Спецпроект

У Івано-Франківську теж заборонили червоні прапори на 9 травня

Івано-Франківська міськрада заборонила вивішувати в місті прапори із радянською символікою на державні свята.

Відповідне рішення депутати Івано-Франківської міської ради прийняли майже одноголосно, окрім представника Партії регіонів, повідомляє "Радіо "Свобода".

Зокрема, заборона стосується свята Дня перемоги 9 травня.

За словами міського голови Віктора Анушкевичуса, "під серпасто-молоткастим прапором вбивали, мордували і морили голодом мільйони українців, а таке рішення міської ради буде належним вшануванням усіх жертв тоталітарного режиму".

При цьому на сесії прозвучало, що шани заслуговують ветерани-фронтовики, але не працівники КДБ чи НКВД.

Таке рішення депутати міської ради вважають першим кроком до заборони Компартії в Україні.

В п’ятницю, 15 квітня, сесія Івано-Франківської обласної ради розгляне аналогічне питання про "заборону вивішування червоного прапора неіснуючої російсько-більшовицької держави СРСР" та про визнання 9 травня Днем пам’яті.

Нагадаємо, що 8 квітня 2011 року використання радянської символіки на державних установах заборонила Тернопільська міська рада,

5 квітня Львівська облрада прийняла заяву "Радянські міфи треба знищувати", в якій висловила стурбованість законодавчою ініціативою групи нардепів на чолі з комуністом Петром Цибенком, який пропонує вшановувати перемогу СРСР у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років підняттям копії радянського прапора на адміністративних будівлях по всій Україні.

Львівська обласна рада закликала нардепів не підтримувати цей законопроект.

Протягом березня 2011 року Житомирська обласна, а також Одеська і Севастопольська міські ради вже прийняли рішення про вивішування 9 травня червоних "прапорів Перемоги".

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.