У Ніжині С14 "модернізувала" пам'ятник радянським міліціонерам і продзагонівцям. ФОТО

27 квітня активісти ультраправої організації С14 прикріпили новий напис до пам’ятника загиблим у бою з махновцями радянським міліціонерам у м. Ніжині Чернігівської області.

Про це повідомляє чернігівський сайт "0462".

Старий напис проголошував: "Хай не згасне слава героїв-міліціонерів, які ціною свого життя захистили м. Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року".

 

Націоналісти прикріпили нову таблицю з написом:

"На цьому місці знаходяться останки червоних карателів з числа ніжинської повітової міліції та російських більшовиків, які 29 квітня 1921 року намагалися придушити бунт голодних селян.

Чекісти, одурманені комуністичною пропагандою, обурені та зраджені власним командиром Наумом Точеним, який ганебно втік перед боєм, були вщент розбиті махновським загоном Феодосія Щуся під Дорогинкою.

З 1921 по 1936 роки на цьому місці ховали всіх червоних комісарів, які загинули від рук селян під час продрозверстки, проводячи злочинну "Політику червоного терору". Наслідком роботи карального апарату комуністів у Ніжинському повіті стало вбивство та репресії понад 50 людей".

 

Ідеться про засідку 150 ніжинських міліціонерів і росіян-червоноармійців з продовольчої роти у с. Дорогинка з метою не допустити прориву махновців і їх з’єднання із загоном отамана Галаки. Про неї писала "Історична правда":

"29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки, але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина". 

 

За часів Януковича, біля пам’ятника чернігівське управління МВС офіційно вшановувало радянських міліціонерів і бійців продзагону.

У заяві С14 з цього приводу говориться:

"Ховали чекістів і комісарів, які розкуркулювали українців, організовували червоний терор та голодомори. Щонайменше 50 тисяч ніжинців були страчені червоними комісарами. Донині пам'ятник тим, хто насильно насаджував владу серпа і молота і допомагав в окупації України, стоїть в центрі міста. Стоїть з хибною і викривленою назвою "герої-міліціонери, які загинули при виконанні обов'язків… це все-одно, що назвати героями гіві, моторолу, захарченка...".

 

Крім того, націоналісти запевнили, що домагатимуться, щоб ніжинська влада виконала декомунізацій ний закон і демонтувала пам’ятник. Останки комуністів пропонують перепоховати на місцевому кладовищі.

Стару дошку вони зняли й передали місцевим урядовцям.

Як повідомлялося, Український інститут національної пам’яті звернувся до "Укрзалізниці" з вимогою демонтувати два радянських герби на фасаді чернігівського вокзалу.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».