Українська правда
Історична правда

"Українсько-білоруські" війни. Частина 1 - литвини захоплюють Київ

25.05.2011 _ Владислав Яценко
Версія для друку

За святковим столом Хмельницький нагадав Радзивіллу, що ніколи до цього білоруси й українці не воювали між собою. Скінчилося тим, що п'яний гетьман ледь не впав з турецького скакуна. Тож поїхав у власний табір по-домашньому - на возі з соломою.

Економічні потрясіння в Білорусі знову викликали цікавість до північних сусідів, чий авторитарний президент спершу звинувачує нашого у "вошивості", а потім клянеться у вірності Україні. Кількасот років тому відносини між нашими землями теж не відрізнялися постійністю. Ми то жили союзниками в одній державі - Великому Князівстві Литовському (ВКЛ), то різали один одного в нещаднім кровопролиттю Хмельниччини.

"Історична Правда" попросила історика Владислава Яценка розповісти історію стосунків "ранньомодерних" України і Білорусі. Вийшла ціла трилогія. Сьогодні представляємо вам першу її частину - від часів зародження козацтва у Литві і до ідеї Хмельницького приєднати землі південної-східної Білорусі до Гетьманської держави.

Редакція ІП усвідомлює, що проводити паралель між сучасними українцями і білорусами та козаками і литвинами-литовцями XVII-го сторіччя - справа ризикована. Національностей як таких тоді ще не було, а в людській самоідентифікації основну роль відігравали віра, стан і особа володаря.

Називаючи ВКЛ Білоруссю, а Козацьку державу - Україною, ми в першу чергу маємо на увазі географічний аспект.

Білорусь - батьківщина козаків

Попри те, що білоруські землі були віддалені від степового прикордоння, вони виявилися дуже близько причетними до інституційного оформлення козацтва. Саме тут, під час Лівонської війни 1558-1583 рр. вперше мав місце факт залучення козаків на державну службу.

До 1569 року більшість українських земель (за винятком Галичини і Поділля) входили у Велике Князівство Литовське (ВКЛ). Лівонська війна за контроль над Балтійським узбережжям - Тевтонський орден у союзі з ВКЛ і Польщею проти Московії - показала, що середньовічне шляхетське ополчення вже не є ефективним методом оборони. Тому уряд дозволив набирати "контрактну армію" з добровольців з інших верств населeння.

 Приблизно так виглядала литовська артилерія XVI сторіччя. Ну або так уявляють її сучасні білоруські реконструктори (фото kamienczanka)

Перші реєстри було укладено у 1561-1562 роках, ще кузеном легендарного Байди Вишневецького - старостою (голова місцевої влади і управитель доходів з території - ІП) черкаським і канівським Михайлом Вишневецьким.

Службу ж козаки відбували під корогвами таких магнатів та урядовців Великого князівства Литовського, як великі литовські гетьмани (офіційна назва посади керівника збройних сил ВКЛ - ІП) Микола Радзивілл та Григорій Ходкевич, оршанський староста і державець Чорнобильського замку Філон Кміта, князі Костянтин Острозький, Костянтин Вишневецький, Януш Збаразький, Дмитро Ружинський, брацлавський воєвода (керівник виконавчої влади на терені воєводства - ІП) і житомирський староста Роман Сангушко.

 Драматична історія про нещасливий шлюб Романового брата - Дмитра Сангушка

Сприяючи піднесенню козаччини, руські князі та литовські урядовці навряд чи усвідомлювали, що вони зростили силу, яка вже у наступному столітті сприятиме перетворенню доти єдиної українсько-білоруської спільноти на два окремих народи і закладе підвалини до виникнення сучасних України та Білорусі.

Наступного разу козаків у Білорусі ми бачимо вже наприкінці XVI ст. під час повстання Северина Наливайка. У листопаді-грудні 1595 року загони самого Наливайка та запорізького гетьмана Матвія Шаули пройшлися каральним маршем по лівому березі Прип'яті.

Похід (є думки, що він був інспірований чи не князем Острозьким, який не хотів допустити укладання "малої" церковної унії між Римом і окремими ієрархами Київської митрополії, що врешті таки сталося у 1596 році у Бресті) був направлений у першу чергу проти шляхти і урядовців, супротивників "некоронованного короля Русі" Острозького у церковному питанні - козаки знищували нерухоме майно і експропріювали рухоме - як гроші, так і підданих людей.

 Литовський гріш Сигізмунда Августа (1546 рік). Якщо врахувати, що один гріш XVI сторіччя важив біля 2 грам, то Наливайкові в одному тільки Слуцьку дісталося 600 кг срібла. Фото: kladoiskatel.care.lv

Вже тоді окреслилися тенденції, що дістануть свого розвитку під час Козацької революції 1648-1657 рр. До козацького війська охоче приєднувалися представники непривілейованих верств населення, які прагнули змінити свою долю, скуштувавши козацького хліба.

Самі ж козаки, не менш охоче грабували й НЕ шляхту. З міщан узятого штурмом Слуцька (нинішній райцентр у Мінській області, де мешкали герої статті "Кужель і меч. Сімейна історія Анастасії Слуцької" - ІП) Наливайко стягнув величезний відкуп у 5 тисяч кіп, а одна копа складалася з 60 литовських грошей.

Козацтво - можливість кар'єрного зростання для громадян ВКЛ

На початку XVII cт. з огляду на війни, що вела Річ Посполита обох народів (себто ВКЛ + Польща) із Шведським королівством та Московською державою, козаки часто перетинали білоруські землі, вирушаючи до театру бойових дій чи повертаючись до дому.

Для когось - на кшталт підданого князя Богуслава Радзивілла Януша Реймовського, що приєднався до козаків Сагайдачного 1614 року, коли ті вирушали через Білорусію у похід на Москву - Військо Запорізьке надавало можливості, як би сказали зараз, кар'єрного зростання. У 1648 р. згаданий Януш писався уже як козацький сотник Іван Бугай.

Сагайдачний - руський батько козацької України

За Хмельниччини і Руїни, чимало козацьких старшин - Станіслав-Михайло Кричевський, Силуян Мужиловський, Ян Соколовський, Іван Дубяга, Антон Жданович - були вихідцями з Білорусії. Ба більше, уродженець білоруських земель ВКЛ козацький полковник Філон Гаркуша був родичем гетьмана Богдана Хмельницького.

Мірський замок (нинішня Гродненська область) - одне з укріплень головного противника козаків на території ВКЛ Януша Радзивілла. Фото: vzanuda.livejournal.com

Проте для більшості населення козацькі контингенти, що проїздили територією ВКЛ, були справжнім лихом.

Потерпаючи на війні - наприклад, Інфляндській кампанії проти Швеції за контроль над нинішньою Естонією - від несвоєчасного фінансування та відсутності харчового постачання, при повернені додому козаки вдавалися до традиційних для усіх європейських найманців заходів: стягуванню контрибуції і грабунку мирного населення тих територій, через які проходили запорізькі молодці.

Інколи, як у випадку із мешканцями Вітебська в 1602 р., що намагалися опиратися козацькому свавіллю, між козаками та цивільним населенням доходило навіть до бойових сутичок. Останні, зрозуміло, завершувалися не на користь міщан.

Козаки захоплюють північ - аж по Гомель і Брест

У 1648 році на Україні починається Козацька революція. Знищивши у битвах під Жовтими водами і Корсунем державне військо Польського королівства, козаки гетьмана Богдана Хмельницького опанували Київське, Брацлавське і Чернігово-Сіверське воєводства.

Одночасно із появою козацьких загонів на Сіверщині розпочалося їх вторгнення й до південних земель ВКЛ. До кінця літа 1648 року вони контролювали 26 великих міст в межиріччі Дніпра, Сожі й Припяті.

Досягти таких успіхів, як в Україні, козакам не пощастило. У Литовському князівстві не було бази для розширення повстання, адже з кінця XVI cт. тут уже не існувало "козакуючих" повітів. Тим не менше частина населення нинішньої Білорусі симпатизувала козакам: брами для українських військ відчинили Гомель, Мозир, Речиця, Лоїв... Козаки захопили навіть Брест.

Справа не тільки у класовій ворожнечі між шляхтою і менш заможними громадянами (не кажучи вже про безправну голоту).

Коли набраний на гроші польного литовського гетьмана (тобто походного головнокомандуючого ВКЛ) Януша Радзивілла полк підстеріг на переправі через Прип'ять козацький підрозділ Мартина Небаби, останньому довелося відступати до Пінську. Пінські міщани впустили козаків у місто, а на вимогу литовських військових скласти зброю і відчинити брами відповіли "Краще загинемо, ніж видамо тих, хто змагається за нашу віру".

 Януш Радзивілл - білорус литвин, який, на відміну від поляків, спромігся відбити у козаків Київ

Тим часом Януш Радзивілл зумів організувати дієву оборону краю, незважаючи на придворні інтриги у Варшаві, через які Велике князівство Литовське залишилося без підтримки коронного (державного, королівського) війська.

У листопаді 1648 року у Варшаві відбувся сейм, на якому новим королем було вибрано Яна Казиміра, брата попереднього короля Владислава. Литовські посли на цьому сеймі просили короля простити повстанців Хмельницького і не мститися їм.

Тільки один литовський магнат уважав, що козаків і покозачених громадян Речі Посполитої треба брати на ласкою, а шаблею - Януш Радзивілл.

Козацьке вторгнення в Білорусь 1648-49 років

В жовтні загони фінансованого Радзвіллом литовського стражника Григорія Мирського штурмом захопили Пінськ, влаштувавши там криваву розправу над повстанцями та населенням міста.

Пінчуки не далися без бою - коли в місто увірвалася кіннота на чолі з місцевим війтом (посада, близька до нинішнього голови міської держадміністрації) Лукашом Єльським, проти неї поруч із козаками билися і жінки.

Поки козаки стріляли з мушкетів, а жінки і діти штрикали в коней насадженими сторчма косами, міщани перегородили вулицю возами - кіннота втрапили в пасту і була вирізана. Бій на вулицях Пінська тривав добу. Чисельність міста з 10 тисяч скоротилася як мінімум на третину.

Представник панцерної кінноти, з якої складалася більша частина кавалерії Речі Посполитої. Мали завершувати розпочате крилатими гусарам. Цілком можливо, що саме таких молодців забарикадували і вирізали пінські міщани. Картина Брандта кінця XIX сторіччя

Жорстокість, з якою діяла армія, дістала потужного розголосу і викликала обурення навіть у литовського канцлера та пінського старости Альбрехта Радзивілла. Останній зазначав з приводу спустошення підлеглої йому території: "наше литовське військо, відібравши у козаків силою Пінськ, через 14 днів залишило у моєму старостві більшу ніж вони шкоду та спустошення".

Жорстокістю і спустошливістю війни ВКЛ із козаками в Білорусі нічим не поступалися кривавій польсько-козацькій різанині в Україні, жахіттям Тридцятирічної війни в Німеччині та Чехії, або війні Іспанії з нідерландцями.

Козаки жорстоко винищували шляхту, заможних міщан, євреїв і католицьке духівництво - литовські війська безжально страчували полонених повстанців, прирікаючи їх на смерть на палі, четвертуючи, рубаючи голови тощо.

Вирішальне зіткнення сталося взимку 1649 року. Зібравши під своїми знаменами дивізію в 4 тисячі осіб, Януш Радзивілл у січні-лютому 1649-го здійснив похід, наслідком якого було захоплення міст Мозиря, Турова і Бобруйська.

У Мозирі особливо визначилася німецька піхота, яка - після того, як жовніри під захистом воза з дровами колодою вибили одну з міських брам - рубала в місті жіноцтво і дітей. У відповідь мозирчани разом із козаками позачинялися в хатах, відстрілюючись до останнього запасу пороху.

 Німецький піхотинець XVI-XVII сторіччя. Козаки були озброєні подібним чином

Януш Радзивілл під охороною проїхався уздовж палаючого Мозира. Шляхта, яка була з ним, влаштувала розвагу - нічим незгіршу від козацьких звірств - з добивання уцілілих міщан.

"Ми пережили справжнє задоволення, схоже на задоволення від полювання, тому що неприятель, який розсипався по приміських болотах і ярах, намагався поодинці сховатися в кущах, а ми всіх добре бачили з гори, - писав у свої "діаріуші" соратник Радзивила Богуслав Машкевич. - Ми цілилися хто з мисливської зброї, хто з мушкетів, і кожен убивав свою жертву".

Більшість козаків і значна частина співчуваючих їм покозачених білорусів залишили межі ВКЛ і перейшли за Дніпро і Прип'ять - на територію України.

Наприкінці лютого, прагнучи розвинути досягнуті успіхи, Януш Радзивил вже збирався з військами переходити Прип'ять для перенесення бойових дій на Україну, проте повідомлення про укладене між Короною і Хмельницьким перемир'я зупинило подальше просування литовців.

Перша війна між козаками і ВКЛ скінчилася.

Союз православних і протестантів проти католиків?

Упродовж 1649 і 1651 років козаки ще двічі заходили на територію ВКЛ, однак щоразу зазнавали невдачі.

У 1649 р. польний гетьман Януш Радзивілл двічі завдавав поразки (під Загаллєм 17 червня та під Лоєвом 31 липня) військам наказних гетьманів (призначених командувати окремими військовими одиницями воєначальників - ІП) Іллі Голоти та Станіслава-Михайла Кричевського (покозаченого шляхтича), які наклали у цих битвах головами.

Розгром під Лоєвом був для козаків, що переважали чисельно і першими атакували, дуже важким і цілком неочікуваним - стався він через ряд трагічних збігів (хоча, без сумніву, головним чинником поразки був військовий геній Радзивілла, який уміло маневрував своїми малочисельними найманими підрозділами).

Захисник північних кордонів Козацької держави Станіслав (після переходу в православ'я - Михайло) Кричевський. Судячи з латинського напису, портрет посмертний

Як свідчать джерела з литовського боку, "при трофейних конях та сідлах, при самих полонених було знайдено чимало поясів, мотузок і ременів, котрими ворог хотів після своєї очікуваної перемоги в'язати литовців і вести їх геть".

Кричевський, який смертельно пораненим (куля влучила під око) потрапив у полон, в останні хвилини життя дуже переймався такою військовою невдачею: "Хіба то діло - 30 тисяч людей покласти". Але й литовське військо втратило достатньо, щоб відмовитися від походу в Україну.

Хто наставив роги Богдану? Карикатура на Хмельницького

У 1650 році Хмельницький разом із татарами пішов у похід на Молдавію. Він хотів одружити свого старшого сина Тимоша на молодшій доньці тодішнього молдавського господаря Василя Лупула - Розанді. Ця новина викликала панічні чутки у Варшаві - поляки боялися союзу Хмельницького з... Янушем Радзивіллом.

Річ у тім, що старша дочка Лупула - Марія - була одружена з Радзивіллом. Останній був протестаном - кальвіністом - і гарячим прихильником більшої самостійності Великого князівства Литовського від Варшави.

 "Богдан Хмельницький - Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь". Портрет роботи голландця Гондіуса (XVIІ ст.)

Михайло Грушевський в "Історії України-Руси" пише про можливість "протестантської ліги" - антипольського союзу литовського дисидента Радзивілла, шведського короля і сусідів Польщі (Трансільванії (угорське князівство на півночі нинішньої Румунії - ІП) і Бранденбургу (нині східна Німеччина).

Через кілька років, коли козаки з московитами візьмуть навіть столицю Великого князівства Литовського - Вільно, Радзивілл таки повстане проти польського короля, уклавши союз зі Швецією. Але наразі він продовжив воювати зі своїм потенційним родичем - гетьманом Хмельницьким.

Білоруси завойовують Київ

Лоївська місцевість виявилася для козаків нещасливою: через кілька років - 6 липня 1651-го - литовське військо на порубіжних берегах Дніпра розгромило полки наказного гетьмана Мартина Небаби.

Сам Небаба загинув. Під ним убили коня, і він у важкому панцирі не міг рухатися. Зрештою, оточений ворогами і поранений у праву руку, гетьман перекинув шаблю у ліву і так і впав, посічений литовськими жовнірами.

Цього разу Радзивілл розвинув свій успіх. Щойно до нього прискакав гонець із інформацією про поразку козацького війська під Берестечком, він 10 липня двома колонами - по обидва боки Дніпра - перетнув кордон з Україною. З собою він узяв голландського живописця Абрагама ван Вестерфельда - щоб той зберіг для історії його здобутки.

Вид Києва з північного сходу. Завдяки документальним роботам взятого Радзивіллом у київський похід голландця Вестерфельда ми маємо уявлення про те, як виглядала наша столиця в 1651-му. Джерело: web.znu.edu.ua

У серпні литовці, подолавши опір нечисленної козацької залоги, увійшли у Київ. Невеликий козацький загін відступив до Трипілля, а духовенство написало Радзивіллу листа з проханням не нищити міста.

4 серпня частина кінноти заїхала в Київ зі свого табору на Оболоні, повз Кирилівську церкву на Дорогожичах. Піхота прибула на байдаках Дніпром - прямісінько на Поділ, тодішню головну частину міста. Сам Радзивілл із рештою кінноти і штабом в'їхав у Київ через Золоті Ворота, які так і стояли напівзруйновані з часів Батия.

Кияни зустрічають Радзивілла біля Золотих Воріт. Видно довжелезні списи крилатих гусарів. Від залишків воріт, схоже, тягнеться старовинний вал, на якому зібралися цікаві кияни

Козаків у місті не було ("крім кількох, які загуляли", - повідомив командир кінних драгунів Радзивілла полковник Корф), як не було і значної частини міщан. Місто не було розграбоване офіційно, хоча потім виявилося, що любитель старовини Радзивілл таки добре поживився.

Але 16 серпня на Подолі (фактично в центрі тодішнього Києва) вибухнула пожежа, яка вітром була рознесена по всьому місту.

А так виглядали залишки знищеної Батиєм Десятинної церкви, яку зараз пропонують відбудовувати - хоча як зрозуміти, якою ж була насправді Десятинка?

Було знищено весь Поділ - ринок, ратуша із документами на право власності і привілеями, арсенал, дві тисячі будинків і відомі й нині подільські церкви, які тоді були дерев'яні - Миколи Доброго, Миколи Набережного, Іллі і Богоявленська (та, що зараз на території Могилянки).

Хмельницький під хмелем погрожує Радзивіллу

Тим часом польське військо втратило усю перевагу Берестецької перемоги. Ополчення розбігалося по хатам, у глиб України ніхто не хотів іти. Коронна армія пішла таки на схід, але дуже повільно, тому що всі міста, села і поля були випалені.

Радзивілл із Києва вимагав від поляків поспішити, але керівник експедиційного корпусу Миколай Потоцький (той самий, що в 1648-ому був узятий у полон під Корсунем і відданий татарам) діяв нерішуче. Зрештою два союзні війська - польське і литовське - зустрілися під Білою Церквою, але момент був утрачений. Хмельницький назбирав нові полки, привів татар і затягував час переговорами.

У польському війську почався мор - одного дня вмерло 300 німецьких піхотинців.

Битися поляки і білоруси вже не могли. Білорусам відтяв тили і дорогу Дніпром чернігівський полковник Подобайло, а польське військо втратило людей. Відступати "оборонним порядком" вони теж не могли, бо через численні притоки Росі і Дніпра треба було цей "порядок" руйнувати, щоб навести переправи.

Зрештою, через численні обміни комісарами між польсько-литовським табором і козацькими окопами сторони домовилися.

Тришеренговий бойовий порядок козацьких мушкетерів у битві під Берестечком. Барельєф з абатства Сен-Жермен у Парижі

Ці переговори супроводжувалися бунтами у козацькому війську - шляхетних комісарів регулярно намагалися убити, і неодноразово Хмельницький і його писар Іван Виговський разом із полковниками і сотниками учили простолюд рицарським звичаям, луплячи по гарячих головах булавами.

Одного разу Виговському ледве вдалося втихомирити розгніваний натовп, який жадав негайного реваншу за Берестечко, такими словами: "Чого ви хочете, злодії? За що ви кривдите панів, коли вони ні в чім не винуваті - це не ляхи!"

Крик подіяв на мужиків: "І правда, один із них руський (ішлося про православного сенатора Адама Киселя), а інші - литвини (білоруси), і ніколи литвини не робили нам кривди. Знали ляхи, кого послати, бо коли б поляки сюди прийшли, то ніхто б живим не вийшов".

Іншого разу, коли комісари вже їхали у свій табір, голота напала на їхній обоз, пограбувавши майна на сотні тисяч злотих. Ледве утікши, комісари заховалися в Білоцерківському замку. Голота лізла на палісад (дерев'яні загострені палі довкола рову), а козацька старшина рубала їм руки.

Посли Хмельницького у Радзивілла. Художник Вестерфельд "прибрав" стіну, щоб показати глядачеві й те, що діється назовні. А назовні ми бачимо дерев'яні стіни якогось укріпленого міста - як не Білої Церкви, то Києва

У вересні 1651 року наслідком переговорів стала Білоцерківська угода. Підписувати її в табiр Потоцького і Радзивілла поїхав сам Хмельницький.

За святковим столом він нагадав Радзивіллу, що ніколи до цього білоруси й українці не воювали між собою: "Предки вашої милості ніколи не воювали проти запорожців". Через годину, добряче хильнувши, український гетьман заговорив про молдавського господаря Василя Лупула: "Хоча він і тесть вам, ваша князівська милість, але я розграбую його скарби, битимуся з ним і покараю". "Сподіваюся, господар цього не злякається", - дипломатично відповів Радзивілл.

Ступінь сп'яніння нашого гетьмана характеризує той факт, що коли він сів на подарованого Потоцьким турецького скакуна, то почав хилитися. А потім зліз і поїхав у власний табір по-домашньому - на возі з соломою.

1651 рік був, без сумніву, зоряним часом литовського війська, а військові дії того року були останньою в серії козацьких війн, у якій Януш Радзивілл здобув перемогу. Після цього козаки воювали знову на території ВКЛ, часто-густо чинячи криваву помсту.

Частина 2 - Хмельницький б'є у відповідь. Війна двох Русей за третю

Частина 3 - Знищення Вільнюса. Гетьман проти царя

Перший варіант статті був опублікований на ТЕКСТИ.org.ua



Владислав Яценко
Кандидат історичних наук.
Доцент Харківського національного економічного університету.
Докторант Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ

Теми: Велике князівство Литовське, XVII сторіччя, XVI сторіччя, історія України




Вельмишановний товаришу Олег! Листування Олега Ольжича та Євгена Коновальця

11.07.2017 _ Сергій Кот, Олександр Кучерук, Юрій Черченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter