Спецпроект

Анонс: виставка фотопортретів бійців Другої світової

4 травня 2011 року в музеї Великої вітчизняної війни в Києві відбудеться відкриття фотовиставки "66. Живі легенди", присвяченої 66-й річниці перемоги над нацистами.

На виставці представлено 84 портрети ветеранів Великої Вітчизняної війни: чоловіки і жінки, піхотинці, артилеристи, танкісти, льотчики, моряки, партизани і підпільники, представники різних військових спеціальностей.

Одні починали воювати в 1941 р. і їм пощастило дійти до Перемоги у травні 1945 р., інші потрапили на фронт пізніше. За плечима цих людей - важкі втрати рідних, близьких і бойових товаришів,  біль поранень, напруга кривавих  боїв,  повоєнна відбудова зруйнованої країни, а ще - довгий і непростий життєвий шлях.

Автор проекту Андрій Саримсаков розповідає, що на ідею створення фотовиставки його наштовхнули доля і розповіді діда-фронтовика, учасника війни з першого до останнього її дня.

Головна мета виставки - активізувати історичну пам'ять суспільства про Велику Вітчизняну війну, привернути його увагу до проблем ветеранів і сприяти вихованню шанобливого ставлення до них. Адже пам'ять - це феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду і його ретрансляції у майбутнє.

Як зазначила Любов Легасова, заступник генерального директора Меморіалу з наукової роботи: "Цього року Меморіалу виповнюється 30 років. За час роботи музею його експозиції відвідало 26 млн. осіб. Оригінальність та реліквійність фондової колекції привертає увагу до історії Другої світової війни відвідувачів з усіх куточків світу. І у ці святкові весняні дні з матеріалами виставки ознайомляться тисячі наших гостей. Враховуючи велику кількість молоді, яка відвідує Меморіальний комплекс, ми впевнені, що пам'ять про звитягу і жертовність наших співвітчизників вони збережуть у своїх серцях".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.