Спецпроект

Меморіал на вершині Савур-могили знищено. ФОТО

Внаслідок бойових дій на кургані Савур-могила практично знищено монумент учасникам бойових дій 1943 року. Обеліск зазнав ушкоджень, скульптуру червоноармійця розбито на частини.

Про це повідомляє Торез.info.

Чавунна скульптура радянського солдата упала, наводять фото очевидці.

Облицьований гранітом залізобетонний обеліск - складова частина монументу - зазнав численних ушкоджень.

"Після чергового обстрілу в районі Савур-могили, солдатик, що стояв на її сторожі, не встояв, - пишуть очевидці. - Загинув від рук тих, хто кричав "деды воевали"."

Так було в часи України...

Як відомо, всередині обеліску розташовувався невеличкий музей, присвячений боям за Савур-могилу у липні-серпні 1943 року.

 ...так стало в часи "ДНР"

У цій "кімнаті бойової слави" експонувалися карти, фотокопії газет того часу, фото учасників бойових дій.

 Бійці 25-ої десантної бригади ЗСУ під обеліском на вершині

Протягом червня-серпня 2014 року за Савур-могилу точилися запеклі бої між Збройними силами України та російськими окупантами.

Меморіал "Савур-Могила" знаходиться на однойменному кургані висотою 278 м, на межі кордонів Луганської і Донецької областей, а також Ростовської області РФ.

Рештки чавунного червоноармійця

Савур-Могила - одна з найбільших висот Донецького кряжу, вона панує над десятками кілометрів степу, з її вершини видно навіть Азовське море. В ранньомодерні часи тут був козацький спостережний пост.

Одна з численних легенд говорить про козака-вартового Савура, який під час атаки степовиків не встиг підпалити сигнальний вогонь і замість цього підпалив себе - і земля піднялася курганом, щоб козаки побачили сигнал.

Вигляд з вершини кургану на підхід до обеліску

У роки Другої світової війни тут проходили запеклі бої за контроль над стратегічною височиною. У 1941-42 р. курган захищали радянські війська, а влітку 1943 тут розміщувався головний спостережний пункт німецьких військ на Міуському фронті.

Під час Донбаської наступальної операції, внаслідок двох місяців кривавих боїв радянським військам вдалося взяти висоту, при цьому Червона армія втратила загиблими близько 30 тисяч бійців.

Те ж місце зараз. Тут був Вічний вогонь

Після боїв мешканки Степанівки та інших сіл поблизу три дні збирали розкладені тіла мертвих червоноармійців. Трупи було спалено в штабелях, рештки поховані десь біля південного схилу вершини, місце поховання не було позначено і досі невідомо.

Родина Януковичів на Савур-могилі, 1985 рік

У 1967 році було відкрито меморіальний комплекс, створений колективом скульпторів та архітекторів із Києва. У вересні 2012 року тодішній прем'єр-міністр Микола Азаров літав на Савур-Могилу урядовим гелікоптером.

 Пам'ятник на Савур-могилі, споруджений миколаївськими десантниками

Тепер меморіал - як і багато чого зі знищеного російськими диверсантами на Донбасі - доведеться відбудовувати заново, з урахуванням нових історичних фактів. Українські десантники вже побудували  невеличкий саморобний пам'ятник.

Все за темою "Монументи"

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.