Спецпроект

Симоненко пропонує Верховній Раді згадати про Нюрнберг так, як це зробила Держдума

Щоб не дати "деяким політикам визнати СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів".

Депутати Верховної Ради від фракції Комуністичної партії Петро Симоненко й Ігор Алексєєв пропонують парламенту визнати важливість ролі Нюрнберзького трибуналу в історії України.

Про це сказано в проекті постанови №7405 "Про заяву Верховної Ради "До 65 річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями", зареєстрованому в Раді 30 листопада, повідомляють "Українські Новини".

Проектом постанови пропонується прийняти заяву парламенту, у якій він висловлює стурбованість і протест проти спроб деяких політиків, громадських діячів, політичних організацій і рухів применшити історичне значення для України міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, який розпочався 20 листопада 1945 року.

На думку авторів проекту, деякі політики прагнуть до визнання СРСР рівною мірою відповідальним разом із Німеччиною за розв'язання Другої світової війни, а також реабілітувати і героїзувати колабораціоністів.

При цьому в пояснювальній записці депутати нагадують, що трибунал визнав винною в розв'язанні Другої світової війни тільки гітлерівську Німеччину.

Автори вважають прийняття проекту постанови необхідним у зв'язку з тим, що заява парламенту про результати трибуналу запобігає спробам їх історичної ревізії, перекручування і приниження ролі Нюрнберзького суду.

Як повідомляла "Історична Правда", аналогічну заяву минулого тижня одноголосно прийняла Державна дума РФ,

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.