Новим гендиректором Музею Шевченка став син Василя Стуса

Сина легендарного поета Василя Стуса призначено генеральним директором Національного музею Тараса Шевченка.

Про це повідомляє прес-служба Міністерства культури.

Сьогодні міністр культури України Михайло Кулиняк представив Дмитра Стуса колективу Національного музею Тараса Шевченка.

У представленні також взяли участь керівник управління з гуманітарних питань Адміністрації президента Ганна Герман і директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський.

"Я докладу всіх можливих зусиль для того, щоб ліквідувати недоліки, без яких неможлива будь-яка робота, - зазначив у вступному слові Дмитро Стус. - Більш-менш я уявляю проблеми, але про них говорити не хочу. Хочу тільки запевнити всіх, що за рік ми не впізнаємо ту ситуацію, в якій зараз є. Оце наше завдання".

Нагадаємо, 24 січня Кулиняк звільнив директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську.

Про життя і смерть Василя Стуса читайте на "Історичній Правді"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.