Спецпроект

МІНКУЛЬТ ПРОВАЛИВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ'ЯТОК ЛАВРИ Й СОФІЇ - РЕВІЗОРИ

Національні заповідники "Софія Київська" і Києво-Печерський історико-культурний не реставрують свої фонди, бойкотують майнову оцінку своїх пам'яток, не ремонтують приміщення, а натомість здають себе в оренду.

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Рахункову палату, яка перевіряла використання коштів держбюджету, що виділялися у 2011-2012 роках на утримання і збереження національних пам’яток.

"Внаслідок неналежного виконання Мінкультури своїх основних функцій до цього часу до Держреєстру нерухомих пам’яток України не внесені пам’ятки архітектурного ансамблю Софійського собору та комплексу споруд Києво-Печерської лаври, які ще у 1990 році включені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО", - повідомляють ревізори. 

За повідомленням Рахункової палати, державні заповідники навіть не можуть визначити майнову цінність власних пам'яток: "заповідник "Києво-Печерська лавра" провів грошову оцінку 60%, а "Софія Київська" – менше 13% пам’яток".

Окрім того, у незадовільному та аварійному стані перебувають більше третини пам’яток "Софії Київської" і майже чверть "Києво-Печерської лаври". В обох заповідниках експонується лише близько 5% предметів основних музейних фондів, що є обмеженням прав громадян на доступ до культурних цінностей. 

"При цьому в оренду і навіть безоплатне користування здається від 30 до 80% площі обох об’єктів", - підкреслюють ревізори.

Також за підсумками перевірки виявлено, що незадовільними темпами здійснюється реставрація музейних фондів:

"За рахунок виділених у 2011-2012 роках коштів відреставровано лише близько 1% предметів від визначеної заповідниками потреби. За таких умов створюються ризики втрати музейних цінностей світового значення. Адже за таких темпів на реставрацію знадобиться від 20 до 100 років".

Станом на 1 січня  2012 року на державному обліку в Україні перебувають понад 140 000 нерухомих пам´яток культурної спадщини -  більше, ніж у Росії та Польщі.

 

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?