Спецпроект

Симоненко пропонує Верховній Раді згадати про Нюрнберг так, як це зробила Держдума

Щоб не дати "деяким політикам визнати СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів".

Депутати Верховної Ради від фракції Комуністичної партії Петро Симоненко й Ігор Алексєєв пропонують парламенту визнати важливість ролі Нюрнберзького трибуналу в історії України.

Про це сказано в проекті постанови №7405 "Про заяву Верховної Ради "До 65 річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями", зареєстрованому в Раді 30 листопада, повідомляють "Українські Новини".

Проектом постанови пропонується прийняти заяву парламенту, у якій він висловлює стурбованість і протест проти спроб деяких політиків, громадських діячів, політичних організацій і рухів применшити історичне значення для України міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, який розпочався 20 листопада 1945 року.

На думку авторів проекту, деякі політики прагнуть до визнання СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів.

При цьому в пояснювальній записці депутати нагадують, що трибунал визнав винною в розв'язанні Другої світової війни тільки гітлерівську Німеччину.

Автори вважають прийняття проекту постанови необхідним у зв'язку з тим, що заява парламенту про результати трибуналу запобігає спробам їх історичної ревізії, перекручування і приниження ролі Нюрнберзького суду.

Як повідомляла "Історична Правда", аналогічну заяву минулого тижня одноголосно прийняла Державна дума РФ,

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.