Спецпроект

Литовці сподіваються, що Росія покається і за погром у Вільнюсі

Голова сейму Литви Ірена Дягутене висловлює надію, що Росія визнає радянські злочини в Литві.

Про це повідомляє "Литовскій Курьеръ".

"Сталінські злочини, скоєні у 1941 або ж в 1991 році, для нас особливо болючі, але мені здається, що поступово, оскільки і в сьогоднішній Росії є демократичні сили, така переоцінка повинна відбутися", - сказала спікер.
 
"Росія вже визнала образи Польщі - жертви Катині, і визнала, що злочин було скоєно, і люди були вбиті. У мене є надія, що врешті-решт і те, що було в Литві - радянські, сталінські злочини - теж будуть визнані, разом із жертвами і 1941, і 1991 року", - додала Дягутене.

Литовський прем'єр Андрюс Кубілюс у вівторок сказав, що помічає, як ставлення Росії до історичної справедливості останнім часом змінюється в позитивному напрямку.
 
Уряд інформував, що у своєму листі прем'єру РФ Володимиру Путіну у листопаді минулого року Кубілюс запропонував призначити уповноважену особу, яка від імені російського уряду брала б участь у діалозі про трагічні події 13 січня 1991 року .

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.