Спецпроект

Керівник українського загону оборони Вільнюса протестує проти шенгенських віз

Один із співкерівників Українського студентського загону, який обороняв Вільнюс від нападу радянських військ у січні 1991 року, Микола Поліщук відмовився їхати на ювілейні заходи у Литві на знак протесту проти візової політики Євросоюзу.

Про це Поліщук повідомив у своєму блозі.

"Я вирішив знехтувати запрошенням голови Сойму Литовської Республіки п. Ірени Дягутене відвідати Вільнюс, яке я отримав як один із колишніх співкерівників Українського студентського загону підтримки Литви і учасник охорони вищепойменованого Сойму.

На сьогоднішній день для мене є неприйнятною процедура оформлення віз до країн Шенгенського простору, яка є однозначно дискримінаційною та принизливою щодо українських (і не тільки) громадян.

Нові берлінські мури протирічать тим принципам свободи націй, який я власне і відстоював у Литовській Республіці. Грубо кажучи, 20 років тому пострадянський світ уявлявся нам з литовцями таким собі братерством вільних націй, де не були б потрібними не те, що візи, але й паспорти.

Користуючись нагодою, хочу поздоровити тих учасників Українського студенстького загону підтримки Литви, які також із різних причин залишилися в Україні: Ігоря Колісника, Дмитра Полюховича, Андрія Черненка та ще багатьох непойменованих.

За останні роки це вже друге моє візове голодування, перед цим я так само знехтував поїздкою на сходознавчий семінар до Парижу. Обіцяю й на майбутнє не відвідувати Европу все більше і частіше, а також закликаю долучатись до цієї акції всіх небайдужих Українців, поняття внутрішньої свободи яких несумісне з шенгенською бюрократією".

ДОВІДКА ІП:

13 січня відзначається в Литві як День захисників свободи - у пам'ять про загиблих 13 січня 1991 року під час вторгнення радянської армії у Вільнюс.

У цей день радянська влада намагалася за допомогою військової сили повалити законну владу Литви, яка проголосила незалежність від СРСР (першою з радянських республік).

При захопленні радянською армією і спецчастинами телевежі та будинку Литовського радіо і ТБ загинуло 15 людей (14 цивільних литовців і один радянський солдат, убитий рикошетом під час стрілянини всередині вежі), більше тисячі беззбройних людей постраждало.

Незважаючи на те, що військовим вдалося захопити телевежу і Литовське радіо і ТБ, вони не наважилися штурмувати будівлю тодішньої Верховної ради Литви, яку обороняли тисячі людей, серед них - і загін студентів-добровольців з України.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.