1990: перший "Макдональдз" у Радянському Союзі. ВІДЕО

Це відео - репортаж канадської телекомпанії CBC про відкриття першого в СРСР фаст-фуду. Кілометрова черга спраглих заокеанської екзотики стала символом програшу комунізму. Капіталізм переміг не ракетами, а гамбургерами.

31 січня 1990 року в Москві з дозволу комуністичної влади відкрився перший у Радянському Союзі "Макдональдз". Він став найбільшим закладом мережі у всьому світі.

Перші місяці існування фаст-фуду до закладу стояла кілометрова черга, яка тяглася зигзагами довкола Пушкінської площі - годинами, незважаючи на холод чи мороз.

Подивитися відео черги можна в розділі "Календар". Вона була довга навіть для звиклих до всюдисущих черг радянських громадян і потрапила до книги рекодів Гіннеса.

1988 рік. Як функціонувала радянська черга

В кінотеатрах УРСР перед показом художнього фільму крутили документальну короткометражку про цю чергу, де саундтреком була пісня "Америка" переможців першого фестивалю "Червона Рута" "Братів Гадюкіних".

В СРСР у ті роки вже давно сформувалася специфічна культура споживання, хоча споживати особливо не було чого. Західні побутові речі оточувалися ореолом причетності до чарівного світу капіталізму, вони вважалися якісними і були ознакою статусності. Тому одноразовий посуд із закладу на Пушкінській відвідувачі часто-густо забирали з собою.

Західний світ обманув комуністичну владу. Погрожуючи війною у космосі, він переміг у війні споживацьких стандартів. Яскраві упаковки фаст-фуду виявилися сильнішими за ідеологічні агітки про "агресивний блок НАТО". 

1983: Рейган оголошує СРСР "імперією зла" (ВІДЕО)

Журнал "Юний Технік" у тогочасному репортажі у стилі перебудовної журналістики риторично запитував: "Варто подумати, чому наші математики не проти перекваліфікуватися в офіціантів?"

Перший "Макдональдз" став вікном у західний спосіб життя - туди ходили, щоб відчути себе трошки американцем (тоді США пересічні громадяни любили, а рідну країну нерідко зневажали). Дивувала незвична організація робочого простору, завжди усміхнені продавці (в цьому відео одна з них каже, що відвідувачі думають, що вона з них сміється) і екзотична на той час їжа.

При цьому ціни у фаст-фуді важко було назвати демократичними: "біґ-мак" коштував 3,75 карбованця - на такі гроші можна було непогано поїсти у ресторані, не кажучи вже про громадські їдальні.

Дивіться також: "1986: перший американський телесюжет про аварію на ЧАЕС"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.