Спецпроект

"Поляки у Львові 1939-1944. Повсякденне життя"

"У 1940 році мешканці Львова були на межі своїх сил. Постійний страх перед депортацією, виселенням з будинків, постійні ревізії, постійний голод та холод, арешти - все це ввело частину населення у повну апатію, а декого - у звірство. Поступово Львів охопив масовий психоз страху...".

Книгу "Polacy we Lwowie 1939-1944. Życie codzienne" (видавництво "Książka i Wiedza", Варшава, 2000 р.) написав польський історик Ґжеґож Грицюк.

Професор Вроцлавського університету Грицюк спеціалізується в історії Східної Європи, новітньої історії, політичної історії XX ст., досліджує польсько-українські стосунки у XX ст.

Тема щоденного життя львів'ян під радянською та німецькою окупацією довгий час залишалась поза вивченням істориків або висвітлювала однобічно. Наведені у книзі факти, можуть змінити уявлення читачів як про радянську владу, так і про німецький окупаційний режим.

У Львові провели урок про першу радянську окупацію Галичини

Автор на підставі українських, німецьких і польських архівних джерел характеризує щоденне життя мешканців Львова під двома окупаціями, ставлення до окупантів з боку поляків, українців та євреїв, національні взаємовідносини під час війни.

Висвітлено політику радянського та нацистської режимів, політику в галузі культури та освіти, ставлення мешканців до радянської і німецької окупаційної влади. Все це робить книгу неймовірно цікавою та захопливою як для істориків, так і для людей, які пов'язані зі Львовом.

Радянська техніка на вулицях міста Лева

Радянська окупація міста розпочалась 22 вересня 1939 р., коли східна група військ під командуванням комкора Філіпа Голікова увійшла до Львова. Польські офіцери та солдати були роззброєні та заарештовані. Більшість солдатів відпущено, а офіцерів вивезено залізницею у Старобільськ, де пізніше було розстріляно.

"Година папуги". Перша книжка про українські сторінки Катині

Відтак у Львові розпочалась радянізація та українізація. Всі написи на трамваях, зупинках, магазинах були написані українською мовою. Поступово перейменували вулиці у місті.

Від перших днів радянської влади у Львові встановлено радянську символіку, бюсти та пам'ятники Сталіну та Леніну. Українську мову впровадили до адміністрації і шкіл. З навчальних закладів почали звільняти поляків та приймати українців. Університет Яна Казиміра перейменовано на університет ім. Івана Франка.

Війська НКВД по захопленню міста, розпочали арешти військових та політичних діячів. Відбулись акції по виселенню частини мешканців Львова до Сибіру.

Від 1940 р. активізувались арешти членів ОУН. У Львові під час радянської окупації у в'язницях перебувало в три рази більше людей від ліміту всіх місць (до 5 000 осіб).

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 року. Як це було (ФОТО)

Портрети радянських вождів Сталіна, Ворошилова, Молотова, Хрущова на ратуші

Мешканців Львова вразив низький рівень освіти та культури у радянських людей, не тільки у простих солдатів та урядовців, але й у вищого командного складу. Так новоприбульці майже не використовували хусточки для носу, не поступались жінкам місцями в трамваї, не пропускати в дверях жінок, у приміщенні могли перебувати в шапках.

Офіцери та солдати часто уживали слова "давай", а свої розмови розпочинали від вигуку "ха". Антипатія до радянських військових була настільки сильною, що навіть обличчя здавались неінтелігентними, "наче з брили витесаними".

Радянське цивільне населення, яке прихало слідом за військовими, мало зовсім іншу манеру одягатися, яка різко відрізнялась від польської своєю убогістю та сірістю. Більшість приїжджих швидко намагалась "підправити" собі одяг і на початку скупала "дешевий", за радянським мірками, одяг та тканини.

Один із найвідоміших радянських пропагандистських плакатів часів "Золотого вересня"

При підході німців до Львова підрозділи НКВС "нашвидкоруч" замордували заарештованих у тюрмах. За тиждень було розстріляно до 3500 осіб. В більшості це були українці і поляки.

Останні частини радянської армії вийшли з міста 30 червня 1941 р. о 2-00 в ночі. За кілька годин у Львові було вставлено німецьку владу. Впроваджено комендантську годину від 21-ї години до 7-ї ранку.

Визволення чи окупація? Німці і українці в 1941 році

Всю зброю, яка була у цивільного населення було наказано здати протягом 12 годин до районних відділів української міліції. Заборонено продавати алкогольні напої, вільно збиратись, проводити демонстрації, та вуличні походи.

Заборона вуличних походів не стосувалась тих, хто підтримував Рейх

Всі магазини повинні працювати за чітко встановленим графіком: від 8-00 до 11-00 і від 16-00 до 17-00. Заборонено підвищувати ціни на продукти першої необхідності. За порушення вимог погрожували смертною карою.

Складними залишались і умови життя мешканців Львова. Хліб можна було купувати щодругого дня, м'ясо раз на три дні, жир та цукор раз на місяць, муку та крупи один раз на 10 днів, а інші товари - раз на тиждень. Пошук хліба став щоденною справою містян.

"3 липня, четвер. Вийшли ми рано по хліб, але без результату. Вогонь у місті був такий сильний, що про пошук хлібу не було й мови.

4 липня, п'ятниця. Стали в чергу за хлібом, нас записано до списку осіб яким повинні видати хліб тільки завтра.

5 липня, субота. Черга за хлібом дужа, хлібу привезли мало. На наші номерки хлібу не вистачило.

6 липня, неділя. Знову невдалі спроби знайти хліб у Львові.

7 липня, понеділок. Тільки після обіду вдалось нам знайти трохи хлібу....

За 5 тижнів німецької окупації ми дістали 1 літр та два рази по 0,5 літра молока, 2 рази по 80 грам масла, 2 рази по 4 яйця, 3 рази по 1 кілограму макаронів та сіль".

До розстрілів польських професорів причетні українці - польська преса 

Вночі з 3 на 4 липня 1941 року заарештовано, а зранку 4 липня розстріляно двадцять трьох професорів Львівського університету і Львівської політехніки. Розстріли виконані були спеціальною групою поліції та СД під керівництвом бригаденфюрера СС Карла Еберхарда Шенгартха.

Для євреїв від перших годин німецької окупації впроваджено чітко визначені години купівлі товарів у магазинах - від 15-00 до 17-00. Пізніше виділено окремі магазини, де дозволено купувати виключно євреям. Також євреям заборонили виїздити з міста. Під кінець липня 1941 р. на львівських євреїв окупанти наклали контрибуцію в 20 млн. рублів.

"Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Галичини в роки "остаточного розв'язання єврейського питання"

За часів німецької окупації Східна Галичина стала резервуаром робочої сили для економіки Третього Рейху. Коли агітація для добровільного виїзду не спрацювала, нацисти використовували інші методи збільшення кількості остарбайтерів: скажімо, шляхом полювання на молодих людей на вулицях під час відвідин кінотеатрів та громадських місць.

Німецька влада вміло маніпулювала національним питанням. Під час окупації настільки загострилось полько-українське національне протистояння, що єдиним врегулюванням такої ситуації було усунення когось з супротивників. У 1944 році поляки ще не вірили в те, що це будуть саме вони...

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.