Спецпроект

Прокаєва вже заперечує свої слова про хабар Кулиняку

Колишня заступник гендиректора заповідника Києво-Печерська Лавра Влада Прокаєва, звільнена тиждень тому, відмовляється від своїх слів про те, що дала хабар міністру культури Михайлу Кулиняку.

Про це вона сказала в інтерв’ю "Світському життю", повідомляє TabloID.

Коментуючи свої звинувачення на адресу колишнього гендиректора заповідника Вікторії Лісничої у тому, що та взяла хабар у розмірі 50 тисяч доларів для Кулиняка у якості "винагороди" за посаду, Прокаєва заявила:

"Насправді все було не так. Дійсно, якийсь час тому я позичила громадянці Лісничій суму у 50 тисяч доларів на розвиток програм заповідника. Вікторія Миколаївна, до якої я звернулася якийсь час по тому і попросила відзвітувати, куди ж вона витратила ті гроші, які вона позичала, мені сказала: "Ви отримали посаду? До побачення!".

"Я вже сама заплуталася у цій ситуації і в тих фактах, які говорить громадянка Ліснича, коли вона звинувачує і міністра, звинувачує і мене", - додала екс-модель.

У свою чергу Ліснича заявила, що після звільнення з посади гендиректора Лаври у неї "роботи ще побільшало".

"Я зараз балотуюся до Верховної Ради. Попросили мене люди, колектив заповідника, щоб захищати їх і боротися за справедливість…" – заявила вона.

Як відомо, у серпні 2012 року в Лаврському заповіднику вибухнув скандал. Після конфлікту керівництва заповідника та колективу директор Ліснича підписала накази про звільнення 4 своїх заступників і близько 20 співробітників заповідника.

Після звільнення її заступниця Прокаєва зізналася, що за посаду вона заплатила 50 тисяч доларів міністру культури Михайлу Кулиняку.

Сам міністр заперечив, що будь-коли брав хабарі, і заявив, що позиватися до Лісничої та Прокаєвої не збирається, так само, як і звільняти їх. При цьому Лісничій було оголошено догану.

Пізніше міністерство звільнило гендиректора заповідника Вікторію Лісничу. Замість неї керівником Лаврського заповідника було призначено колишнього директора Хотинської фортеці Любомира Михайлину.

Владу Прокаєву-Литовченко призначили на посаду на початку червня цього року. Ліснича була призначена гендиректором заповідника у січні цього року.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.