Суд визнав, що Гостиний двір виключили зі списку пам'яток незаконно

Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконною та нечинною постанову Кабміну "Про виключення будівлі Гостинного двору у місті Києві зі списку пам’ятників архітектури, що перебувають під охороною держави".

Відповідне рішення було прийняте 24 листопада, повідомляє Хмарочос.

Гостиний двір торговий комплекс на Контрактовій площі в Києві, побудований в 1809 році замість старого двору (60-ті роки XVIII в., архітектор Іван Григорович-Барський). Відбудований за першопочатковим проектом архітекторів Луїджи Руски і Вільяма Гесте у 1980-х роках.

Постановою Кабінету міністрів №1380 від 15 серпня 2011 року Гостинний двір було виведено з Державного реєстру пам`яток архітектури.

У квітні 2012 року Київрада передала Гостиний двір для реконструкції ПАТ "Укрреставрація". Один із проектів реконструкції передбачав будівництво підземного поверху і мансарди, а також автостоянки на 300 паркомісць.

У серпні 2012-го тодішній президент Янукович підписав закон, що дозволяє приватизацію пам'ятки. У травні на території Гостиного двору почалась акція протесту проти реконструкції і комерціалізації будівлі.

У грудні грудня 2012 року Мінкультури визнало комплекс Контрактової площі пам'яткою і внесло його до Державного реєстру. Таким чином, Гостиний двір також набув правового статусу пам'ятки містобудування.

У травні 2013 року Окружний адміністративний суд Києва дозволив будівництво на території Гостиного двору.

У червні 2014 року Київський апеляційний адмінсуд скасував рішення Київради про виділення землі забудовнику Гостиного двору під реконструкцію будівлі. 

У липні 2014 року Київрада розірвала договір оренди з ПАТ "Укрреставрація". За рішенням суду земельна ділянка була повернута місту, а будівлі в кінці 2014 року надали охоронний статус – пам'ятка архітектури місцевого значення.

Робоча група Київради, куди входили чиновники і захисники пам’ятки, прийшла до рішення про необхідність консервації об'єкта і подальшого відновлення будівлі, а не реконструкції.

На консервацію будівлі було потрібно 3 мільйони гривень. 

Гостиний двір стоїть без даху, вікон і штукатурки з зими 2013 року.

УП. Київ

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?