Українська правда
Історична правда

СРСР проти Польщі. Боротьба за Львів у 1940-их

02.12.2011 _ Данута Неспякlwow.com.pl
Версія для друку

У березні 1943 р. англійці мали намір подарувати полякам один із своїх крейсерів. Сікорський проголосив, що корабель повинен носити назву "Львів". На таке англійці піти не могли, оскільки передбачали незадоволення Сталіна. В результаті поляки від подарунку відмовилися.

Від перекладача: До уваги читачів "Історичної Правди" пропонується переклад матеріалу польського дослідника Данути НЕСП'ЯК “Із історії дипломатичної боротьби за Львів у 1939-45 роках" - про дипломатичні перипетії, які точились у 1939-45 роках навколо права володіння українським містом Львовом. Стаття написана у телеграфному стилі та викладає здебільшого факти. Попри це, вона безумовно представляє точку зору польської сторони.

Цікавим може видатись те, з якою затятістю уряд Польщі, будучи в еміграції та фактично не контролюючи будь-яку територію, вперто намагається доказати своє право на довоєнні кордони. Коли ж це йому не вдається, то намагається відстояти "хоча б Львів".

Характерно, що у ході переговорів щодо майбутніх кордонів польське керівництво постійно ігнорує "український чинник". Здавалося б, після провальної національної політики у довоєнній Польщі, а також в часи апогею українсько-польського протистояння на Волині та Галичині, полякам треба було б більше його брати до уваги.

Багато дослідників воєнної історії ведуть мову навіть про відверту провокативну роль польського еміграційного уряду у відносинах з українцями. Чи варто дивуватись, що Сталін сповна скористався сприятливою ситуацією і, утворивши прорадянський польський уряд, з легкістю усунув з політичної арени його лондонського попередника.

Зробивши це, радянське керівництво показало, наскільки безглуздими були загравання із ним та мрії про територіальні поступки.

-----------------

Підступна радянська агресія проти Польщі 17 вересня 1939 року брутально порушила норми міжнародного права.

Вже у листопаді 1939 року був утворений польський еміграційний уряд на чолі із прем’єр-міністром генералом Владиславом Сікорським. Цей уряд був офіційно визнаний західними союзниками. Але в такому визначальному для польської сторони питанні як збереження "східних кордонів Польщі" підтримки він так і не знайшов.

У серпні 1940 року польський еміграційний уряд затверджує тези закордонної політики, у яких визначає, що "зміна кордонів Польщі після 1939 р. не має юридичних підстав і одночасно є виразом агресивної політики СРСР". Також зазаначалось, що умовою налагодження польсько-радянських дипломатичних відносин є визнання кордонів, визначених Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року.

Пілсудський вибачається перед солдатами Петлюри за Ризький договір (ВІДЕО)

Уряд Великобританії одразу сприйняв таке рішення негативно. Характерною була знаменита промова прем’єра Вінстона Черчілля, у якій він не згадав Польщу серед країн, які потерпіли від агресії з боку гітлерівської Німеччини.

Реагуючи на це, у своєму радіозверненні 23 липня 1941 року ген. Сікорський висловив надію, що "німецько-радянський договір від 1939 р. буде визнаний недійсним, що автоматично відновить дію Ризького трактату". Через чотири дні радянське посольство у Лондоні відкинуло пропозицію Сікорського, стверджуючи, що "СРСР не зрадить українців та білорусів, а питання "східного кордону" буде вирішене згодом".

У липні 1941 р. відбулись важкі переговори Сікорського та міністра закордонних справ Польщі А.Залеського із радянським послом Майським. Польські керівники поставили під сумнів кордони після 1939 року, вважаючи питання не закритим.

Тоді сторони досягнули певного компромісу, згідно із яким СРСР зобов’язувався скасувати свої договори з Німеччиною із серпня та вересня 1939 р. Але тут виникло "питання Львова і "східних територій".

На засіданнях польського еміграційного уряду генерал Казімєж Соснковський (керівник Союзу збройної боротьби - прообразу майбутньої Армії Крайової - ІП) неодноразово наголошував на тому, що майбутня декларація щодо кордонів між державами має закріпити принцип повернення до стану "до 1 вересня 1939 року" та бути погодженою СРСР.

Під час переговорів за участю посередника з британського боку міністра Ентоні Ідена польський уряд запропонував проект польсько-радянського порозуміння. У ньому передбачалось "скасувати результати референдуму на землях, окупованих СРСР і повернути мешканцям "східних територій" польське громадянство".

Сповідь ката. Як убивали в Армії Крайовій

Англійська сторона не погоджувалась із таким змістом і під її натиском Сікорський спробував переконати членів свого уряду в тому, що непідписання договору із СРСР буде мати важкі наслідки. Передбачалось, що це розв’яже руки Сталіну і він утворить свій "польський комітет", якому й довірить формування польських збройних сил. Виступ генерала Сікорського спричинив розкол у уряді.

У свою чергу, президент Владислав Рачкевич (номінальний керівник держави в екзилі - ІП) виступив проти встановлення терміну підписання договору без врахування гарантій забезпечення інтересів Польщі. Сікорський вагався, але тиск з боку Англії, а також відповідальність за трагічну долю польських військовополонених та виселених до СРСР поляків зіграли свою роль.

30 липня 1941 р. Сікорський підписав польсько-радянський договір, у результаті якого радянсько-німецькі пакти із 1939 року втрачали силу. Сікорський вважав, що підписаний документ визнає кордони, затверджені Ризьким мирним договором. Цю думку прем’єр виголосив у своїй промові до польських солдатів 7 серпня 1941 р., яким він сказав, що у результаті підписання договору із СРСР він зберіг "найдорожче для себе місто Львів" за Польщею.

Такого оптимізму не поділяв генерал Соснковський, який поставив під сумнів те, що новий договір гарантував Польщі право на володіння Львовом, Вільном та "східними територіями" ("кресами").

2 грудня 1941 р. Сікорський вперше мав розмову зі Сталіном у Кремлі. Під час цієї зустрічі Сталін зауважив, що "не має наміру сперечатись за кордони, і що Львів є польським містом". Разом із тим, він був переконаний, що за Львів будуть поважні конфлікти із українцями. Сікорський йому відповів, що кордони з 1939 р. не можуть бути поставлені під сумнів.

Феномен Польської Підпільної держави

Але згодом Нарком (уряд - ІП) СРСР передав польському посольству в Куйбишеві ноту, у якій стверджувалось, що приєднання до СРСР Західної України (разом із Львовом) та Західної Білорусі було результатом "народного волевиявлення".

У наступній ноті від 6 січня 1942 р. до урядів усіх держав, які підтримували дипломатичні стосунки з СРСР, містилась інформація про жорстоке поводження німецької армії із цивільним населенням в окремих українських містах, серед яких був згаданий Львів.

9 січня польське посольство відповіло своєю нотою, у якій йдеться про "непорозуміння", оскільки Львів "був і є польським містом". 17 січня 1942 р. радянські дипломати відповіли, що "Львів, Брест і Станіслав (Івано-Франківськ - ІП) розміщені на території УРСР та БРСР, а отже, належать до СРСР".

За такої ситуації польська сторона вирішила шукати допомоги у США. Однак, під час зустрічі із президентом Рузвельтом у Вашингтоні в березні 1942 р. генерал Сікорський отримав чітку відповідь, що до завершення війни не варто торкатись питання територіальних суперечок.

Другий візит Сікорського до Вашингтону (листопад 1942 р.) не приніс нічого конкретного, окрім порад знайти спільну мову із СРСР. Польський еміграційний уряд не бере це до уваги і 2 грудня 1942 р. приймає ухвалу, яка підтверджує непорушність польських кордонів до 1939 року.

12 січня 1943 р. головний комендант Армії Крайової ген. С.Грот-Ровецький повідомляв Сікорському, що "українці планують спробу створення власної держави із столицею у Львові". Одночасно він висловив побоювання щодо того, що відділи АК є недостатньо озброєні і з труднощами зможуть прийняти бій за Львів.

У такій же незручній ситуації АК опинилось і у Вільно (нинішній Вільнюс, який у 1919-39 рр належав Другій Речі Посполитій - ІП). 26 травня 1943 р., еміграційний уряд відрядив свого посла Ромера до Москви із листом до Сталіна. Це не дало результату.

ОУН, Литва і СРСР у 1930-их. Дружба проти Польщі

Сталін наполягав – у вересні 1939 р. відбулось об’єднання українських та білоруських земель. На зауваження Ромера, що "не існує поляка, який би зрікся Львова і Вільно", Сталін відповів, що ставиться із розумінням до польської позиції, але натомість має свою власну думку і що "ми з поляками є квити".

Хвиля взаємної відрази та ворожості між польським та радянським урядами досягла кульмінації, коли німці поінформували світову громадськість про відкриття масових поховань в Катині. Цю ситуацію використав Сталін і уночі з 25 на 26 квітня 1943 р. Молотов оголосив послові Ромеру про розрив дипломатичних відносин із польським урядом "у зв’язку із звинуваченням Кремля у масових вбивствах польських офіцерів". Такий розвиток подій зробив беззмістовними намагання польського уряду відстояти Львів і "східні території".

6 травня 1943 р. радянський нарком Вишинський дорікнув польському урядові, що той виставляє безпідставні територіальні претензії на Західну Україну та Західну Білорусію. Через два дні у Москві розпочав свою роботу І-ий Конгрес спілки польських патріотів під керівництвом Ванди Василевської. Своєю ухвалою Конгрес визначив, що "Ризький мирний договір повинен бути скасований як такий, що не відповідає прагненням українців та білорусів".

Сікорський був дуже незадоволений відсутністю підтримки з боку союзників. У березні 1943 р. англійці мали намір подарувати полякам один із своїх крейсерів. Сікорський проголосив, що військовий корабель повинен носити назву "Львів". На таке англійці піти не могли і англійський міністр Іден не дав на це згоди, оскільки передбачав незадоволення Сталіна. У результаті Сікорський від подарунку відмовився.

Після розірвання дипломатичних відносин переговори щодо Львова і "східних територій" провадили вже західні союзники, і це відбилось на рішеннях міжнародних конференцій у Тегерані і Ялті. Після таємничої загибелі Сікорського над Гібралтаром (генерал загинув у липні 1943-го в загадковій авіакатастрофі, повертаючись до Лондона після інспекції польських військ на Близькому Сході - ІП) радянська сторона взяла ініціативу у свої руки.

Окрім того, на порядок денний вийшло питання ставлення радянської сторони до підрозділів АК, адже Червона армія все ближче підступала до кордонів 1939 року.

"Поляки у Львові 1939-1945. Повсякденне життя"

16 вересня 1943 року союзники отримали "меморандум" польського еміграційного уряду із проханням надання сприяння у відновленні польсько-радянських стосунків. У листі було сказано, що визнання за Польщею територій Прусії та опольської Сілезії (нині північні і південно-західні території Польщі - ІП) не може вважатись рівноцінною заміною за Львів, Вільно та "східні території".

Червоним заштриховані території, які комуністичний уряд Польщі приєднав до країни, забравши у Третього рейху. Сірим замальовані території, які комуністичний уряд Польщі віддав Українській, Білоруській та Литовській РСР. Синя лінія - "лінія Керзона" 1920 року, червона - нинішні кордони, існуючі з 1947 року

Меморандум готувався для Тегеранської конференції, на яку польська сторона запрошена не була. Під час засідань Конференції (28.11-1.12. 1943 р.) Сталін заявив, що східний кордон Польщі має проходити по "лінії Керзона".

(Лінія Керзона - умовна демаркаційна лінія, запропонована у 1920 році міністром закордонних справ Британії Джорджем Керзоном як можливий кордон перемир'я у війні між більшовиками і Польщею. В тому конфлікті пропозиція так і не була використана, натомість "лінія Керзона" стала кордоном між СРСР і Німеччиною у 1939 році, по ній фактично пролягає і сучасний кордон між Україною та Польщею - ІП)

Однак британський міністр Іден звернув його увагу на те, що "південна лінія кордону ніколи не визначалась". Черчіль не підтримав заяви Ідена, а згодом навіть зізнався йому, що не збирався "ламати списи за Львів і що ця ситуація його не надто хвилює".

Через тиждень після конференції в Тегерані польський уряд приймає нову ухвалу про важливість дотримання умов Ризького договору. Але на подальший хід переговорного процесу він вже не має жодного впливу.

У ніч з 3 на 4 січня 1944 р. Червона армія перетнула колишній польський кордон в околицях Рокитного, що на схід від м.Сарни. Зранку 4 січня, незважаючи на відсутність дипломатичних відносин із Кремлем, генерал Соснковський почав вимагати від держав-союзників спеціальної ноти.

Польський головнокомандувач висловив також свої побоювання щодо доцільності проведення операції "Буря". Через кілька днів він надсилає депешу до генерала Бор-Коморовського, у якій застерігає, що вихід АК із підпілля може мати трагічні наслідки, оскільки радянський уряд твердо дотримується концепції "лінії Керзона".

АК і УПА. Не треба їх ані возвеличувати, ані принижувати

11 січня 1944 р. уряд СРСР оголосив офіційну заяву про те, що радянсько-польський кордон відповідає прагненням народів Західної України та Західної Білорусі, підтвердженим на референдумі 1939 р. Це дає підстави для відновлення відносин між Польщею і СРСР.

В кінці січня 1944 р. Черчілль провадив консультації із польським урядом, під час яких він висловив сумнів щодо можливості утримання в межах Польщі міст Львів та Вільно. На завершення він застеріг польську сторону, що у разі, якщо вона не візьме до уваги "лінію Керзона", то він, як прем’єр-міністр Великобританії зніме із себе будь-яку відповідальності за подальший перебіг подій.

Попри це, 15 лютого 1944 р. прем’єр-міністр Польщі Станіслав Міколайчик надав Черчіллю проект своєї депеші до Сталіна, у якій йшлося про встановлення демаркаційної лінії на схід від Львова та Вільно. Натомість, Черчілль у своєму листі до Сталіна від 20 лютого 1944 р. поставив ряд запитань. Його цікавило, чи погодиться Сталін на те, щоб владу на зайнятих Червоною армією територіях перейняла на себе польська адміністрація, (йшлося, насамперед, про міста Львів та Вільно).

Врятувати Черчілля. Український поет узяв у полон майбутнього прем'єра

Через два дні в палаті громад Черчілль заявив, що британська сторона наполягає на облаштування східного кордону Польщі по "лінії Керзона". Цей виступ був негативно сприйнятий польським урядом та емігрантськими колами.

Не дивно, що у своєму листі від 3 березня 1944 р. Черчілль зневажливо висловлюється про польський еміграційний уряд, який "тішить себе надіями на володіння Львовом та Вільно".

У травні 1944 р. прем’єр-міністр польського еміграційного уряду Міколайчик відвідав Вашингтон. Його візит мав певний успіх, оскільки президент США Рузвельт пообіцяв йому сприяння у відстоюванні Львова, Тернополя і Дрогобича. Разом із тим він наголосив на необхідності знайти спільну мову із Кремлем.

У цей час у Вашингтоні перебував також спеціально посланий Москвою професор Оскар Ланге. Зустрічаючись із Міколайчиком 13 квітня 1944 р. він повідомив йому, що має доручення від Сталіна передати польському прем’єру позицію радянського уряду. Вона полягала в тому, що Сталін таки може схилитися до передачі Львова Польщі, але побоюється реакції українців на це.

"Битва за Креси", бофон (квитанція за пожертву) Армії Крайової, травень 1944-го: АК готувалась до боротьби за "східні території". Бофони УПА дивіться в розділі "Артефакти"

Після повернення до Лондона Міколайчик вступає у таємні переговори із радянським послом Лєбедєвим щодо встановлення майбутньої демаркаційної лінії. Тим часом польський верховний головнокомандувач генерал Соснковський наполягав на тому, щоб польський уряд надіслав урядам союзницьких держав протест на захист "права Польщі на Львів і Вільно".

22 липня 1944 р. був утворений прорадянський "Польський комітет національного визволення" (ПКНВ). У ніч з 26 на 27 липня посол Ромер і міністр Грабський вирушили до Москви. У цей час у Львові завершується польська операція "Буря". Її трагічний фінал у Вільно та Львові продемонстрував небажання радянської сторони іти на будь-які поступки.

Переговори у Москві були надзвичайно важкі. Польська делегація переконувала Сталіна у надзвичайній вазі для Польщі Львова, Вільно та нафтових родовищ. Сталін був невблаганний.

13 жовтня 1944 р. прем’єр Міколайчик розпочав у Москві другий тур переговорів із Сталіном та Молотовим. Він наполягав на тому, що рішення про зміну кордонів може прийматись лише польським народом, а не ним одноосібно. У відповідь на це Сталін обізвав його "імперіалістом" та зауважив, що Гданськ для Польщі є не менш важливим, аніж Львів.

У свою чергу, під час зустрічі польської делегації з ПКНВ Бєрут заявив, "ми тут для того, щоб від імені Польщі, згідно із волею польського народу проголосити, що Львів буде належати до СРСР".

У переговорах брали участь також британський прм’єр Черчілль та міністр Iден. Наперекір позиції Черчілля прем’єр Міколайчик наполягає на тому, що Львів є "польським" містом, а нафтові родовища Борислава є "вкрай необхідні для господарського розвитку Польщі". Переговори були бурхливими і у процесі Міколайчик навіть дорікнув Черчілю: "ви продали нас в Тегерані".

Наступного дня, 14 жовтня 1944 р. Міколайчик не погодив проект польсько-радянсько-британського договору, який передбачав проходження кордонів по "лінії Керзона". Черчілль запропонував інший проект, який передбачав "лінію Керзона", за винятком Львова і нафтових родовищ. Сталін відкинув цей проект, а Молотов підтвердив, що "із здачею Львова не погодяться українці".

Прометеї двох народів. Люди, які примиряли Україну і Польщу

17 жовтня 1944 р., за день до виїзду польської делегації до Лондона, Міколайчик мав розмову із Сталіним, у якій заявив, що дає згоду на "лінію Керзона", яка б не включала Львів". Перед вильотом він додав, що ця лінія може бути лише демаркаційною.

21 листопада 1944 р. у Лондоні посол США Гаріман вручив польському прем’єрові листа від президента Рузвельта. У ньому він інформував польську сторону, що з приводу польського кордону Америка висловиться лише після війни. Однак, на словах Гаріман переказав, що президент США уповноважив його на переговори із Сталіном "в питанні Львова та нафтових родовищ", хоча особисто він сумнівається в успіху.

Після відставки Міколайчика, 27 листопада 1944 р. був утворений новий еміграційний уряд на чолі із прем’єром Томашем Арцішевським. Новий прем’єр заявив, що його уряд і надалі буде відстоювати кордони Польщі до 1939 р.

Черчілль та Рузвельт на це не відповіли, адже у цей час вони вже були в Ялті. Ця міжнародна конференція відбувалась без участі польської делегації. Питання "східних кордонів Польщі" піднімалось неодноразово. Черчіль заявляв, що не заперечує проти того, щоб Львів належав до СРСР, але "якщо такий потужний союзник, яким є СРСР, захотів би бути благородним і віддав би це місто Польщі, то це б підняло його в очах альянтів".

Сталін дав відповідь, що свого часу "лінію Керзона" визначили аж ніяк не росіяни". Та і з якої причини СРСР мав би домагатись меншого? Окрім того, якою може бути реакція "радянського народу", коли він дізнається, що інтереси СРСР краще відстоював свого часу лорд Керзон, аніж він та Молотов? На доказ свого "благородства" Сталін нагадав союзникам, що поступився Білостоком, але віддати Львова не може.

Останнього дня Ялтинської конференції (10 лютого 1945 р.) усі погодились на "лінію Керзона", визнаючи Львів, Вільно та "східні території" належними до СРСР. Польський еміграційний уряд сприйняв цю новину із розчаруванням.

Акція "Вісла" 1947 року. Як виселяли українців і поляків

Натомість реакція польських комуністів була протилежною. На партійній конференції в Лодзі 18 лютого 1945 р. Гомулка заявив, що "польський демократичний табір вітає рішення Ялтинської конференції".

На завершення польський еміграційний уряд заявив свій протест, стверджуючи, що "ялтинські рішення є грубим порушенням права кожного народу на захист своїх інтересів і не є зобов’язуючими для польського уряду та народу в цілому".

МЗС Великобританії не дало згоди на оприлюднення цього протесту через ВВС. У цей час ІІ Польський армійський корпус вів важкі бої в Італії, а в самій Польщі її політичне і військове підпілля лічило свої останні дні.

Дипломатична боротьба за Львів і "східні території" була остаточно програною, коли утворений 28 квітня 1945 р. прорадянський "Тимчасовий уряд національної єдності" був визнаний урядами Великобританії, Франції та США.

У 1951 році Польська народна республіка та Українська РСР востаннє обмінялися територіями.

Джерело: Mój Lwów

Переклав: Остап КОЗАК



Теми: Друга світова війна, Польща, XX сторіччя, УРСР, СРСР, Сталін, Львівщина, історія України, Львів



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter