Нащадки жертв Великого терору виступили проти розкопок могил у Сандармосі

Нащадки ростріляних в урочищі Сандармох виступили з відкритим листом до російських урядовців і Російського військово-історичного товариства проти розкопок на місці поховань.

Приводом до листа стали розкопки, зініційовані Російським військово-історичним товариством (рос. РВІО), з метою пошуку червоноармійців, розстріляних фінами під час Зимової війни 1939—1940 років.

Текст відкритого листа опублікував сайт Міжнародного товариства "Меморіал".

Підписанти листа стверджують, що немає документальних підстав вважати, що на території меморіального кладовища "Сандармох" є захоронення радянських полонених.

 Розкопки в урочищі Сандармох почалися 27 серпня. Фото: Сергій Маркелов

Меморіал у Сандармосі виник у 1997 році, коли експедиція товариства "Меморіал" за сприяння карельської влади знайшла 236 розстрільні ями таємного могильника НКВД, в яких захоронена 6241 жертва розстрілів 1837—1938 років.

"Проведення розкопок РВІО загрожує порушити цілісність меморіального кладовища, потривожити спокій померлих. Сандармох це не безіменний ліс і не болото, а доглянута, відвідувана, окультурена й загальновизнана пам’ятником територія. Ні в 1997 році, ні пізніше ми не вимагали ексгумації й перезахоронення рештків наших рідних. Ми погодилися на те, щоб ця територія була цілком не займана, і вдячні тим, хто знайшов це місце, а також владі за те, що вона залишила його й зебрегла до сьогоднішнього дня в історичних межах, де всі розстрільні ями чітко позначені, збережені ландшафт, дороги й дерева", — пишуть нащадки репресованих громадян у листі.

Вони закликають не чіпати землю й надалі: "Ми проти проведення тут нових розкопок, для яких немає докементально підтвердженого і науково доведеного підґрунтя. Ми проти воскресіння міфічних версій про радянських військовополонених,нібито розстріляних фінами в Сандармосі".

Відкритий лист, адресований до Міністерства культури Російської Федерації, Уряду Республіки Карелія, Управління з охорони об’єктів культурної спадщини Республіки Карелія, адміністрацію "Медвеж’єгорського муніципального району" та Російського військово-історичного товариства і його відділення в Ленінградській області підписали понад 60 внуків, правнуків та інших родичів репресованих, які покояться в Сандармосі. Лист є відкритим для нових підписів.

З 27 серпня Ленінградське відділення Російського військово-історичне товариства, головою якого є чинний міністр культури РФ Володимир Мединський (відомий своїми конфузами у сфері історії), проводить в Сандармосі "роботи з пошуку поховань в’язнів фінських концтаборів" та "встановлення щільності поховань".

Безпосередньо роботи виконують військовики 90-го окремого спеціального пошукового батальйону. Про участь професійних археологів нічого не відомо.

Меморіальний комплекс "Сандармох" є пам’яткою культури регіонального значення, і будь-які роботи на його території повинні здійснюватися лише після проведення державної експертизи проектної документації на неї і позитивного висновку за її результатами. Досі нічого не відомо про таку експертизу чи проектну документацію робіт.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.