Рівень ностальгії за СРСР серед росіян досяг максимуму за останні роки

Частка громадян Російської Федерації, які хотіли б уникнути розпаду Радянського Союзу складає 66%. Цей показник — найвищий за останні більш, як 10 років.

Відповідних висновків дійшов "Левада-центр" у ході свіжого опитування, передає російська служба Бі-Бі-Сі.

Як повідомляють соціологи, ще рік тому частка тих, хто ностальгує за СРСР була 58%. Попередній максимум зафіксували в 2005 році — 65%. Абсолютного рекорду рівень ностальгії за радянською добою досяг у 2000 році — тоді 75% росіян хотіли назад до СРСР.

З-поміж респондентів "Левада-центру" 60% переконані, що розпаду СРСР можна було уникнути. І ця цифра також є максимумом за останні 13 років.

Найчастіше про розпад СРСР жалкують люди віком понад 55 років, проте за остані два роки такі настрої зростають і серед росіян у віці 18—24 роки.

Основні причини, через які росіяни хотіли би повернути СРСР: руйнування єдиної економічної системи (54%), втрати людьми належності до "великої держави" (36%), а також зростання взаємної недовіри та озлобленості (34%). А 26% відзначили, що у зв’з розпадом СРСР руйнуються зв’язки з родичами і друзями.

Соціолог "Левада-центру" Каріна Піпія називає причиною зростання ностяльгії за СРСР недавнє підвищення пенсійного віку в Росії.

"Населення свою ностальгію за СРСР завжди пояснює переважно ірраціональними уявленнями про сильну економіку та добробут тих часів, забуваючи про дефіцит і картки, тим більше на фоні зростання занепокоєності проблемами добробуту тепер", — сказала вона.

Із результатами опитування "Левада-центру" "Ностальгія за СРСР" 2017 року можна знайомитися за посиланням.

Нагадаємо, згідно із дослідженням соцілогічної групи "Рейтинг" "Ностальгія за СРСР та ставлення до окремих постатей" 2014 року, лише 33% українців жалкували за розпадом СРСР. Причому кількість тих, хто відчуває ностальгію за СРСР, зменшилася з 2010 року майже у 1,5 раза — з 46% до 33%.

На початку 2018 року, прихильників СРСР стало ще менше — 30%.

Загалом, соціологічні дослідження останніх років свідчать, що ностальгія за СРСР в Україні з часом зменшується.

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села