Спецпроект

In Memoriam. Пасіонарія: поетеса і дисидентка Ірина Калинець

Вістки про її хворобу кружляли по Львову вже давно, і щоразу, бачачи п. Ірину на громадських зібраннях знову, ми всі мимоволі відчували полегшення: "Ні, все гаразд. Виглядає вона добре, як завжди. Може, якось минеться". Не минулося… У ніч на 31 липня вона відійшла з нашого сьогодення, щоб назавжди залишитися в історії та у вічності.

Ірина Калинець увійшла у громадське життя України в ту пору, коли з-під ідеологічного "асфальту" бурхливо проривався феномен шістдесятництва.

Вона починала з поетичного слова й натхненних дискусій у дисидентських культурологічних клубах. У цих дискусіях Ірина Калинець була незмінним джерелом оригінальних ідей і, за словами Надії Світличної, "найбільше хворіла ‘пракоренями’", тобто захоплювалася скіфською історією та історією давньої Русі.

Епоха шістдесятництва була водночас і її громадянською колискою, і її творчою лабораторією. Це той щасливий випадок, коли творчий дух людини стає плодом своєї епохи і водночас сам її формує.

Померла Ірина Калинець

Уже в той час Ірина Калинець стала символом громадянської стійкості й бійцівської мужності. Проте доля готувала її до ще більших випробувань, оскільки вона без вагання прийняла присуд дисидентської долі: якщо ти здобуваєшся на власний громадянський голос і не каєшся через неминуче зіткнення з ідеологічною машиною, місце тобі – за ґратами.

Арешт Ірини Калинець, як і арешти інших шістдесятників, у тих умовах набував значення українського "нобеля": такими найвищими "преміями" радянська влада відзначала найбільш заслужених.

КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників

У таборі Ірина Калинець – знову символ мужності й незламності. Вона була в числі перших, коли йшлося про обстоювання людської гідності й національних та релігійних прав.

Якщо серед чоловіків-політв’язнів "зеківським генералом" був В'ячеслав Чорновіл, серед жінок-політбранок таким генералом, наважуся припустити, була Ірина Калинець. Не перелічити протестів, до яких вона вдавалася за час свого ув’язнення; численними були також і карцери, якими її карали за правдолюбство і вільнодумство.

 

Усі політичні табори знали про їхнє сторозтерзане кохання з чоловіком Ігорем, який також невдовзі опинився за ґратами. Тому й тішилися за них, коли вони нарешті об’єдналися …на спільному засланні в Читинській обл.

Довгих 9 років тривала і їхня розлука з донечкою Дзвениславою. По закінченні заслання з величезними труднощами пробивали собі шлях до рідного Львова.

А тоді почалося останнє буремне 25-ліття Ірини Калинець, сповнене боротьби за релігійні, національні й культурні права українців; натхненної участі в політичному протистоянні з комуністичною владою, активної парламентської діяльності, праці в державній системі освіти.

Її громадський голос звучав завжди потужно, вона обстоювала принципи, яким була вірна до кінця.

Львівська пасіонарія. До ювілею Ірини Калинець

Керівництво Українського католицького університету не раз було об’єктом критики з боку Ірини Калинець, як часом і її похвали. У ці сумні дні прощання зі спочилою ми всі хочемо подякувати їй за цю небайдужість і за відкритість в обстоюванні своєї думки.

Як завжди, в перспективі вічності всі наші земні розбіжності маліють, а голови наші схиляються перед мудрістю Господа, до стіп якого ми складаємо і здобутки наші, і гріхи, і все наше життя.

Молимося, щоб Всевишній упокоїв душу раби Божої Ірини там, де праведні спочивають. Вічная їй пам’ять і Царство Небесне!

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.

Микола Бандрівський: Львівські енкаведисти

Чи не у кожному українському місті є своя така пресумна місцина, де радянська влада допитувала, глумилася, піддавала невиносимим тортурам і по-садистськи знищувала тисячі і тисячі наших співгромадян. У Львові в червні 1941 року російські більшовики чинили масакри у львівській "Тюрмі №4", званій в народі - Бриґідки, перед відходом радянських військ зі Львова.