Спецпроект

Шевченківська премія для львівських плагіаторів: судове засідання №6

Триває судовий процес "львівський історик проти двох письменників, лауреатів Шевченківської премії". На захист останніх виступили відомі майстри пера, зокрема автор "Чорного ворона" Василь Шкляр. Стилістика епістол вражає...

1 грудня відбулося чергове судове засідання в справі мого судового позову до Романа Горака та Ярослава Гнатіва на предмет плагіату.

Йдеться про те, що в березні президент Янукович нагородив Горака і Гнатіва Шевченківською премією в галузі літературознавства за багатотомне дослідження "Іван Франко". Хоча в цьому дослідженні цілі сторінки списані з моєї монографії...

На минулому судовому засіданні суддя долучив до справи нові документи, подані адвокатом відповідачів. З двома з них, з підписами членів Національної спілки письменників Дмитренка та спільним листом Шкляра та Василенка, я вирішив ознайомити й ширшу громадськість.

Шевченківська премія для львівських плагіаторів 

За задумом плагіаторів, ці документи повинні противажити поданим раніше моїм адвокатом Роксоляною Костур чотирьом документам; а саме: висновкові директора Інституту українських студій Гарвардського університету професора Майкла Флаєра, експертним оцінкам декана історичного факультету Дрогобицького педагогічного Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Франка професора Леоніда Тимошенка, завідувача кафедри мовної і міжкультурної комунікації Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Франка професора Тетяни Космеди та Львівського науково-дослідного інституту судово-медичної експертизи за підписом експерта Струка.

Всі вони підтвердили факт плагіату.

Шевченківська премія для львівських плагіаторів. Початок суду

За жанром нові документи – не висновки експертів, а приватні листи до адвоката Горака та Гнатіва. Бо наскільки я розумію проблему, в документах такого штибу має бути вказано, які матеріали отримали їхні автори, чи знайомі з оригіналами, чи є спеціалістами в галузі літературознавства (франкознавства), історії (фахівцями з історії польсько-української угоди 1890-1894 років) чи судової філології тощо.

Нічого такого немає. Натомість треба здогадуватись, що підписавши такі тексти, письменники Шкляр, Василенко й Дмитренко демонструють свою корпоративну солідарність з письменниками Гораком та Гнатівим.

Лист Дмитренка складається з 4 пунктів.

В першому Дмитренко стверджує: "Як видно з наведених у порівняльній таблиці 32 фрагментів тексту монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." Чорновола І.П. і фрагментів тексту розділу 9 "Угода" (с.298-344 шостого тому "В поті чола" десятитомної праці Горака Р.Д і Гнатіва М-Я.), автори використовували одні й ті самі попередні джерела".

А вже в пункті другому професор-фольклорист стверджує, що "Горак Р.Д. та Гнатів М.-Я. М. "використовували ті джерела, що на них подають посилання в тексті", в пункті третьому, що я в своїй книзі посилався на "інші джерела", в четвертому – "Наведені в порівняльній 32 фрагменти монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." авторства Чорновола І. П. НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ умовам оригінальності та самостійності, адже вони взяті з інших інформативних джерел".

Таким чином, це суперечить тому, що написано в пункті першому; зрештою, й здоровому глуздові. Зрештою, судіть самі.

 

Лист Шкляра та Василенка. Звертаю увагу на лайливий характер тексту, підписаного письменниками: "Знайшовся якийсь Чорновол, який намагався очорнити авторів цього грунтовного життєпису про Івана Франка", "про інші закиди" ловця привидів Чорновола нема що говорити", "певний своєї брутальної агресивності, зрештою україножерства" тощо.

Ці хамські випади дуже вже нагадують лайливий авторський стиль Горака.

Крім того, важко повірити в те, що написавши продовження роману Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр", Василь Шкляр у поті чола штудіє історію Галичини з метою написання чи то 11 тому біографії Івана Франка авторства Горака та Гнатіва чи то пак тому другого моєї "Польсько-української угоди 1890-1894 рр.".

Василь Шкляр. "Чорний Ворон" (уривки з роману)

Але ж, панове письменники, якщо Вам "нема що говорити", "Безпідставність претензій І.Чорновола очевидна, розгляду не потребує", то яка цінність Вашого пасквілю? Просто побалакати?

 

Між іншим, фахівець у галузі судової філології професор Космеда, отримавши мою пропозицію виступити експертом, погодилася зі словами, що піде на це тільки тому, що їй болить за Франка.

А от розбещеним всілякими преміями, орденами, медалями сучасним письменникам із радянським родоводом (раніше – полум’яним комуністам, тепер – не менш полум’яним націоналістам), очевидно, торгівля Франком не болить.

Грушевський та Франко: громадське і приватне

Акурат щойно отримав на електронну скриньку листа від відомого літератора, який вийшов зі складу Національної спілки письменників України давним-давно. "Якесь воно все брудне та мерзенне, як і укрполітика", – пише він.

"Питаю я себе, – пише мені відомий історик, – що ще в цій країні можна зробити, щоб стати великим: сядь два рази у тюрму – і станеш президентом, присвой свої знання і титули – і станеш міністром освіти; вкради чужий текст – і дістанеш Шевченківську премію". Що ж, нехай країна знає своїх героїв.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.

Микола Бандрівський: Львівські енкаведисти

Чи не у кожному українському місті є своя така пресумна місцина, де радянська влада допитувала, глумилася, піддавала невиносимим тортурам і по-садистськи знищувала тисячі і тисячі наших співгромадян. У Львові в червні 1941 року російські більшовики чинили масакри у львівській "Тюрмі №4", званій в народі - Бриґідки, перед відходом радянських військ зі Львова.