Спецпроект

"Кредит на революцию. План Парвуса"

Гельфанд на псевдо Парвус. Друг Льва Троцького і Рози Люксембург. Саме він передавав мільйони німецьких марок для партії більшовиків. Ленін не дозволив йому повернутися на батьківщину...

Що читаємо? Книгу Збинека Земана та Вінфреда Шарлау "Кредит на революцию. План Парвуса" (Москва, "Центрполиграф", 2007).

Відразу зазначу, що видавництво читачів обдурило. Обкладинка із зображеною кредитною карткою на ім'я Володимира Ульянова (Леніна), ніби емітованою "Міністерством фінансів Німеччини". Це налаштовує на сприйняття історії про спонсорські гроші імператора Вільгельма ІІ, вкладені в антиросійську поставу РСДРП(б). Так, у партію Леніна, яка витрачала мільйони марок на поразку своєї батьківщини у світовій війні, повалення царського режиму та свій прихід до влади.

Насправді, це пізнавальна, багата подробицями книжка, але не про "Леніна - німецького шпигуна", а про менш відому й недооцінену в сенсі революційних заслуг постать - Алєксандра Ізраіля Гельфанда, також відомого під прізвиськом - Парвус. Цікаво, що автори оригінальну, англомовну версію назвали менш вибагливо і набагато чесніше - "The life of Alexander Israel Helphand (Parvus)".

Що цікавого? Наш герой народився 1867 року в містечку Березіно Мінської губернії. Незабаром батьки переїхали до Одеси. Там і отримала "путёвку в жизнь" майбутня "центральная фигура в тайных отношениях между имперским правительством [Німеччини] и русской социал-демократической партией и, в частности, большевистской фракцией Ленина".

В одній зі своїх численних робіт Парвус згадував - "Я мечтал под звёздным небом Украины, слушал прибой на берегу Чёрного моря. В моей памяти переплелись украинские песни, сказки... Шевченко первым познакомил меня с идеей классовой борьбы. Я восхищался гайдамаками...".

Юнаком він виїхав у Європу. Жив у Швейцарії, Німеччині. Шукав "государство, где человек может задёшево получить отечество". Його друг Лев Троцький відмічав - "в этой тяжёлой, мясистой голове бульдога" перепліталися «мысли о социальной революции с мыслями о богатстве".

У 1906-му, під час розгрому першої російської революції, був заарештований. Провів кілька місяців у тюрмі, був засуджений до трьох років заслання у Туруханську. Але туди не доїхав - підпоїв охорону. Кількома днями раніше втік і його товариш Лев Дейч - пішов за продуктами на ринок і не повернувся. М-да, дивний був контроль царського самодержавства за своїми ворогами...

Влітку 1902 року нелегально проникає в Росію, в Севастополь, щоб зустрітися з Максимом Горьким. Успіх письменника-новатора давав надію, що на його книгах можна буде заробити. Домовилися, що Парвус мав отримувати 20% виторгу з публікацій чи постановок у Західній Європі, Горький - чверть від решти, а все інше мало йти на фінансування російської соціал-демократії. Тобто - на революцію.

Почали з прав на нову п'єсу "На дне". Вона блискуче пішла в Німеччині: понад 500 аншлагів у театрі Рейнгарда в Берліні. Агент Горького отримав близько 130 тисяч марок. Але письменник і РСДРП не отримали жодної копійки... Гельфанд покрив власні борги, а на решту - поїхав відпочивати в Італію з кралею. За кілька років, у Парижі, Горькому показали ту жінку. "Дорогая моя, подумалось мне, - дорогая..." - написав пізніше літератор у нарисі "Ленін".

Німецькі товариші по партії сльозам не повірили. Він виїжджає у Відень, а звідти - у Константинополь. Планує і далі займатися публіцистикою, зокрема - за посередництвом Троцького - "Киевская мысль" замовила йому цикл статей про Туреччину та Балкани.

Правда, ні тоді, ні зараз журналістикою багато не заробиш. Парвус починає шукати, де ближче до великих грошей. Якимсь дивом влізає у торгівлю збіжжям і виграє підряди на постачання зерна турецькому уряду. Відтак стає представником металургійного концерну Круппа та збройного картелю "Віккерс" в Османській імперії.

На початку Першої світової війни приходить до доволі оригінального висновку - всі соціалісти країн, які беруть участь у війні, повинні виступити у підтримку Німеччини Якщо соціал-демократію буде розбито в Німеччині, значить вона програє всюди. Тому - товариші соціалісти мусять підтримувати... військові зусилля Берліну. Завдання світового пролетаріату - розгром Росії та революція в ній! При цьому, сам Гельфанд не вважав себе ні "шовіністом", ні "ренегатом" як його почали обзивати недавні соратники: "Моя миссия в том, чтобы создать духовную связь между вооружённой Германией и русским революционным пролетариатом".

Гельфанд надає підтримку організації "Спілка визволення України", яка заявила про бажання підготувати повстання в Україні. Контакти з українськими та кавказькими самостійниками часто йшли через німецьких дипломатів. Під час однієї з них Парвус заявляє послу фон Вангенхайму - "Интересы германского правительства полностью совпадают с интересами русских революционеров. Российские демократы могут добиться своих целей только при условии полного разрушения самодержавия и разделения России на отдельные государства".

Заради справедливості, треба сказати, що Ленін спочатку категорично відмовився брати участь у прожекті Парвуса. Навіть обізвав його шовіністом, попросив більше ніколи не підходити. Проте, той зміг заручитися підтримкою близьких соратників Ілліча - "надёжного малого" Якова Ганецького (Фюрстенберга) та Мойсея Уріцкого, майбутнього голови Петроградської ЧК. Ніколая Бухаріна, якого Парвус був готовий взяти на зарплату, Ленін встиг відмовити.

9 березня 1916 року Гельфанд пише меморандум до МЗС Німеччини. Пропонує підтримати партії, які борються за соціальну революцію в Росії, націоналістичні сепаратистські рухи (ключова позиція - Україна). Радить виділяти гроші на антиурядову пропаганду, друк і поширення газет, підтримку страйків, зокрема, в Одесі та Миколаєві.

Заповітною його мрією є реорганізація РСДРП, перетворення партії з "клики заговорщиков" у дієвий інструмент революційної влади. Він бачив вождем революції себе, а не Леніна чи Троцького. Клара Цеткін називає його "сутенёром імперіалізму", Троцький - включає у список політичних небіжчиків.

29 грудня 1915 року датовано першу розписку про отримання Гельфандом 1 мільйона рублів на підтримку революційних дій. Як Парвус і обіцяв німцям, 11 січня 1916-го вибухнув страйк суднобудівників у Миколаєві, пізніше підтриманий робітниками столиці. У поліційному звіті зафіксовано припущення - що до організації протестів могли прикласти руку як ліві партії чи "вражеское государство (Германия)". Гельфанд потурбувався, щоб у страйкових комітетів були гроші, які можна було б виплачувати робітникам - еквівалент трьох шилінгів у рубльовому еквіваленті.

У квітні 1917 року був одним із організаторів проїзду з нейтральної Швейцарії через Німеччину, Данію, Швецію та Фінляндію до Петрограда знаменитого "опломбованого вагону". Ленін, пасажир № 1, відмовився зустрічатися з Парвусом. Оскільки й так акція виглядала такою, що здійснювалася з доброї волі кайзера. Цього ж місяця міністерство фінансів Німеччини виділило 5 млн. марок на більшовицьку та антивоєнну агітацію в Росії. Починає діяти Закордонне бюро РСДРП у складі Радека, Ганецького та Вацлава Воровського. Через цей орган і йдуть щедрі пожертви німецького уряду. Відомий соціал-демократ Едуард Бернштейн писав про 50 млн. марок золотом.

В липні 17-го розгорівся скандал у пресі - Леніна прямо звинуватили в отриманні підтримки від німців. Партія пішла в підпілля, її лідери - переховувалися або були затримані. Щоб відвести підозри, Парвус друкує брошуру "Мой ответ Керенскому и компании", де заперечує факти фінансування більшовиків "ни в виде займа, ни в подарок". Звісно, він лукавив, та й він був не єдиним, через кого ці гроші потрапляли більшовикам.

Парвус мав надії колись повернутися на батьківщину. Ленін через Радека відмовив - "дело революции не должно быть запятнано грязными руками".

Земне життя Парвуса добігло кінця 12 грудня 1924-го на роскошній віллі неподалік Берліну. Хто скористався його грішми, а на рахунках у банках Швейцарії лежали більше 2 мільйонів марок, лишається таємницею.

І останній факт - через дванадцять років його будинок купив міністр пропаганди Третього Райху Йозеф Гебельс.

Фраза. "Я Мидас наоборот: золото, к которому я прикасаюсь, делается навозом".

Джерело: портал tsn.ua

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці і перші залізничні катастрофи в Україні

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.