На південному сході знайшли невідомі міста майя

Археологи знайшли два древніх міста цивілізації майя у джунглях на південному сході Мексики. Науковці кажуть, що в регіоні може бути ще близько дванадцяти майянських міст.

Про це повідомляє Huffington Post з посиланням на професора Академії наук і мистецтв Словенії Івана Спрайца.

За словами науковця, його команда знайшла міста Лагуніта і Тамчен на півострові Юкатан за допомогою даних аерофотозйомки.

Спрайц зазначив, що виявлені міста досягли свого розквіту у пізньокласичний період цивілізації майя (600-1000 роки).

В кожному з міст дослідники виявили палацоподібні споруди, піраміди і площі. Одна з пірамід має висоту майже 20 метрів.

Лакандонська сельва - унікальна екосистема дощових тропічних лісів на південному сході Мексики і у Гватемалі. Географічний центр цивілізації майя. Базова територія селянсько-індіанської Сапатистської армії національного визволення. Центр незаконної вирубки лісу - четвертого за прибутковістю нелегального бізнесу Мексики

Археолог зазначив, що його команда не здійснювала розкопки, а тільки працювала з фотографіями.

Йдеться про аерофотозйомку Лакандонської сельви - грандіозного масиву тропічного лісу на південному сході Мексики. Сельва є біосферним резерватом, доступ туди утруднено.

 Паленке (майянською Ла-Камха) - найвідоміше з міст майя у тропічних лісах Мексики

"Ми нанесли на мару 10-12 гектарів кожного з виявлених місць, але вони вочевидь більші за розмірами, - наголосив Спрайц. - Ми знайшли релігійні й адміністративні споруди, фактично, тільки центри міст".

 Рештки майянського міста Яшчілан у тих же краях

Науковець також додав, що - судячи з фото - в Лакандонській сельві є десятки подібних міст.

Торік Спрайц відкрив у джунглях Юкатану ще одне майянське місто - Чактун.

Дивіться також: "Повітряна археологія. Як я літав над містом святого Володимира"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?