Українська правда
Історична правда

У пеклі політики пам'яті. Як діють "борці з українцями" в Польщі

22.03.2011 _ Богдан Гук"Наше слово"
Версія для друку

Історична публіцистика - зручний жанр для осіб, які під історією розуміють поширення вигідних їм міфів, замовчуючи "незручні" факти. Ми знаємо приклади такої літератури від російських професійних борців з Україною, бачимо на полицях книгарень вироби Табачника... а ось історія про аналогічного польського діяча.

Від Пйотра Скарги з ХVII ст., через владику Маріана Фульмана початку ХХ ст., раннього Максиміліана Кольбе, Станіслава Тшецяка, Яна Стемпеня та наших сучасників, "священиків"-націоналістів Вовчанського і Патера ведеться родовід ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського - однієї з найцікавіших постатей антиукраїнської течії в сучасній історико-політичній публіцистиці в Польщі.

Увагу польських мас-медіа він завоював 2006 р. виступами щодо римо-католицьких священиків, які співпрацювали з Управлінням безпеки. Зазнавши поразки в сутичці з єпископатом Польщі, від 2008 р. обрав собі метою критику УГКЦ та українського самостійницького руху ОУН та УПА.

Основний удар краківського священика йде в українську національну еліту І пол. ХХ ст. Як її вершина - митрополит Андрей Шептицький, так і патріотична основа - вояки УПА - стали в його оцінці українськими націоналістами.

Ісакович-Залеський активно користується традиційним польським - ще передвоєнної марки - антиукраїнським підходом до дійсності та його комуністичними модифікаціями. Ідеологічна орієнтація кс. Тадеуша - це "католицький полоноцентризм". Своїми джерелами він наближений до тоталітаристської практики Другої Речі Посполитої щодо українців.

Як ставилася до українців влада міжвоєнної Польщі

Об'єкти критики, спосіб постановки проблем та лінія арґументації нерозривно споріднює статті кс. Ісаковича-Залеського також із радянськими памфлетами проти УГКЦ, ОУН, дивізії СС "Галичина" та УПА.

Мета кс. Т. Ісаковича-Залеського - політична, масштаб медіа­-проекту - європейський: організовуючи націоналістичну течію польського римо-католицького суспільства для тиску на Європейський Союз, не допустити Україну до членства в ЄС і НАТО й відкрити дорогу для перегляду післявоєнного порядку в Східній Європі.

Головними зовнішніми акторами на цій політичній сцені виступають антиєвропейські сили Польщі та Росії, а також велика частина їхніх суспільств, підпорядкованих, з одного боку, польській римо-католицькій, а з другого - російській православній ієрархії цінностей.

У політичному проекті нової Європи кс. Ісаковича-Залеського Україна як держава місця для себе не має.

Краківський священик позиціонує себе як публіцист у сфері політики пам'яті - він володіє ілюзорним історичним фактажем, йому нестерпним є принцип audiatur et altera pars ("хай буде вислухана і друга сторона" - ІП), він не любить точності, натомість є фанатом великих узагальнень.

Тадеуш Ісаковіч-Залеський - польський вірменин, ксьондз вірменської католицької церкви, активний діяч "Солідарності" у 1980-их, борець із агентами комунізму у церкві в минулому і борець із українцями тепер

Своїми інтерпретаціями він пропонує розуміння історії як вічного українського злочину проти Польщі (і часто - з Росією на тлі). Використовуючи традиційну залежність поляків від амвона, він задовольняє смаки частини польського суспільства та нехіть частини римо-католиків до європейських норм у сфері міжнаціональних відносин.

Живиться кс. Ісакович-­Залеський страхом перед відкритим суспільством і європейськими цінностями, які означають потребу перегляду всієї історії Польщі у сфері відносин з єврейством та українством, зокрема, під час ІІ Світової війни.

Настав час бачити героїв такими, які вони були, а не як нам хочеться

Поданий нижче текст не виник тому, що мені хотілося полемізувати з представником польської націоналістичної течії римо-католицтва. Дискусія народилася як обов'язок взяти слово на захист нинішнього європейського гуманітарного проекту в Польщі.

Пропоную увазі читачів сім "гріхів", які можна виділити у ксьондза Ісаковича-Залеського - польського класика ідеологічної війни, однією з видозмін якої є нині політика пам'яті.

Вихідним пунктом стали цитати з його книжки "Замовчуваний геноцид", статей і телевиступів про ті моменти історії українців, коли вони самі, незалежно або всупереч Польщі та Росії, старалися вирішувати свою долю - якраз вони завдають ксьондзові "нестерпного страждання".

1. Гріх Бандери

"...коли вибухла ІІ світова війна, Бандера пішов на повну колаборацію з Гітлером..."; джерело: кс. Т. Ісакович­-Залеський, програма "TVN-Info", пряма передача, 25 січня 2010 р.

Ісакович­-Залеський не зміг до сьогодні вказати жодної наукової книжки польською мовою про Степана Бандеру, яку він прочитав; такої книжки в Польщі немає. У примітках до Ісаковичевих статей нема посилань на українські наукові видання, на одну з кількох біографій Бандери, виданих досі в Україні, чи на збірники документів.

Отож, кс. Тадеуш сформував свої погляди на упередженості, історичній фікції та на сприянні неприязним Україні політичним і громадським колам.

Історичні факти протилежні знанням краківського "критика": Бандера був ворогом колабораціонізму з ІІІ Рейхом, його ставлення до Адольфа Гітлера - це значуще мовчання, промовиста порожнеча.

Найвідоміший дослідник польсько-українських відносин у ХХ столітті, польський історик Ришард Тожецький у дослідженні "Поляки та українці" показав його як жертву нацистського режиму та не відзначив колабораціонізму Бандери з будь-ким, а не тільки з нацистами.

Бандера в документах радянських спецслужб

На відміну від Тожецького, кс. Залеському про Бандеру треба знати якнайменше - наближення до реальної постаті й політики провідника ОУН загрожує ксьондзу інформаційною катастрофою.

Тільки історичний фікціоналізм та дуже високий рівень узагальнення забезпечує його поглядам якусь міру ймовірності. На неї готовий звернути увагу пересічний глядач і слухач мас­-медіа, тому що загальнопольські "реколекції" про Бандеру в "TVP" - це матеріал, відповідний колективній уяві більшості поляків.

"Бандерівська" активність кс. Залеського є функцією соціотехнік, спрямованих на дискредитацію не Бандери, а прагнення українців бути вільною нацією. Бути вільною не тільки колись, але й нині.

Саме актуальною потребою і політичним замовленням правих сил Польщі та Росії на критику історичної позиції українців, плекання пам'яті про неї в Україні можна пояснювати нинішній політичний спротив краківського проповідника відносно ОУН.

Він не здатний збагнути, що Бандера участю в атентатах на польських чиновників (і навіть співпрацею з німецькою розвідкою) споріднений із Юзефом Пілсудським.

На основі порівнянь з історією Польщі, незрозумілою є погорда кс. Ісаковича-Залеського до ідеї української самостійної держави - це дві майже паралельні історії!

Польські герої подібні до українських героїв тим, що вони винні в смерті своїх ворогів та своїх земляків, але ж кс. Тадеуш не подумав, що вбивство не є моральне як тоді, коли українці вбивали поляків, так і тоді, коли поляки вбивали українців.

Степан Бандера в польських тюрмах

За участь в атентатах на польських державних службовців, які здійснювали колоніальну політику відносно Західної України, Бандера в 1934-1939 рр. відбув вирок у в'язниці міжвоєнної Польщі. У 1941-1944 рр. був в'язнем концентраційного табору Третього Рейху, який також здійснював щодо України ідентичний колоніалізм.

Чи ксьондз Тадеуш може відповісти на питання, чим Друга Річ Посполита подібна до ТретьогоІ Рейху - адже Бандера був в'язнем обох цих держав?..

2. Гріх дивізії СС "Галичина"

"Дивізія СС „Галичина" (...) вчинила низку актів геноциду проти польського населення. Як на території Генерального Губернаторства, так і Східної Галичини"; джерело: кс. Т. Ісакович-­Залеський для газети "Dziennik", 16 квітня 2009 р.

Автор "Замовчуваного геноциду на Кресах" у жодному зі своїх писань і виступів не зумів на історичних документах довести хоч один злочин дивізії СС "Галичина" проти поляків (!).

Подібно, як і щодо Бандери - шановний ксьондз критикує дивізію не за злочини, а за те, що українці добровільною службою в німецькій армії заперечили права Польщі на Галичину та можливість її існування поза польською етнічною державною територією.

Краківський священик ніколи не подумав про те, чому польський уряд здійснював більш репресивну - порівнюючи з командуванням німецької армії - політику щодо можливості служби українців у польській армії на Заході або в АК; до кінця війни цей уряд не дозволив сформувати з українців окремих частин у складі польської армії.

Військові капелани в дивізії військ СС "Галичина"

Отож, чи польський уряд не мав би бути співвідповідальним за те, що галичани пішли до німецької дивізії?..

До речі, дивізія СС "Галичина" не була створена проти Польщі, а проти Радянського Союзу. Здається, що саме обороні інтересів Російської Федерації служить ксьондзова критика дивізії за допомогою вигадування її польських жертв.

"Ксьондзи і Управління безпеки" - книжка Залеського, через яку він був підданий обструкції в середовищі католицької церкви і позбавлений ефіру на консервативному релігійному радіо "Марія"

Ідентично, як кс. Залеський, критикували дивізію в 50-80 рр. ХХ ст. служби СРСР, а нині - Росії та російські націоналісти. Отож, критика, яку розбурхує кс. Залеський, доводить спільність польського та російського політичного інтересу щодо України.

Позицію дивізійників на війні досліджували чотири урядові комісії Англії та Канади: англійська 1945 р., канадські 1950, 1984 та 1986 рр. Усі вони визнали членів дивізії вояками, які не здійснювали злочинів.

Чому кс. Ісакович­-Залеський не навів цитат з висновків цих комісій? Як видно, західноєвропейські норми правосуддя не задовольняють польсько-російських.

3. Гріх Гути­-Пеняцької

"...У Гуті­-Пеняцькій... злочин скоїли фашисти з СС „Галичина""; джерело: стаття кс. Т. Ісаковича-Залеського

Знищення 27 лютого 1944 р. мешканців та с. Гути-­Пеняцької німецькою військовою або поліційною частиною не висвітлювалося досі в жодній польській науковій статті.

Польські науковці, не бажаючи використати документальні докази про участь німецького поліційного формування в злочині, трактують цю проблему як малоперспективну - перспектива є тільки тоді, коли вони непрямо пов'язують убивство з дивізією СС "Галичина", яка українською ніколи не була (була частиною збройних сил ІІІ Рейху).

Убивство поляків у Гуті-Пеняцькій має для них тільки тоді сенс, коли його вчинила українська дивізія - на такій підставі можна формувати думку про злочинність українських відділів.

На сьогодні жоден польський автор - з огляду на перевагу власної національності над історіографічними принципами - не спроможний критично визнати, що німецька дивізія СС "Галичина" та УПА непричетні до трагедії мешканців села.

Не тільки дивізія СС "Галичина", але також УПА й прості українські селяни мали б нищити Гуту-­Пеняцьку, - запевняв у ході споруджування пам'ятника жертвам Анджей Пшевозник. Ґжеґожеві Мотиці достатньо було, що свідок почув українську мову, щоб констатувати: поляків убив український відділ.

Подорож у Гуту-Пеняцьку, від якої залишилося тільки кладовище

Слід визнати, що вбивства поляків неукраїнцями загалом не мають для польських істориків сенсу - вони політично безплідні й неактуальні.

Українські науковці, як, напр., Андрій Боляновський, автор монографії "Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945)", оприлюднюють протилежне польським авторам твердження щодо подій у селі: будь-якого українського відділу в Гуті-Пеняцькій 27 лютого 1944 р. не було.

Це підтверджують досі неопубліковані польські звіти для уряду в Лондоні, які зберігаються в Архіві нових актів у Варшаві. Укомплектована ж українцями німецька дивізія СС "Галичина" в цю пору перебувала за кількасот кілометрів від цього села.

Роман Колісник у дослідженні "Військова управа та українська Дивізія Галичина" навів документи Військової управи дивізії "Галичина". Зберігся звіт сотника Михайла Хроновята: "...Гуту-­Пеняцьку (...) окремий німецький відділ дощентно спацифікував...".

А. Боляновський довів, що до подій у Гуті міг бути причетний 4-й галицький добровольчий полк СС поліції порядку: "Наприкінці лютого 1944 р. під Гутою-Пеняцькою був тільки третій батальйон 4-го полку, який не підпорядковувався ні військам СС, ні дивізії".

Цей полк складався здебільшого з чоловіків української національності, але ж командували ним німці і він становив частину німецьких збройних сил. Це формування не можна трактувати як українське - підпорядковані незалежному командуванню та політичним силам частини на території, підлеглій Третьому Рейхові, не могли існувати.

Відповідальність за ймовірні злочини 4-­го полку щодо польського цивільного населення Гути­-Пеняцької несе німецьке командування поліційного полку.

4. Гріх геноциду

"УПА вчинила геноцид проти поляків..."; джерело: висловлювання кс. Т. Ісаковича-Залеського

Згідно з сучасними стратегіями і техніками політики пам'яті, публіцисти, а часто й політики сформували довгий перелік націй, що постраждали в ІІ Світовій війні.

Польська є однією з них, а українські виконавці геноциду найкраще відповідають польській уяві та стереотипові українця. Усе-таки спроба раціонального виокремлення геноциду, вчиненого УПА щодо поляків, з контексту Другої світової війни, - це інтерпретаційна патологія.

За трагедію поляків у Другій світовій і на Кресах відповідає не тільки ОУН чи УПА, але й політика Другої Речі Посполитої, еміґраційного уряду в Лондоні та командування АК. Істориком, який першим вказав на бездіяльність органів Польської підпільної держави напередодні та під час трагедії поляків на Волині, є Владислав Філяр, автор книжки "Волинь 1939-1944. Історія. Пам'ять. Примирення" (2009).

Він написав: "Часто ставимо собі питання: чи не можна було не допустити до винищення польської людності на Волині? Чому, коли вже відбулася масова різня, польській людності Волині не надано допомоги, чому вона воювала сама, без підтримки ззовні? (...)

Про людей, які - на відміну від Залеського - примиряли Україну і Польщу

Неспростовним фактом є все-­таки те, що допомоги ззовні не було, а конфлікт компетентності між Окружною делеґатурою уряду та командуванням Волинської округи АК ще більш послабив оборонну спроможність і без цього слабкого польського самостійницького підпілля на Волині".

Культурне презирство щодо української та інших націй, зокрема єврейської, що межувало з расизмом, і ненависть до Сходу на межі національної патології - це вирішальні чинники, які не дозволили полякам в Україні стати лояльною до українців меншістю та спільно будувати самостійну Українську державу, у якій поляки були б співгосподарями.

Польські історики й публіцисти не бажають відрізняти геноциду польської нації під час війни від відступу польської державності з земель України. Вони ці процеси не тільки пов'язують, але також замінюють або вважають їх ідентичними.

Тепер Тадеуш Залеський знайшов нову нішу в історичній публіцистиці - він бореться з українським націоналізмом, у стилі польського шовінізму 1930-их або радянських памфлетів 1950-их. В руках ксьондза - книга "Замовчуване убивство на Кресах"

Нинішній стан, коли Україна володіє частиною території колишньої Польщі, викликає в кс. Залеського необхідність звинувачення ОУН та УПА в здійсненні геноциду проти поляків. Інакше він не може пояснити причин втрати Польщею "кресів всходніх" ("східного прикордоння" - колишніх східніх воєводств Другої Речі Посполитої, нині земель Литви, Білорусі і Україні - ІП).

Однак втрата Кресів - це частина загального державного краху Польщі в 1918-1945 рр. Посередником між занепадом Польщі та виникненням нинішньої України не була ОУН чи УПА - цю роль виконали Третій Рейх із Вермахтом та СРСР з Червоною армією.

Відступ з України був спричинений слабкістю польської нації та її еліти - і це є історичним фактом. Натомість погляд, нібито ОУН та УПА здійснили геноцид проти поляків - це тільки однобічна інтерпретація історії.

5. Гріх УПА

"...УПА (...) назавжди залишиться злочинною організацією, яка відповідає за смерть сотень тисяч..."; джерело: кс. Т. Ісакович­Залеський, "Przemilczane ludobójstwo na Kresach", Краків 2009, с. 78.

За виникнення на українських землях під німецькою окупацією в 1943-1944 рр. ситуації вкрай несприятливої для польської східної політики політично відповідальні не ОУН чи УПА, а польські політичні та військові еліти.

Безвідповідальністю цих еліт скористалися Третій Рейх та СРСР - співучасники злочину знищення поляків. Водночас цілком очевидним є і те, що до трагедії поляків на Кресах причетна також ОУН і УПА.


Ксьондз Залеський у бойовому положенні: розповідає телеглядачам, що УПА - це була "група фанатичних убивць", які "мордували поляків, євреїв, українців, вірменів, чехів і росіян"

Слід врахувати, що злочинам УПА проти поляків дорівнюють злочини АК проти українців. Убивство тільки одного дня, 9 березня 1944 р., в 11­-ти селах на Холмщині 1500 українців - це найбільший злочин в історії АК та один з найбільших злочинів партизанського формування проти цивільного населення в усій Європі під час ІІ Світової війни.

Як АК убивало українців. Скандальна сповідь польського підпільника

Найновіші українські дослідження про події на Волині - напр., "Кривава Волинь" Івана Ольховського, - показують, що кількість убивств, які здійснила там АК щодо українців, є набагато вища, ніж доводили польські автори: ця цифра наближається вже до 10 тис.

На сьогодні дослідники в Україні вказують: напр., у Луцькому районі загинули в 1939-1944 рр. не менше як 1334 українці (поляків 173); на території Ківерцівського району - 747 (поляків - 138), тобто тільки у двох районах цифра сягає 2100, отож стільки, скільки мало їх загинути за даними польських дослідників по всій Волині.

6. Гріх Шептицького

"...вітав Адольфа Гітлера..."; джерело: висловлювання кс. Т. Ісаковича-Залеського, за: http://www.youtube.com/watch?v=Vg81RwK2Ar0&NR.

Митрополит А. Шептицький ніколи не вітав канцлера ІІІ Рейху та ніколи не написав до нього вітального листа. Коли 1941 р. Вермахт почав атакувати СРСР, він у посланні до вірних привітав німецьку армію як визволителя від більшовиків.

На початку 1942 р. представники українства Галичини - серед них і А. Шептицький як голова Української національної ради - написали листа А. Гітлерові, але це не був лист митрополита як ієрарха УГКЦ.

Він "аґресію на СРСР вітав з надією, як визволення", - написав Р. Тожецький у статті "Митрополит Андрей Шептицький і національні проблеми". Цей історик не мав сумніву, що митрополит не симпатизував нацистам.

Професор Шимон Редліх: "Шептицький заперечував расистське мислення"

Той же дослідник написав у згаданій статті і про його ставлення до дивізії СС "Галичина": "У свідомості митрополита і в його зверненнях 1942-1944 рр. аж надто багато було  неґативних поглядів щодо гітлерівців, а передусім відносно СС і використання її формаціями українців".

Кс. Ісакович-­Залеський ніколи не зможе зробити ось чого - порівняти з А. Шептицьким хоча б одного польського римо-католицького владики окупаційного часу.

Жоден польський ієрарх не написав листа "Не убий!" На листа ієрархів польської Римо-­католицької церкви роками чекали мільйони євреїв - не дочекалися. Чекали православні українці Холмщини, яких тисячами вбивали Армія Крайова та "Батальйони хлопські" - не дочекалися.

Відповіді жде питання: чому християнські римо-католицькі владики Польщі не написали до польського народу під час окупації простих слів "Не убий!"? Це питання могло набути простішого змісту: "Євреї - це люди, поможіть їм!"

Мовчання польських владик відчувається досі. У цій тиші лунає самотній заклик митрополита Шептицького. Його намагається заглушити кс. Ісакович­-Залеський.

7. Гріх князя Ярослава Мудрого

"...Ярослав Мудрий (...) у союзі з німцями 1031 р. напав на Польщу (такий середньовічний пакт Молотова-Ріббентропа) та відірвав від неї Червенські городи, тобто територію Перемищини, Холмщини та Львівщини"; джерело: кс. Т. Ісакович­-Залеський, "Przemilczane ludobójstwo na Kresach", Краків, 2009, с. 78.

Насамкінець - не "гріх", а просто політична параноя.

Оцінка походу князя Ярослава Мудрого з допомогою найгірших асоціацій з історії Польщі ХХ ст. та за політичними критеріями сьогодення - це рафінована політика ворожості до України в кожний період та на кожному місці.

Польський мультфільм про княжу Русь (без шовінізму) 

Вона становить частину історичного виправдання для політичного проекту, яким є створення польської (російської?..) Східної Європи на руїні сталінської. Для цього потрібно, щоб між поляками та українцями не зміг відбутися подібний процес, як історичне примирення між французами і німцями.

Джерело: газета українців Польщі "Наше слово" №3, 16 cічня 2011 року



Теми: Польща, історична пам'ять, націоналізм, Україна, агітпроп, література, релігія, ОУН




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter