Спецпроект

Борець з українцями не приїхав до Львова через "Історичну Правду"?

Сьогодні у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали архієпископа Теодоровича, який перед війною очолював галицьких християн вірменського обряду.

Перепоховання відбулося на "цвинтарі орлят" (поляків, які загинули у боях з військами ЗУНР у 1918-19 роках), повідомляє "Вголос".

Участь у заході взяли архієпископ Варшави Казимеж Нич, католицький архієпископ Львова Мечислав Мокшицький, заступник міського голови Львова Василь Косів та інші.

Анонсований краківський священик і антиукраїнський публіцист Тадеуш Ісакович-Залєський не приїхав.

Як повідомила сьогодні "Жеч Посполита", Ісакович-Залєський вирішив залишитися в Польщі після публікації новини про його приїзд на "Історичній Правді".

"Особливого жалю за тим, що ксьондз не приїхав, не відчуваю, - цитує "Жеч Посполіта" секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва (державний орган при міністерстві культури Польщі) Анджея Кунерта. - Хоч Ісакович-Залєський і доклався до реалізації цієї урочистої події, але безпідставно закидав, нібито ми приховуємо інформацію про поховання".

Представники української влади побоювалися, що поляки влаштують політичну демонстрацію під час заходу, тож Рада охорони пам'яті попросила, щоб поховання мало винятково релігійний характер, а на кладовищі не виступали з промовами.

Нагадаємо, що намагання перепоховати архієпископа Теодоровича на "цвинтарі орлят" тривають вже кілька років. Похованого у 1938 році на Личакові лідера львівських вірмен таємно ексгумували на початку 1970-их років його вихованці, перенісши останки до іншого склепу на комунальному цвинтарі Львова.

Через спротив українських націоналістів переговори з львівською владою щодо перепоховання тривали роками. Зрештою вона все ж дала свою згоду.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.