Кримські татари не хочуть у Криму автобусів зі Сталіним

Представники кримськотатарського меджлісу та громадськості Севастополя висловили занепокоєння з приводу можливої появи автобусів із портретами Йосипа Сталіна, що їх планують випустити на вулиці міста невідомі "ентузіасти, об'єднані ідеєю".

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

На думку депутата Верховної Ради АРК, президента Всесвітнього конгресу кримських татар Рефата Чубарова, ініціативу "сталінобусів" слід розглядати не інакше як відкриту спробу реабілітації тоталітарного сталінського режиму, засудженого Парламентською Асамблеєю ОБСЄ нарівні з нацистським режимом.

Рефат Чубаров каже, що для нього дуже важливою буде реакція на портрети Сталіна мешканців міста Севастополя:

"Багато з них вважають себе етнічними росіянами і наполягають на дбайливому ставленні до історичної пам'яті російського народу. Можливо (пробачте мені таке припущення), багато хто з них не усвідомлює й понині масштаби таких катастроф, які сталися в Україні та Криму, як Голодомор і депортація кримськотатарського народу, та й історичну катастрофу самого російського народу, позбавленого власної історії". 

Як депортували кримських татар

"Але невже вони спроможні зрадити пам'ять про мільйони росіян, які стали жертвами червоного терору, забути про жахливі акції знищення православного духівництва, російського селянства, козацтва?" - запитав президент Всесвітнього конгресу кримських татар.

Редактор газети "Слово Севастополя" Микола Владзімірський додав, що, на його думку, це зовсім не проста приватна ініціатива.

"У Севастополі є надзвичайно великий російський вплив на різні процеси, - говорить Владзімірський. - Т я вважаю, що ця акція (зі "сталінобусами" - ІП) недаремно почалася саме з Санкт-Петербурга. Якщо акція не буде зупинена в Україні, це засвідчить, що українська влада несамостійна та плентається у хвості російської політики, а також схильна до відновлення тоталітаризму, в умовах якого деяким політикам буде досить комфортно".

Нагадаємо, що сталінізм засуджений міжнародною спільнотою як злочинний режим нарівні з гітлеризмом. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року Йосип Сталін був визнаний особою, яка умисно організувала геноцид української національної групи в 1932-1933 роках. 

Занепокоєння з приводу "сталінських" автобусів вже висловив і Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, який звернувся до президента України з проханням не допустити відродження сталінізму в Україні. Аналогічні звернення скеровано до голови Севастопольської міської державної адміністрації, голови Севастопольської міської ради, Генерального прокурора України та прокурора міста Севастополя.

Як Україна відбудовувала Крим після війни і депортації

Жодного "подарунка Хрущова" не було. У 1954 році на прохання Кремля Україна взялася рятувати зруйнований війною і украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.