Спецпроект

"Полкь Прилуцкій" - репринт про адміністративну одиницю Гетьманщини

У Чернігові відбулася презентація унікальної праці видатного українського історика Олександра Лазаревського «Полкь Прилуцкій», том перший, репринтне видання 1902 року та ювілейного 5-го числа часопису «Прилуки. Фортеця». Обидва видання надруковані у київському видавництві «2print».

- Колись у газеті «Сіверщина» я писав, що Прилуки стають культурною столицею Чернігівщини - такими словами розпочав представлення гостя голова обласної організації товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь Чепурний, - прилучанам це сподобалося, чернігівці це взяли під сумнів. Але насправді у Прилуках відбуваються культурні явища «на голову вищі», ніж у Чернігові.

Наприклад, відреставрована історична частина Прилук. У Чернігові ж про це ведуться тільки розмови, немає і серйозного туристичного путівника, хоча б на рівні довідника «Чернігівщина: енциклопедичний довідник» 1990 року видання.

А в Прилуках щопівроку виходить унікальний журнал, який вже став культурним явищем далеко не місцевого масштабу.

Унікальним виданням є і перший том бібліотеки часопису «Прилуки. Фортеця» «Прилуцький полк» Олександра Лазаревського.

Професор Києво-Могилянської академії, історик, о.Юрій Мицик вже роки два назад ділився планами щодо видання досліджень Олександра Лазаревського. Нині це здійснили прилучани.

 

 

При тому, що інститут історії, етнології та правознавства ім.О.М. Лазаревського знаходиться все ж таки не в Прилуках, а в Чернігові. Є в цьому певна іронія долі. 

У ювілейному випуску часопису «Прилуки. Фортеця», - зазначив редактор Ігор Павлюченко , - можна прочитати дослідницькі статті та легенди з історії міста Прилук, нові факти з біографій відомих прилучан, дізнатись про археологічні артефакти приудайського краю, познайомитись із талановитими художниками, поетами, прозаїками.

До речі, історія пошуку оригіналу для репринтного видання розвивалася майже в детективному жанрі. Як виявилося, у Чернігові воно відсутнє і знайти його досить складно.

- Те видання «Прилуцького полку», яке дістали мені друзі в Києві, - зізнався пан Ігор, - знаходиться в досить «плачевному» стані. Його взяли «під чесне слово» і потім повернули назад. Нині книги Олександра Лазаревського - бібліографічна рідкість. Цікаво, що на пошук та видання історичної праці пішов рівно місяць. Такий термін у видавництві називали фантастичним, але ми здійснили задумане.

Олександр Лазаревський, що жив у другій половині 19-го століття, збирав протягом багатьох років документальні матеріали, які пізніше втілив у наукову працю.

Автор мав намір підготувати її в 10-ти томах, присвятивши кожному існуючому в Україні полку окремий том.

Але за життя написав лише три томи, присвячені Стародубському, Ніжинському та Прилуцькому полкам. Четвертий том, присвячений Полтавському полку, історик закінчити не встиг - перешкодила смерть.

На сьогодні ці книги надзвичайно рідкісні, адже вийшли на початку 20-го століття. Першими перевидали «Опис Стародубського полку» росіяни, (видавництво «Беловодье» 2007 рік), потому цю справу продовжив меценат і благодійник Юрій Коптєв, який до Дня міста Прилуки започаткував новий проект: бібліотеку журналу «Прилуки. Фортеця».

В ній і вийшов друком перший том «Полк Прилуцький». Книгу було безкоштовно передано до бібліотек Чернігова та Прилук, вручено присутньому на презентації Сергію Лаєвському, директору Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського.

Окрім змістовних статей з археології, у часописі вміщено частину «Черниговского наместничества топографического описания» Афанасія Шафонського, присвячену Прилуччині.

Посприяли у здійсненні видання і чернігівці: краєзнавець Олександр Ясенчук та історик Ігор Ситий. Їхні статті можна також прочитати в журналі.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.