Реконструкція по-узбецьки: знесли пам’ятку XII століття і збудували неякісну копію. ФОТО

Унікальну пам’ятку середньовічної архітектури мавзолей Шамунабі в автономній республіці Каракалпакстан в Узбекистані "оновили" в ході "реставрації". Оригінальну споруду просто знесли, а на її місці збудвали збудували нову.

Про це повідомляють "Новости Узбекистана".

У місцевих ЗМІ про руйнацію історичної пам'ятки заговорили після того, як Telegram-канал Insider.uz опублікував фото новобудови з коментарем: "Хлопці й дівчата, немає слів. Це Шамунабі, древній мавзолей. У Нукусі. Знесли давні куполи і збудували "прокуратуру"… Кінець світу…" ("прокуратурою" в Узбекистані називають стандартні сучасні урядові будівлі – ІП).

 

Мавзолей Шамунабі зруйнували повністю влітку 2017 року, а на його місці звели нову споруду.

"Це був дивоижний маволей XII століття. Археологи виявили його в 1964 році під час розкопок у передмісті Нукуса в некрополі Міздахан. Споруда виконана в унікальній формі – із сімома куполами і сімома віконними прорізами, кожен із яких орієнтований на Мекку. Гробниці нагадували осуарії, ворота були схожі на двері юрти, а мехраб виконаний у формі лотоса. Пам’ятник дивовижно поєднував у собі чотири великі культури, чотири релігії – християнство, іслам, буддизм і зороастризм. Це була тонка філософія, символ толерантності, послання нащадкам", – розповідає археолог, кандидат історичних наук Октябр Доспанов.

 

Доспанов розповів, що історія з реставрацією почалася того року. Коли люди зрозуміли, що жодної реставрації не буде, було вже пізно.

"Коли ми зрозуміли, що буде знесення мавзолею, намагалися перешкодити, але нам показали цілу папку документів з усіма дощволами на таку "реставрацію", — говорить історик.

За свідченнями місцевих істориків і гідів, пам’ятка була в дуже доброму стані. Старими були тільки кілька куполів, які власне й потребували реставрації. Мавзолей було збудовано із паленої цегли, який могла би простояти ще тисячу років.

Фахівці вважають, що нова споруда за міцністю суттєво поступаєтсья старій.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?