Спецпроект

Польський "геноцид" не примирює, а сварить поляків та українців

Громадський комітет "Примирення між народами" констатував, що цього року односторонні політичні декларації залишили гіркий слід у серцях багатьох людей.

Про це йдеться у зверненні комітету, яке є у розпорядженні ІП.

Відповідне звернення, зокрема: підписали:

- перший президент України Леонід Кравчук,

- патріарх УПЦ КП Філарет,

- митрополит УПЦ МП Симеон,

- кардинал УГКЦ Любомир Гузар,

- віце-прем’єр-міністр (2007—2010) Іван Васюник,

- історик Володимир В’ятрович,

- письменниця Марія Матіос,

- академік Ігор Юхновський.

На думку членів Комітету, для розвитку добросусідських відносин між нашими країнами ухвала Сенату Республіки Польща є кроком назад на шляху до порозуміння, порівняно із прийнятими у 2003 році спільними словами президентів України та Польщі та єдиним текстом заяви парламентів обох країн.

"Однобічна ухвала Сенату образлива для сучасного покоління українців, які шанують своїх предків, полеглих у боротьбі за незалежність України, цей документ нехтує пам’яттю українців, котрі стали жертвами міжнаціонального протистояння", — йдеться у зверненні.

Громадський комітет "Примирення між народами" звернувся до влади обох країн із закликом не легковажити історичною пам’яттю і не заохочувати жодні політичні наміри, здатні завдати шкоди і нашим народам, і всій європейській справі.

Нагадаємо, днями голова Сейму (нижньої палати польського парламенту) Ева Копач заявила, що вважає за необхідне вжити слово "геноцид" у резолюції Сейму до 70-річчя Волинської трагедії. Раніше планувалося, що Сейм назве події на Волині "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

У червні 2013 року делегація Громадського комітету відвідала Варшаву, щоб донести до польської сторони у зв’язку з розглядом у Сенаті тоді ще проекту заяви, що містила однобічні, політизовані й необґрунтовані з точки зору міжнародного права оцінки волинських подій.

Тоді ж Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Українська греко-католицька церква і Римо-католицька церква Польщі у спільній декларації закликали обидва народи до прощення і примирення.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.