Спецпроект

Більше половини українців - за червоні прапори. Молодь проти

Більше половини українців підтримують ініціативу встановлення до Дня Перемоги на будівлях органів влади поряд з українським державним ще й червоного прапора СРСР.

За результатами опитування соціологічної групи "Рейтинг", які сьогодні озвучив на прес-конференції в агенції "Інтерфакс-Україна" директор групи Олексій Антипович, 55% респондентів позитивно ставляться до ідеї встановлення 9 травня на будівлях органів влади та інших установ поряд з державним червоних прапорів СРСР.

Третина опитаних негативно оцінюють таку пропозицію, 15% - не визначилися з відповіддю.

Позитивна реакція на ініціативу з вивішуванням копій Прапора Перемоги - у жителів півдня України (86%) і Донбасу (75%). Саме в цих регіонах люди найбільше жалкують про розпад СРСР.

Що стосується партійного розподілу симпатиків червоного прапора, то прихильників Компартії 90%, Партії регіонів - 75%. Жоден респондент від ВО "Свобода" не підтримав такої ініціативи.

За словами Антиповича, не проти вивішування червоного прапора в основному представники старшого покоління, а молодь, навпаки, негативно сприймає цей крок.

Щодо питання про можливість надання російській мові статусу другої державної, 44% респондентів підтримують таку ініціативу.

Разом із тим, згідно з опитуванням, ця цифра свідчить про деяке зниження числа українців, які підтримують ідею надання російській мові статусу державної: протягом 2009 року "за" висловлювалося більше 50%, в 2010-му рівень підтримки знизився до 46-47%.

Дослідження проводилося з 30 березня по 9 квітня 2011 року. Були опитані 2000 респондентів у віці від 18 років на території всіх областей України, Криму, Києва і Севастополя. Статистична похибка становить не більше 2,2%.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.