Спецпроект

Євродепутат: "Ми знаємо, що Волинська трагедія - геноцид ОУН"

Депутат Європарламенту, співголова Польсько-українського форуму партнерства Павєл Залевський заявив, що історики вже вивчили обставини Волинської трагедії і "ми знаємо, як усе відбувалося".

Про це депутат заявив у коментарі "Ґазеті Виборчій":

"Це дуже важлива заява, хоча вона і не містить змістовної відповіді на два наші найважливіші постулати, що пов’язані із 70-ю річницею Волинської різанини.

Перший полягає на тому, що процес примирення має ґрунтуватися на правді. У заяві комітету міститься пасаж, мовляв, справи історії треба залишити історикам. Але ця справа уже досліджена істориками. Знаємо, які були результати політичного рішення ОУН-УПА: етнічна чистка, яка відбувалася шляхом геноциду. Ми знаємо, як то усе відбувалося.

У заяві також нема відповіді на виклик, що є найбільш важливим сьогодні. Ідеться про те, щоб гідно поховати і вшанувати пам’ять усіх жертв, адже багато з них досі не поховані по-людські, і не вшановані. Хотів би просити членів комітету допомогти у цій справі.

Як справжній прорив я сприймаю участь у процесі примирення очільників греко-католицької і православної церков. Цей комітет має характер світський, але насичений візією християнського примирення.

Це важливо, адже примирення у християнському дусі закладає підвалини для сплати рахунків сумління і визнання прогрішень. Це змінює логіку процесу: перетворює його у процес суспільний і не призводить до виправдання злочину.

Я цілком свідомий, що ми лише на самому початку дороги, особливо з огляду на такі значні розбіжності у баченні історії і усвідомленні фактів. Але участь у процесі примирення кардинала Гузара та патріарха Філарета дає підстави для добрих сподівань на майбутнє".

Як відомо, 3 квітня громадський комітет "Примирення між народами" оприлюднив заяву про українсько-польське примирення.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Нещодавно в Любліні польські історики обговорювали Волинську трагедію без участі українців. Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.