Спецпроект

Під Києвом лицарі штурмували середньовічну фортецю (ФОТО)

У "Парку Київська Русь" під Києвом пройшов історичний фестиваль "Лицарство XV століття - Штурм фортеці".

Атмосферу Середньовічної Європи відтворювали понад 300 українських та закордонних реконструкторів і артистів різних жанрів, повідомляє УП.Життя.

Учасники дійства влаштували видовищну середньовічну битву "меле": лицарі продемонстрували всі обладунки, зброю та бойові маневри.

 Вітальний вихід усіх учасників - представників різних клубів реконструкції

Билися лицарі на совість. Від ударів прогиналися шоломи та ламалися списи.

 З луками й стрілами, мечами й списами, у кольчузі й шоломах...

"Було спекотно. Проте зараз ми вдягнені в одяг з натуральних тканин, який добре вентилюється. До пекучого сонця ми були готові, адже у Середні віки особливих силових вправ лицарі не виконували, а більше уваги приділяли витривалості", - розповів Костянтин Тимофєєв (клуб "Рота святого Андрія").

"Без страху й докору"...

Поряд із лицарями були справжні дами, які після битв поїли своїх героїв водою та приводили їх до тями.

Реконструкція штурму фортеці XV сторіччя стала кульмінацією свята. Вона відбулася з використанням драбин, тарану, катапульти і требушету (метальної машини - ІП).

 Надто важке ядро не долітало навіть половини відстані до брами фортеці

Глядачам показали, як доблесні лицарі брали в облогу замки, яку використовували при цьому тактику та як мешканці захищали свої володіння.

Середньовічні "сапери" підривали частокіл порохом...

"Удари всі були справжніми. Ось, наприклад, у Генрі на обличчі та шоломі слід від "несправжнього" удару", - зізнаються лицарі й посміхаються.

 Хто зі зброєю до нас прийде, той від зброї й загине...

За лаштунками дійства, у таборі, де жили учасники фестивалю, теж панувала атмосфера суворого та романтичного Cередньовіччя: саморобний одяг та посуд, стародавні страви, життя просто неба.

 У таборі затишшя перед боєм

Відвідувачі ж могли пройти з екскурсоводом територією парку та послухати, як жили українці в Cередньовіччі.

Як розповіла одна з учасниць фестивалю Анна, для реконструкторів фестиваль тривав 4 дні: в четвер та п'ятницю шанувальники Cередньовіччя відтворювали історичні події в закритому колі, а в суботу й неділю - для відвідувачів.

1410: білоруська реконструкція про князя Вітовта (ВІДЕО)

За її словами, більшість реконструкторів глибоко вивчають певну добу, тож коли вони зустрічаються на фестивалях, то більшість уже знайомі - і їм є чим поділитися.

 Всі фото - УП.Життя

Анна також зізналася, що дійства без відвідувачів відбуваються дещо інакше, ніж на публіці: реконструктори почуваються вільніше й усе відбувається природніше, ніж на показ. Вона розповіла, що й у ніч перед показом реконструктори брали штурмом фортецю: відточували майстерність в улюбленій справі.

На дівчині - одяг простої селянки, який вона зшила сама. Кожна деталь одягу відповідає духу доби: від тканини й крою до взуття з "панчохами" та аксесуарів: ремінця, ґудзиків, головних уборів.

Анна розповіла, що деякі дівчата шиють собі одяг до кожного фестивалю, відповідно до обраного образу й статусу. Чоловіки ж часто шиють собі один костюм, який використовують, доки не зноситься. Але їм зазвичай ще належить одягати обладунки.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.