - громадян-то за такого тлумачення вона майже не мала.

Таким чином питання "акції нищення поляків" - це не питання стосунків сучасної України з сучасною Республікою Польща - це внутрішньоукраїнське питання. Саме таким має бути український погляд на події 1943 року: передусім Волинь - територія України.

Нинішня держава Україна не може нести жодної відповідальності за події часів Другої Світової, оскільки суверенною стала лише 24 серпня 1991 року.

Проте український погляд не може розділяти цивільне населення частини української території за етнічною ознакою і будь-яким чином виправдовувати нищення одного з етносів, тим більш що знищувані люди були переважно громадянами держави-попередника України - УНР.

З цього випливає, що засуджувати "акцію нищення поляків" держава Україна має сама по собі, як трагічний момент своєї власної історії. Що пам'ятні знаки на місцях масових вбивств цивільного населення теж має ставити Україна - незалежно від того, до якої етнічної групи належали загиблі.

Звісно, просити пробачення у Республіки Польща чи її народу керівники України не мають жодного права, адже наша держава не є правонаступником ОУН(б), чи навіть державою українського етносу, відповідальною за всі злочини, вчинені протягом століть в ім'я цього етносу.

Частиною українського народу - єдиного джерела влади України - є й етнічні поляки та нащадки етнічних поляків, чиї предки були вбиті в часі "акції нищення". Виходить, керівники України проситимуть пробачення за акцію в тому числі від імені нащадків жертв акції?

Янукович: "Мої предки - поляки і католики"

Натомість керівники України мусять зробити усе можливе для дослідження усіх подібних трагічних сторінок минулого і формування своїх громадян різної етнічної належності однозначного усвідомлення: жоден громадянин не є зайвим через своє походження, наша держава - наш спільний здобуток і ми ніколи не допустимо жодної дискримінації чи - тим більше - етнічних чисток.

Між іншим, однією з основних помилок польських етнонаціоналістів, котрі були при владі у міжвоєнній РП, була одночасна дискримінація етнічних меншин і активна пропаганда героїчної боротьби поляків за свою державу саме в етнонаціоналістичному ключі. Фактично такий підхід виховував ворогів держави та закладав під неї бомбу уповільненої дії.

Чи варто заради задоволення етнічних комплексів окремих діячів жертвувати формуванням справді українського погляду на історію Другої Світової, історію загалом, та й на сучасність і майбутнє крізь призму історії?

Читайте також:

"Модерна нація починається зі слів "Ми всі різні, але всі - українці"

Що нам робити зі злочинами на Волині?

Події на Волині і пам'ять про них. Про політику в історичній дискусії

Ігор Ільюшин про пошук між "двома правдами" подій на Волині у 1940-х

Володимир В'ятрович: "Волинська трагедія - частина польсько-української війни"

Всі матеріали на тему "Волинська трагедія"

Ярина Ясиневич: Пам’яті міністра Івана Вакарчука. Він зрушив з місця реформу освіти України

Реформу нашої освіти зрушив з місця Іван Вакарчук. Він діяв системно, широко та швидко. Було в ньому щось від тих римських легіонерів, що крокували добре зробленими дорогами.

Микола Рябчук: Сашко. Нам його бракуватиме

За кілька останніх тижнів померло кілька моїх знайомих, усі – з “не-епідемійних”, не пов’язаних із COVID-19 причин. Кілька смертей на тлі тисячних гекатомб, про які ми читаємо щодня у новинах, виглядають як статистична похибка. Але водночас оті “кілька смертей” – це дуже конкретні люди, яких знаємо особисто і відхід яких сприймаємо куди емоційніше, ніж сухі статистичні дані з цілого світу, хоч би якими вони були астрономічними.

Національний музей Революції Гідності: Відкрите звернення до керівництва держави щодо політики пам’яті

Наталка Діденко: Мій телефон

Від сьогодні немає вже більше на моїй старій квартирі стаціонарного телефона. Припинив своє існування. Якось це відбулося буденно, між справами, з допомогою Укртелекому. І вже потім якось мене так накрило. Бо народження і життя стаціонарного телефону в наших квартирах - це було щось