Помер Василь Лісовий - дисидент і професор-філософ

20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер філософ, організатор українського самвидаву в 1960-1970-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відкритим листом на захист заарештованих шістдесятників, за що й опинився в таборах.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида.

Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

 Василь Лісовий

Василь Лісовий народився в с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні.

1962 року закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, у 1966-1969 рр. навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті.

З 1969-го – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966-го, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”.

1972 рік. Як КГБ спробувало розгромити рух "шестидесятників"

Хвиля арештів інтелігенції 1972 року підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”.

Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”.

Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки.

Справа "Блок", вона ж "справа Добоша" - як це було

Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований.

Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР "Антирадянська агітація і пропаганда". Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.

Звільнений у липні 1983 р.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського  р-ну (1987-1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 р. реабілітований, у 1990-му поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту.

Яким був український самвидав

Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996-1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002).

Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.