Українська правда
Історична правда

Задоволення від убивства. Скандальна сповідь польського підпільника

Пьотр Ліпінскі _ Середа, 10 листопада 2010
Версія для друку

Це історія шістнадцятирічного хлопчини, який стає катом. "Він кидався на закам'янілих від страху українців і з неймовірною майстерністю розпорював їм животи чи перерізав горлянки, аж кров бризкала по стінах..."

Книжка Стефана Дембскі "Екзекутор" ("Egzekutor", Stefan Dąmbski, Ośrodek Karta, Warszawa), що недавно з'явилась на полицях, викликала у Польщі справжній скандал та бурю емоцій. Адже вона підважує так оспіваний романтичний образ партизана-підпільника.

І не суть у тому, про яку саме країну йдеться (у даному випадку - Польщу). Диверсійні методи боротьби характерні для усіх підпільних армій та структур, в тому числі й українських. Врешті, йдеться про той бік війни, який рідко висвітлюється її учасниками. 

Це історія шістнадцятирічного хлопчини, який стає убивцею. За наказом Армії Крайової.

АК довірила йому функції воєнного ката - він убиває польських таємних інформаторів, німецьких урядників, а у кінці - жінок та випадкових дітей.

Стефан Дембскі, автор цієї книжки, пише: "Я стріляв у людей як по мішенях на полігоні. Мені подобалось дивитись на перелякані обличчя людей перед їх ліквідацією, я любив дивитись на кров, яка хлюпає із розтрощеної голови".

Дембскі походив із сільської родини, закінчив школу у Львові. Під час війни вступив до Армії Крайової. Після війни емігрував на Захід - в США він працював на підсобних роботах в торгівлі і на транспорті.

Останній "вирок" він виконав на початку 90-х років ХХ століття, покінчивши життя самогубством - чи то від невиліковної хвороби, чи від незабутніх спогадів часів війни.

Протягом останніх своїх років він писав спогади. Дуже стисло - заледве на двох сотнях машинописних сторінках. Викладене ним на папері шокує.

Стефан Дембскі писав спогади як протест. Вважав, що комбатанти Армії Крайової зображують війну у рафінованому вигляді. Спогади про вбивство німців представляється як звичайне виконання обов'язку. Мовчать вони лише про тваринний інстинкт.

Дембскі показує свій життєвий шлях - від звичайного підлітка із порядної сім'ї до жорстокого убивці.

У фільмі Спілберга "Врятувати рядового Раяна" є така сцена - американський солдат вбиває німця, який здавався в полон. Дивлячись її, я подумав, що якби у польській кінострічці раптом з"явився такий образ, то розверзлося б пекло. Адже, польський солдат завше є гоноровим. Книга "Екзекутор" власне ламає подібний стереотип.

Книга показує, як польський солдат АК відчуває чим раз більше задоволення від вбивств, як у кінці він стає убивцею - убиває цвяхом сплячого в рівчаку російського солдата. Він убиває голого німця лише для того, щоб той не зміг розповісти своїм товаришам, що його пограбували поляки.

Українці можуть взяти цю книгу як підтвердження тези, що поляки - це злочинці.

Дембські так описує одного із своїх колег: "Він щойно бачив українців, то йому очі вилазили із орбіт, з його відкритого рота починала крапати слина, він справляв враження людини не сповна розуму.(...) Він кидався на закам'янілих від страху українців і різав їх на шматки.

Із неймовірною майстерністю він розпорював їм животи чи перерізав горлянки, аж кров бризкала по стінах. Надзвичайно фізично сильний, він дуже часто замість ножа брав дерев'яну лаву, якою розбивав голови так, ніби це були макові голівки".

То ж чи твердить Стефан Дембскі, що патріотизм веде до злочину, а солдати Армії Крайової були бандитами? Ні. Переважна більшість убивств, які він виконав - це вироки, виконані іменем Польської Підпільної Держави. Вони обґрунтовувались зрадою інтересів Польщі чи можливою небезпекою того, що таємний інформатор наразить на смерть значну кількість поляків.

Дембскі пише: "Складається враження, що в АК не було дисципліни, що йдучи на завдання, можна було вбити невинних людей, смерть яких не планувалась у даній акції. Так не було. Ми підпорядковувались спеціальному воєнному плану, порушення якого каралось дисциплінарно. Усе було як у регулярній армії: покарання, і навіть польовий трибунал".

Однак, Дембскі показує, що якщо солдат починає відчувати задоволення від убивства, то рано чи пізно він перетинає межу, за яким стоїть злочин.

Кожного разу легше знаходиться виправдання на потребу вбивства невинних людей. Так обґрунтовують  вбивство жінки, яка гине лише тому, що могла б упізнати поляків, що ліквідували інформатора, чи убивство дітей, які гинуть через те, що випадково виявились на лінії вогню.

Дембскі застерігає, що війна це не лише трагедія, у якій гинуть наші рідні та близькі. Він прагне підкреслити іншу важливу річ - під час війни звичайні, добрі люди змушені убивати інших. А відбирання їхнього життя, хоч воно і виправдовується винятковими обставинами, не змінює свого антигуманного характеру.

Ця теза, здавалося б, є банальною, але особливо варта уваги в ті часи, коли війна існує лише на екранах кінотеатрів чи під час "історичних реконструкцій" на вулицях.

У книзі можна також знайти ілюстрацію тези про те, що війни, в ім'я дорослих, змушені вести діти.

У 1945 році Стефан Дембскі мав лише 19 років. Так само, як і його колеги по боротьбі. Командири були старшими за них віком. Зверхники довіряли Дембскому виконання чергових вироків тому, що він ставав у цьому щоразу досконалішим. Однак, вони і не здогадувались про те, що ця "робота" починає йому подобатися.

В Армії Крайовій розуміли, що війна може зіпсувати характери молодих поляків. Командування армії намагалось цьому зарадити, пояснюючи, що метою їх боротьби є влаштування повоєнного життя у Польщі, а боротьба із німцями є лише етапом на цьому шляху.

Тим не менше, командири Дембського довірили роль "пістолета" (так у підпіллі часто називали виконавців вироків) занадто молодій людині. Чому? Бо молодь була ефективнішою за дорослих.

Дембскі пише, що нічого не боялися лише ті, які не мали ще і двадцяти. Він також визнає, що воєнний час був для нього добрим періодом: "Не заперечую, що мені, і таким як я, диверсійне життя було до вподоби. Не потрібно було ходити до школи, яку з не любив змалечку. Я не був змушений фізично працювати, не був зв"язаний сім'єю і, до того ж, не мусив задумуватись над тим, що завтра закину до шлунка. Я не любив монотонного життя, а диверсії давали мені найрізноманітніші емоції".

Книжка може викликати сумніви: а чи правду пише Стефан Дембскі?

Звичайно, що після стількох років окремі події запам'ятались йому інакше, аніж могло бути насправді. Він міг також помилятись у окремих деталях. Але, напевне, він добре пам'ятав, що тоді творилося у його голові - а це основна тема його спогадів.

Як правило, у нас є схильність запам'ятовувати себе у минулому кращим, аніж це було насправді. Тому із роками воєнні мемуари розростаються надміром героїзму.

Стефан Дембскі міг би запам'ятати і себе героєм. Натомість запам'ятав він себе таки злочинцем.

Джерело: "Ґазета Виборча"

Переклав: Остап Козак



Теми: книги, XX сторіччя, Друга світова, Польща, партизани, підпілля, мемуари



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter