На "Цвинтарі орлят" у Львові — нова спроба вандалізму

Сьогодні близько другої години ночі зафіксували нову спробу розбити конструкції, в яких розміщені скульптури левів на кладовищі польських військових поховань на Личаківському цвинтарі.

Про це повідомив на своїй сторінці у "Фейсбуці"  заступник міського голови Львова із питань розвитку Андрій Москаленко, передає Польсько-український портал.

За його словами, до ранку конструкції відновили. Зараз тривають слідчі дії. На місце події відразу викликали представників поліції та Служби безпеки України. Провокаторів на місці затримати не встигли.

"Зважаючи на системність провокацій, Львівська міська рада вимагає від правоохоронних органів ефективних дій щодо розслідування та недопущення подальших провокацій", – додав Москаленко.

 Фото: dziennik-polityczny.com

Нагадаємо, скульптури левів на Личакові не вперше стають місцем, де вчиняють провокації. Зокрема, щойно 22 листопада працівники й охорона кладовища затримали трьох польських студентів. Молоді люди намагалися запалити фаєри на одному з полів кладовища – біля місця польських військових поховань.

А 28 липня група поляків уже пошкоджувала захисні щити довкола скульптур. Тоді молодики зірвала передні панелі захисних боксів на скульптурах. 13 березня в "Меморіал орлят" кинули гранату.

Львівська облрада 25 жовтня підтримала заяву щодо незаконного встановлення на території Личаківського кладовища мілітарних польських символів – скульптур левів.

Депутати вимагали демонтувати ці скульптури, з огляду на відсутність правових підстав для перебування їх на території кладовища, а також щоб уникнути провокацій. Натомість віце-міністр МЗС Польщі Бартош Ціхоцький заявив, що українська сторона отримала офіційне попередження про негативні наслідки в разі демонтажу левів.

Скульптури левів востаннє встановили на території "Цвинтаря орлят" на Личаківському кладовищі в грудні 2015 року. Скульптури перевезли звідти понад 40 років тому, а дискусія про їхнє можливе повернення тривала понад 15 років, адже фігури на момент створення містили польські патріотичні написи.

Повернення левів 2015-го відбулося без представлення цього рішення широкій громадськості. До того ж воно порушувало ухвалу Львівської міськради, яка забороняє встановлення чи відновлення будь-яких елементів на польських військових похованнях.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?