Спецпроект

В СРСР були засуджені близько 350 тисяч військовослужбовців, які побували в полоні

Наприкінці Великої Вітчизняної війни з фашистського полону були звільнені 1,8 млн радянських військовослужбовців. 344 тисячі з них були згодом засуджені на батьківщині.

Про це повідомив начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих під час захисту Вітчизни генерал-майор Алєксандр Кіріллін, інформує "Інтерфакс".

Він уточнив, що всі 1,8 млн звільнених із полону військовослужбовців були "направлені в спеціальні фільтраційні табори НКВС", де перевірялася ступінь їхньої провини і визначалося, чи була здача в полон добровільною і чи не було співпраці з німцями.

Саме в цих таборах були визнані винними і отримали термін більше 344 тисяч колишніх військовополонених.

Всього ж, за словами Кірілліна, в перші роки війни потрапили в полон понад 4 млн радянських солдатів і офіцерів.

Більше 5 млн радянських військовослужбовців, згідно з документами, пропали без вісті. З них приблизно 85% - це ті, хто потрапив у полон, зазначив генерал-майор.

Також Кіріллін повідомив, що "за різними оцінками, від 800 тисяч до 1 млн наших співгромадян служили у Вермахті". За його словами, в основному це були допоміжні і господарські частини.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.