Спецпроект

†Ніна Марченко. Добра, усміхнена і мудра...

Добра, усміхнена і мудра мама Валерія Марченка - такою пам'ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією на рідкість світлою людиною. Вона вміла любити і прощати, вислухати і порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати.

Ніна Михайлівна з сім'ї науковця, сама педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що добре вихований улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір у свою віру.

У гнітючій атмосфері 1970-х років  то була історія важка  і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець.

Син став християнським неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою.

У багатій драматизмом історії українського опору то чи не найяскравіший приклад материнської вірності і безстрашності.

Валерій був безкомпромісним, а, отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах і повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня 5 жовтня 1984 року.

Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло і поховала на саму Покрову в рідному селі Гатне під Києвом.

 

Любов перетворювалася у вимогливу віру, яку залишив по собі син як заповіт.

Ніна Михайлівна упорядкувала і видала зворушливі і правдиві книги "Листи до матері з неволі",  "Творчість і життя", "Вірити - і тільки!".

Вона часто виступала з глибокими і повчальними розповідями про сина. Біля неї гуртувалася молодь і вчилися глибоко розуміти громадянські чесноти, забезпечені діяльною любов'ю.

Для Ніни Михайлівни то було не просто вшанування пам'яті ­сина - то було продовження його справи  виховання чесних і сміливих громадян, слово яких сповнене любові до України і віри в Бога. Практично то була наука громадянської активності і відповідальності за долю рідного краю.

За книги про сина Ніна Михайлівна було відзначена премією імені Олени Теліги, а також нагороджена орденом "За мужність" І ступеня. Вона належала до тих діяльних авторитетних громадян, що дають приклад служіння і залишаються жити в пам'яті поколінь.        

Прощання відбудеться в цю неділю,

17 квітня, з 11:00 до 14:00 у Церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці,

що біля Патріаршого собору УГКЦ (м. Лівобережна, вул. Микільсько-Слобідська, 5).

Схиляємось у молитві за спокій її доброї душі:

Євген і Валерія Сверстюки,

Осип і Надія Зінкевичі,

Віктор і Катерина Ющенки,

Валентина Попелюх (Стус),

Валентина Чорновіл і Микола Плахотнюк,

Атена Пашко,

Алла Марченко,

Семен Ґлузман,

Раїса Руденко,

Петро Вінс,

Андрій Григоренко,

Раїса Мороз,

родина Бориса Антоненка-Давидовича,

Наталя Кучер,

Василь Овсієнко,

Інна Філіппова,

Ніна Міщанчук,

Ніна Романюк,

Вахтанґ Кіпіані,

Зіновій Антонюк,

Юрій Бадзьо і Світлана Кириченко,

Леонід Плющ,

Святослав Караванський,

Ольга Кобець,

Євген і Борис Захарови,

Володимир Каплун,

Мойсей Фішбейн,

Ніна Вірченко і Ростислав Доценко,

Олександр Сугоняко,

Мирослав Симчич і Раїса Мороз,

Йосиф Зісельс,

Євген і Галина Пронюки,

Мирослав і Люба Мариновичі,

Ірина та Ігор Калинці,

Стефанія Шабатура,

Микола Матусевич,

Ольга Гейко,

Михайло, Богдан і Ольга Горині,

Левко Лук'яненко,

Лесь Танюк,

Володимир Тихий,

Олесь Шевченко,

Виталій Шевченко,

Василь і Віра Лісові,

Галина Севрук,

Ірина Жиленко,

Людмила Семикіна,

Наталка Осьмак,

Степан Хмара,

Раїса Лиша,

Микола та Андрій Горбалі,

Ольга і Павло Стокотельні,

Григорій Куценко,

Андрій і Марія Кочури,

Надія Самуляк,

Олена Проскура,

Сергій Білокінь,

Марія Овдієнко,

Петро Розумний,

Кузьма Матвіюк,

Олесь Сергієнко,

Богдан Чорномаз,

Лариса і Тетяна Крушельницькі,

Зорян і Оксана Попадюки,

Марія Гель,

Юрій Шухевич,

Григорій Приходько,

Мирослава Зваричевська,

Олекса Різників,

Галина Могильницька,

Ганна Михайленко,

Олена Голуб,

Євген та Олесь Обертаси,

Галина Возна-Кушнір,

Рита і Борис Довгані,

Іван Русин,

Анатолій Русначенко,

Ростислав Семків,

Анатолій Кислій,

Людмила Голубчик,

Володимир Сіренко,

Борис Довгалюк,

Леонід Фінберґ,

Костянтин Сігов,

Володимир Мармус,

уся школа № 175 імені Валерія Марченка

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.