Спецпроект

Мої герої

Герой - це той, хто готовий пожертвувати своїм життям заради чогось більшого за себе. Немає сумніву, що Бандера не рахувався зі своїм життям. Тому він і герой. Тільки він не рахувався й із життями інших. Тому він не мій герой.

- То Бандера - герой чи не герой? - питає мене син мого близького приятеля. Клас, в якому він вчиться - як і, зрештою, вся Україна - поділився навпіл: на тих, хто вважає Бандеру героєм, і тих, хто з тим не погоджуються.

- Звісно, герой, - кажу я. - Тільки що не мій.

253 Герої України. Хто вони?

Герой - це той, хто готовий пожертвувати своїм життям заради чогось більшого за себе. Немає сумніву, що Бандера не рахувався зі своїм життям. Тому він і герой. Тільки він не рахувався й із життями інших. Тому він не мій герой.

Моїми героями є не ті, які забирали чужі життя, а ті, хто захищали їх ціною свого. Найчастіше про них мало знають. Нерідко вони безіменні. Тому моє завдання як історика - витягати їх із забуття.

У Другій світовій українців об'єднують не герої, а жертви

Приклад перший: Тетяна Концевич, селянка з Тернопільщини, із села з милозвучною назвою Рай. Під час війни залишилася без чоловіка з двома дітьми. Із жалості чи з розрахунку - треба ж було на щось утримувати дітей! - узялася переховувати євреїв. На неї донесли. Знаючи, що на неї чекає, пішла до останньої сповіді. Священик сказав їй: "Не бійся, Тобі нічого не буде".

Те, що сталося далі, можна вважати чудом. На порозі гестапо її перестрів німецький офіцер і, перепитавши ім'я, сказав іти додому, бо її справу закрито. Вернулася додому й у подяку за спасіння взялася рятувати (і врятувала) іншу єврейську родину.

Цю історію знаю від мого приятеля Шимона Редліха - ізраїльського історика, який 5-річним хлопчиком попав під опіку Тетяна Концевич. В Ізраїлі Редліх пробує добитися для Андрея Шептицького звання праведника.

Професор Шимон Редліх: "Шептицький заперечував расистське мислення"

Митрополит Андрей зі своїм братом Климентієм, настоятелем Унівського монастиря, врятував декількох єврейських сиріт. Серед них був Адам Ротфельд, пізніший міністр закордонних справ посткомуністичної Польщі.

Після одного зі свого інтерв'ю для "Ґазети виборчої" він отримав листа від американського професора, Нобелівського лауреата з хімії. Виявляється, той теж урятувався в Уневі, тільки поза монастирем, у сільській родині.

Іншим моїм героєм є отець Омелян Ковч - капелан Української Галицької Армії, батько шести дітей. Під час німецької окупації він рятував євреїв, видаючи їм метрики про хрещення. Загалом, таких метрик видав 600. За це та інші подібні речі він попав до Майданека, де загинув у газовій камері.

Омелян Ковч - священик концтабору Майданек

Галицького комуніста Романа Роздольського теж відправили до концтабору. Йому, однак, пощастило вижити. Як справжній австромарксист, він був ворогом і для Гітлера, і для Сталіна. Тому після визволення мусив рятуватися втечею на Захід. Там написав декілька праць з історії марксизму.

Судячи за кількістю перекладів їх на інші мови, Роздольський є найвідоміший у світі український історик. Тільки скільки людей знають про нього в Україні?

А скільки українців знають про Ковча? Єдине місто, що має вулицю на його честь - його рідні Перемишляни. Роздольський не має й цього.

Якби я був українським комуністом, то вимагав би, щоб його іменем назвали по вулиці в кожному великому місті Україні. Тільки наші українські комуністи - як морські свинки: і не українські, і не комуністи. Тому й носяться зі своїм Сталіним і своїм Леніним, як із писаною торбою.

Біля Запоріжжя відкрили новий пам'ятник Леніну

В Україні, як показують опитування, герої роз'єднують, зате жертви об'єднують. Коли я написав про це у своєму блозі, один із читачів заперечив: мовляв, на самих жертвах, без героїв, не збудуєш національної гідності.

Згоден.

Але з одним уточненням: можна побудувати націю на героях, які ставали на бік жертв і захищали їх своїм життям. Тобто на моїх героях.

Джерело: gazeta.ua

Юрій Митрофаненко: Готуй нових борців, Холодний Яре!

Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам.
Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.

Максим Мирович: Вся правда про радянські весілля

Багато хто до сих пір згадує ці весілля як "добрі і славні радянські традиції", а я бачу в них все ж ту радянську бюрократію з її бездушністю і байдужим ставленням до особистості. Радянські весілля були як дві краплі води схожі один на одного, а наречені та їх родичі терпіли під час організації такого процесу безліч дрібних принижень.

Андрій Руккас: «Сірожупанникам» – 102 роки!

12 лютого не лунала могутня "Слава Сірожупанникам!". Ніхто в Збройних Силах України не перейняв старих бойових традицій. Немає у нас новітніх "Сірих" чи "Сірожупанників". З якої причини – не знаю. Може колір не подобається, може жупани посмішку викликають, а може іще щось… Проте, вони заслужили на нашу пошану.
Тож "Слава Сірожупанникам!"

Іван Матковський: Як митрополит Шептицький не вітав вождя німецького народу у 1941-му

В контексті дискусій які ведуться нині в Україні навколо постаті Митрополита Андрея Шептицького, публікую рукопис звернення до українців, підписане ним на початку липня 1941 року після зайняття Львова німецькою армією.