Спецпроект

Яким має бути сучасний підручник з історії України?

"...В Європі ніхто не заперечує провідну роль в політиці і культурі титульного етносу. Всі інші етноси визнають цю роль, а тому титульний ставиться до них максимально толерантно. У нас же цієї толерантності стосовно титульного етносу не існує..."

ukranews.com

Круглий стіл щодо того, як мають виглядати нові підручники з історії, було організовано комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти 19 травня 2010 року. В ньому взяли участь більш ніж 70 авторитетних вчених-істориків, авторів підручників з історичних дисциплін, педагогів-практиків, фахівців і експертів у цій галузі.

З огляду на важливість питання ІП пропонує вашій увазі скорочений конспект цього засідання, підготовлений редакцією "Лівого берега".

Boлодимир Полохало: Комітет протягом останніх років активно використовує таку форму роботи як "круглі столи", що дає можливість залучити експертів, фахівців, громадськість до підготовки законодавчих актів, рекомендацій. Вони проводяться перед тим, як готувати законопроекти. За їх підсумками ми готуємо доручення, які потім направляються до органів влади.

Ви знаєте, ми живемо в парламентсько-президентській республіці і саме парламент формує основні засади в сфері освіти та науки. Тема цього круглого столу - яким має бути сучасний підручник історії України - є надзвичайно актуальною. Про це свідчить і дискусія, і дискурс, і обговорення в ЗМІ і серед експертів тих чи інших проблем, що торкається підручникотворення з історії України.

Хотілося б, щоб ми не лише обговорювали звичайні проблеми, але й знайшли відповіді на ключові проблеми. За підсумками моніторингу ЗМІ було складено перелік питань, відповіді на які було б бажано почути саме від фахівців, а не від депутатів.

1. Чому навчають на уроках історії?
2. Який стан навчання історії України в школі?
3. Підручники треба переписувати чи треба вдосконалювати?
4. Ідея спільного підручника для країн СНД: наскільки вона реальна і продуктивна? Чи вона суперечить логіці історичного пізнання?
5. Чи потрібно змінювати концепцію історичної освіти України?
6. Чи потрібна антропологізація підручника? Чи має домінувати подання на етноцентричних засадах?
7. Що таке позитивне бачення історії? Як воно має позначитися на змісті підручника? Чи відповідає підручник стану історичної науки та потребам суспільства?
8. Чи можна об'єктивно оцінити посібник та підручник?
9. Чи має критика підручника розумні підстави, чи має ідеологічний, політичний характер?
10. Як уникнути нав'язування текстам ідеологічних оцінок минулого?
11. Що зробити, аби зміна влади - норма для демократичних країн - не впливала на зміст підручника?
12. Які основні змістовні та дидактичні недоліки підручників з історії?
13. Хто має писати підручники?
14. Які теми є дискусійними?
15. Як вдосконалити механізм експертизи, що має враховувати сучасні аспекти розвитку освіти?
16. Чи треба зважати на думку учнів і студентів? Чи треба опрацьовувати процедуру вивчення учнівських уподобань?

Нарешті, питання надзвичайно важливе: як проводити конкурс на написання підручників і що треба змінити в законодавстві, щоб забезпечити прозорість відкритого конкурсу програм та підручників?

Це короткий перелік питань які, мають бути в основі наших рекомендацій. Для багатьох є відповіді, для багатьох цих питань немає.

Фото: glavred.info

Історична освіта - найвищий пріоритет гуманітарної політики. Якщо говорити про соціалізацію, то пізнання власної історії має бути фундаментальною основою гуманітарної освіти і освіти взагалі.

Ви - фахівці, експерти. Є депутати, члени нашого комітету. Хотілося б почути фахову експертну точку зору.

Якщо говоримо про історичну освіту, то треба згадати про статтю 11 Конституції України ("Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України").

Дозвольте висловити сподівання від комітету, що розмова дозволить підготувати рекомендації щодо модернізації історичної освіти України.

Юрій Шаповал:

Хочу окреслити ситуацію, що склалася після серпня 1991 року. Однією з найбільших проблем стало створення національної історії і ця проблема широко дебатувалася в суспільстві, викликає багато гострих дискусій.

Що характерно, і представники різновекторних сил, інтелектуали, і професійні дослідники закликають до відродження історичної правди. Насправді ситуація має просте підґрунтя.

Плагіат в історії: як політики пишуть наукові роботи "копі-пастом"

Щоб легітимізувати поняття незалежна Україна, Українська держава в публікаціях істориків, особливо в підручниках із історії, зображувалися певні епохи, події люди, наводилися докази існування власної історії, що йде корінням в старовину.

З цією метою формування свідомості з національної історії відбирався і висвітлювався загальний досвід, позитивні риси характеру, норми.

Фото: rferl.org

В Україні, як і в інших країнах СРСР, робилися типові для періоду потрясінь спроби знайти в минулому моделі поведінки для майбутнього. Україна переживала в цих пошуках свої певні етапи. Але вам добре відомо, що в Україні невдовзі проявився синдром радянського канону.

Виявлявся він у тому, що під пером українських авторів українська нація весь час виступала як така, що постійно вела боротьбу. На конструктив і творення не залишалося часу. І все це здобрювалося мілітарним матеріалом. І тим самим підручники, якщо сказати коротко, формували мислення в конфронтаційних категоріях.

Другий мінус і вузол полягає в тому, що підручники показали, зокрема, що не в змозі консолідувати громадян навколо інтерпретацій минулого і це стало головним болем 4-х президентів і, відповідно, еліт, які приходять до влади.

Є пояснення загальне: що Україна, її різні частини були по різні боки кордонів, це наклало відбиток на регіональну самосвідомість, що оцінки всіх історичних особистостей в регіональному колективному баченні є відмінними і точок дотику тут не існує. Це ми переживаємо й нині.

Я виділив би дві моделі блоків підходів. Ми маємо два дискурси, як казав Микола Рябчик - "украЇнський" і "укрАїнський". Я називаю це "нативістським" і "альтеративним" наративом.

Коли міф стає правдою: Че Гевара не писав про УПА

Нативіст вибудовує: Київська Русь, приватизована українська, Галицько-Волинська держава, шляхта і козацтво в Речі Посполитій, перебування в складі імперій, 1917 рік, ЗУНР, УНР, визвольні змагання, Голодомор, ОУН-УПА, дисиденти, незалежність.

Альтернативний наратив: загальна давноруськанародність, народність, литовсько-польська колонізація, Переяславська Рада, суспільно-політичні рухи 19 століття, Жовтнева революція, громадянська війна, УРСР, ВОВ, боротьба против окупантів, Україна - член ООН, розпад СРСР як драматичний і трагічний момент історії.

Відповідно, пантеон вибудовується різний.

Не буду казати, що обидві схеми страждають прямолінійністю та спрощеністю. Хочу підкреслити, що відсутність в Україні саме інтегративної політичної стратегії робить конкуренцію цих наративів безконтрольним. Виявом цього стала заява Януковича, що керівництво не вважає Голодомор геноцидом, що суперечить заяві попередника і ставить під сумнів - яку ж ідентичність держава відстоює?

Така ситуація породжують реваншистський дискурс, який займається глорифікацією радянського минулого і не сприймає його переоцінок. Це 65-річчя війни і те, що відбувалося на Хрещатику - проїзд танків під червоними праворами, і відкриття пам'ятника Сталіну.

Але ця ситуація не безвихідна. Про це свідчить проект концепції викладання. Хто читав, помітите, що автори скорочують політичну і військову історію, олюднюють минуле.

Вони пишуть: "підручник повинен сприяти досягненню суспільного консенсусу з урахуванням різних точок зору, які роз'єднують суспільство, і приділяти увагу тому, що не викликає відторгнення". Питання полягає в тому, як цього досягти.

Ігор Юхновський:

Інститут національної пам'яті покликаний створити історичну пам´ять Української держави. Історичну пам´ять робить влада. Мета історичної пам'яті - консолідація українського народу і створення української політичної нації.

Для того, аби створити історичну пам´ять, треба починати, зокрема, знизу: з дітей, зі школи. Вони мають мати відповідні підручники, які відповідають ідеології історичної пам'яті, основне завдання якої - консолідація української нації на основі історичної пам'яті.

Сталося так, що ми запропонували Наталі Яковенко, відомому історику, а вона погодилася взяти на себе ініціативу аналізу підручників історії, які існували на той час (понад 70), і таким чином мав бути створений єдиний підручник історії.

Вона зібрала групу визнаних істориків. Інститут пам'яті створив умови для аналізу підручників. Ми зробили докладний протокол обговорень і ці матеріали видали та розіслали по школах. Під час першого обговорення розіслали по всіх усюди.

На кінець Наталя Яковенко створила величезну, титанічну роботу. Вона разом зі своїми шановними вченими зробили концепцію і програму викладання історії в школі. Ми надрукували цей проект і надіслали цей проект по всім школам, інститутам, аби почати обговорення з тим, щоб ми зробили остаточний проект, який може вийти через рік-півроку по обговоренні. Ці обговорення будемо докладно протоколювати та вивчати.

Сам Інститут займався проблемою Голодомору, де ми чітко довели, що мав місце геноцид українців. Так, як це відповідає вимогам конвенції 1948 року і зараз ми займаємося Другою світовою, де довели, що українці воювали в трьох складових (УПА, СССР і Німеччина). Одні перемогли, інші програли, а треті боролися за незалежність, хоча боротьба була безнадійна.

Фото: zakarpattya.net.ua

Інститут рекомендує, що кожна група може мати групову пам´ять стосовно війни, але має бути заборонено публічно виступати проти радянської, німецької армії та УПА. Це єдиний спосіб, яким ми можемо почати консолідувати націю. Концепція переслідує таку саму програму відносно України як етносу, як народу, який заселяє територію, який складався і складається з різних етносів.

Я хочу всіх вас просити наступне. Я взагалі забороняю кому-небудь виступати, критикуючи якусь книжку, яку ми видали, що це дурне, його треба відкинути. Це неприпустимо. Якщо ви маєте зауваження до параграфів - дайте той, який ви вважаєте необхідним. Тільки так ми можемо налагодити дискусію і щось зробити.

І загальне відторгнення, і загальне схвалення - і одне і друге є неконструктивним. Хотів би просити таке конструктивне обговорення концепції, яку ми роздали. Рівночасно хочу подякувати і взяти під захист Яковенко та її товаришів.

Мирослав Попович:

Я не історик, я філософ і моя участь тут, так би мовити, з дорадчим голосом. Передусім те, що я читав, що вийшло з-під пера Яковенко - це хороший підхід. Підтримую. Він має на меті висвітлення конструктивних речей і висвітлення історії культури, досягнень, провалів. Бували і вони.

З іншого боку, потрібно подавати не лише історію українського етносу, але й тих спільнот, які мали абсолютно невіддільне значення в історичному процесі. Хотів би, щоб ми врахували досвід французів, у яких до війни був підручник, який починався словами: наші предки були великими і рудими, і були вони галли. І цей підручник вчили від Карибів до Африки.

Такий спосіб розв'язання національної проблеми в історичному ракурсі, звичайно, не годиться. Ми повинні бачити всю різноманітність, яка є. Хочу сказати на прикладі того, з чим я не погоджуюся із Яковенко - на прикладі, які речі не повинні бути і до яких треба повернутися. Йдеться про оцінку та формулювання війни - "Друга світова", "радянсько-німецька війна"...

Фото: Макс Левін

Загальний підхід має бути таким - ми не повинні пропонувати якусь ідеологічно оформлену версію історії, яка б пройшла установи і дала б історію у тій обгортці, яка влаштовує нас з історичних мотивів. Не як в тригонометрії та біології, де ми маємо визначити, що людина має знати з історії. Не все - лише які ключові моменти. І не варто тут влаштовувати бої навколо формулювань.

Що стоїть за терміном "радянсько-німецька війна"? Чому не ВОВ? ВОВ - це спадщина 1812 року. Потім, Першу світову війну у Російській імперії теж називали Вітчизняна. Це є повторенням того, що вигадала царистська історіографія ще в 19 столітті.

Табачник повертає "Велику Вітчизняну війну"

Я вважаю, що учень має знати цю термінологію. Не боротися з цим, а треба розповісти історію вживання. Є мінуси у визначенні "радянсько-німецька війна". Не було окремої такої війни за її окремими моральними і етичними критеріями.

Світова війна була війною антигітлерівської коаліції, де панували ліберальні і гуманітарні цінності, проти нацистів, расистської ідеології. (Шум в залі.) А СРСР був, "мерзотник, але наш мерзотник". Він довго вибирав і, врешті, опинився в таборі лібералів. Я не бачу нічого злочинного в тому, що ми прямо і скажемо - це була війна, правда в якій була на боці мерзотника. І це мало би бути розв'язанням полеміки, яку веде міністр...

Шаповал:

Міністра нема, але є люди від нього.

Попович:

Ми знаємо, як проводяться конкурси на підручники. Не хтось один має писати. Хай пишуть, хто скільки захоче. Але мають бути створені колективи, де не буде жодного політика. Єдиний політик, який буде брати участь - на останньому витку - міністр освіти.

Володимир Василенко:

Я не історик і не політик. Я юрист і можливо маю свій погляд на події історичні, як їх викладати, бо свої дослідження витримував на історичному підході. Яковенко зробила велику роботу, позитивом якої є пошуки нового підходу. Але є ряд моментів, які викликають запитання і сумніви.

Мета благородна ставиться - консолідувати українську політичну націю, прищеплення суспільству толерантності та поваги до різних поглядів. Але виникає питання - на якій основі виховувати толерантні погляди? Здається, що тут може бути єдиний підхід - на основі історичної правди. А вона повинна мати підґрунтям об'єктивну оцінку всіх фактів, не відбіркову.

Ми не можемо ставити на щабель погляди фашистські, комуністичні, і прищеплювати толерантність. Про яку толерантність тут може йтися?

Новітня історія - це боротьба за свободу та гідність людини. А ці практики заперечували свободу і права. Яку толерантність можна прищеплювати в цьому плані? Абстрактно не можна ставити це питання.

Фото: videonews.com.ua

Ще. Етноцентризм чи антропоцентризм? Не можна так ставити і протиставляти. Треба базувати виклади і так, і так. Бо особа людська живе в якомусь колективі, серед етносу, і розвивається як окрема особа. Тому ці підходи треба поєднувати, а не викидати дитину разом з водою.

Міркування Василенка про російську загрозу читайте тут

Теж саме - підхід державницький і підхід суспільно-центричний. Не можна протиставляти державу і суспільство. Треба мати комплексний підхід, маючи на увазі, що викладення і вивчення має багато функцій - формування історичної пам'яті як фундаменту національної ідентичності, виховання громадянина-патріота Батьківщини.

З чим ми стикаємося? Зі спробами нав'язти чужу історію та підходи, чужі оцінки історії. Продовжуються спроби реалізувати концепт большой русской нации - росіяни, українці, білоруси як підвиди росіян. А тому завдання ставиться просте - знищити ідентичність українців. Ми повинні спиратися на цей факт.

...

Олена Пометун:

Хочу почати насамперед із подяки. Я понад 20 років працюю в площині підготовці програм підручників суспільнознавчих дисциплін, з історії зокрема. І це перший раз, коли нам не дають директив, а запросили на обговорення.

Проблема полягає в стані історичної освіти. Бо я можу стверджувати, що стан історичної освіти є абсолютно незадовільним. Не тому, що мені не подобається, а тому, що ми проводимо за своєю роботою експериментальні дослідження. Вони свідчать, що якщо в 5-му класі ми маємо 75% дітей, які вважають історію цікавим та улюбленим предметом, то в 9-му - 25%, 10-11 класах - 10%. Інтерес знижується.

Якщо вдатися до аналізу досягнень, то вони свідчать, що 60% учнів в 7-мукласі не розуміють текст підручника. В 10-11 класах гімназій та ліцеїв - 60-70% за рівнем розуміння і мислення історичних матеріалів знаходяться на рівні "4-6" за 12-бальною системою. І не тому, що погані вчителі та діти, а тому, що історія викладається по 1 уроку на тиждень.

Програми перевантажені і діти не встигають навіть прочитати підручник. Програми змінюються, за ними не встигають педагогічні вузи, кількість педвузів скорочується. В основному вчителів готують класичні університети, де педдисципліни майже ігноруються.

Тому вчителі не вміють організувати навчання, а кожного уроку треба навчати дітей новому матеріалу.

Якщо розглянути концепцію, то вона з педагогічної точки зору виглядає незрозумілою. В 5-му класі дитині пропонується - я погоджуються, що це "проект проекту проекту" - 30 понять засвоїти. Ми рецензували це з педагогічної точки зору тричі і тричі говоримо одне й те саме - автори концепції нас не чують.

Я вважаю - може бути найпрекрасніший підручник, концепт, але якщо не будемо розглядати с педагогічної точки зору, то ми не будемо стояти там, де ми зараз стоїмо - підіть в школу і подивіться на дітей, послухайте, що вони можуть засвоїти.

Підручники сьогодні кращі, ніж були. Звичайно, є кон'юнктурні моменти. Автори теж люди. Влада змінюється...

Конкурс концепції, підручників - це чудово. Це вперше на моїй пам'яті, коли дійсно більш-менш це відбувається. Це треба зберегти і вдосконалити, але потім дати школам можливість обирати. Школам і вчителю. А держава гарантує, що все буде належної якості. Світова практика відбору підручників будується таким чином.

Ще одне. Щодо концепції. Сьогодні ми маємо випадки, коли спалювали підручники навіть. Я пропоную пожаліти вчителів і дітей. Якщо сьогодні змінимо - їм не буде з чим працювати. Треба робити все послідовно, обережно і з участю вчителів та педагогів.

Шаповал:

Всі вас чують. Є шанс бути почутою.

Станіслав Кульчицький:

Зупинюся на одній проблемі - проблемі спільного посібника. Мова не йде про спільний підручник з Росією, а про посібник. Бо спільний підручник - це теоретично неможливо створити для всіх класів, бо є дві різні держави. А тільки посібник, якщо буде створений і буде схвалений, і буде один - то буде нормативним.

Це означає, що МОН буде зобов'язане затвердити програму з історії на підставі всіх тих ідей, які в ньому будуть. А далі автори підручників будуть змушені виконувати, що написано в програмі, інакше не дістануть "гриф". В цьому є небезпека спільного посібника.

Він вже був - це історія СССР, яка вивчалася в УРСР до 1990 року, а потім комуніст-суверени Кравчука запровадили вперше повноцінний підручник з історії України. Це був краєзнавчий предмет на 30 годин.

Історик: "Спільний посібник - це Радянський Союз"

Глибина перегляду радянського періоду в Україні та Росії абсолютно різна. В Україні вона більш глибока. В Росії розглядають СРСР на засадах 20-го з'їзду КПРС. З одного боку - здобутки, з іншого - критика культу особи. Прецедент на кшталт пам'ятника Сталіну в Запоріжжі був би немислимий.

З 1991 року суверен-комуністи намагалися відштовхнутися від Росії. Саме через це була затверджена символіка України, яка копіювала символіку УНР. Вся наша історія стала історією жертв, яких було дуже багато. Більше ніж в Росії. Хоча в Росії був такий самий геноцид в деяких регіонах, і це було доведено істориками з обережними дефініціями.

Фото: www.nbuv.gov.ua

У нас інше підручникотворення. Навіть в монографіях дуже часто радянське змішується з російським. Тому виникає такий феномен як Музей радянської окупації, який де-факто є музеєм російської окупації, а це не сприймається половиною населення і зрозуміло чому.

...Треба сказати прямо - України немає в російських підручниках, навіть тої, як це було в історії СРСР. Раніше це було три народи, зараз - один, як за Іловайським до революції. Не буде історичної пам'яті - не буде народу. І Україна перетвориться на другу Росію. І в цьому я бачу небезпеку цього посібника.

Шаповал:

Я вас прошу висловлюватися в ключі - що робити? Всі знають, що відбувається. А що робити? Ваше ставлення до робочого документу? Це не мітинг.

Олексій Струкевич:

Політики не мають втручатися в справу написання підручників, бо вони завжди спираються на громадську думку. А вона в нас залишається жити в рамках радянських стереотипів. Підручники мають писати і аналізувати фахівці.

Друге. Якщо говорити про концепцію, то я б сказав, що вона багато в чому перегукується з європейськими підходами, але, на мій погляд, вона для нас не дуже підходить. Тому що на Заході головним ідентитетом є територіальний. Ми ж належимо до Східної Європи, а тут виступають етнокультурні. В цьому головна проблема.

В Європі ніхто не заперечує провідну роль в політиці і культурі титульного етносу. Всі інші етноси визнають цю роль, а тому титульний ставиться до них максимально толерантно. У нас же цієї толерантності стосовно титульного етносу не існує. У нас не сприймають його провідну роль, хоча в відсотках він становить понад 70% від загальної кількості населення. Концепція написана для лімітрофного мішка.

Якщо ми пишемо історію України, то маємо писати з інтересів українського етносу, держави, враховуючи той факт, що тут живуть представники інших етносів. Але все-таки провідна роль має відводитися українському етносу. Один з рецензентів мого підручника написав, що він занадто український. Дивись назву - історія України!

Чому і як треба переписувати підручники з історії України (ОПИТУВАННЯ)

Наступне - нам треба відходити від конфронтаційності, але світ все одного конфліктний. Ми можемо виділити групи конфліктів - ідентифікації, цінностей та інтересів. І якщо будемо будувати історію лише на позитивних лише прикладах, то може виховаємо нову еліту, яка не зможе захистити цінності і інтереси. Не боїтеся цього?

Якщо говорити про позитивну історію, то як можна без кінця знаходити позитивний матеріал, якщо ми маємо історію пригнобленої нації. Ми не ідеальні, але так склалося, що ми були пригноблені. Яким чином ми можемо знайти позитивну історію в нашій історії? Хіба що з точки зору культуртрегерства - з позиції російської держави...

Наш підручник надто абстрагований. Бо МОН задає відповідно до визначених розмірів санітарно-гігієнічних норм кількість сторінок і ти мусиш абстрагуватися, викидаючи матеріал. Може треба переглянути підхід?

Олександр Лисенко:

Ця зустріч корисна, але як заспів. Підхід до підручників та програм має бути диференційним. Є підручник для школи - це один жанр. Є підручник для ПТУ і вузу. Підручник для істфаку - це четверта річ.

Хочу привітати Яковенко за величезну працю і результат. Але ми не маємо альтернативної концепції. Давайте її готувати, а потім сперечатися. Наступна розмова має бути предметна з вчителями, авторами, де будуть конкретні позиції по моментам.

Сьогодні - це політична зустріч.

Підручники - це завжди результат компромісу. Бо існує дві взаємозаперечувальні тенденції - прагнення осягнути історію в її суперечностях і намагання прибрати речі, які бентежать незрілий розум дитини в школі.

Універсальний підручник - це утопія. В державі, де немає національної ідеї, не позиціоновані на всіх рівнях аксіологічні орієнтири, ми будемо приречені, що новий виток буде змушувати нас переписувати історію. Тому треба приступити до предметного обговорення документу із залученням методистів і фахівців.

Володимир Сергійчук:

Коли почув сьогодні пропозиції і нову концепцію, мені подумалося - а що ми робили 20 років? Не працювали? Безвідповідально ставилися до роботи? Що, ми з 91-го року якусь неукраїнську історію викладали? Не шукали українську правду? Чи Турченко викладає історію всупереч українській правді?

Ні. Ми працювали. Давайте щось вдосконалимо, але робити альтернативу тому курсу і програмі, яку напрацьовували 20 років - не згоден. Я чую від членів групи, що підручник треба писати патріотичний, аби він виховував на патріотичному почутті, а в вузі потім розкажемо правду.

Я вважаю це хибним піходом. Бо людина, яка прийде зі школи із закладеними установками, буде розчарована. Давайте одразу виховувати на правдивій історії. Вона має започатковуватися з того віку, коли починає усвідомлювати про навколишній світ. Тому давайте писати історію правдиву. Казки - це добра справа, але в школі повинна давати світогляд на основі правдивої української історії.

Стосовно проблеми, яка виникає в нашій науці: ми переписуємо історію чи ні? Та ми її ще не написали. Бо не мали доступ до архівів і нам розказували, яку історію писати. Давайте вдосконалювати!

Тоді, я думаю, ми зможемо це зробити так, що це буде правильно.

Мене насторожує. Нам хочуть нав'язати компроміси, аби ми не писали історію боротьби за державу і визволення, щоб ми шукали компроміси. Та ніколи ви їх не знайдете з поляками, румунами та росіянами. Вони будуть пред'являти нам територіальні претензії, хоча наші землі в них лишилися. І що показати в колоніальній історії? Історія боротьби і виживання - це приклад на якому можна виховати справжнього українського громадянина.

Юрій Шаповал:

Не забувайте, що історичної правди немає, а ви знаходитеся посеред конструкторів правди.

Володимир Сергійчук:

Історична правда - одна!

Шаповал:

І ви не чіпайте землі!

Сергійчук:

Вибачте, поляки кажуть, що Волинь - це "Малопольска Всходня" ("східна Малопольща - ІП)...

Шаповал: Користуючись правом головування ... прошу... (шум)

Сергій Світленко:

Йдеться про важливу річ, як написання підручника з історії України в широкому розумінні історії. Треба брати проблему в комплексі. Не можна ділити шкільний підручник та вузівський, бо тоді у вузі ми не зможемо відповісти - де історія?

В комплексі треба брати. Інакше розрив, який існує між компонентами освіти, буде поглиблюватися і ми будемо тільки даремно говорити про якість освіти та виховання. Це має бути національний підручник, во главі має бути національний інтерес і концепти українського національного виховання.

Готуючи підручник, нам треба його написати таким, аби в ньому було усвідомлення української історії як історичної модерної нації, не хуторянської, а складової світової історії. Завдання - інтеграція у історичний європейський процес. Це буде сприяти легітимізації історії України.

Важливою є критика історичних міфологем - польських, російських, сучасних, які з'явилися за 18 років. Критика історичних міфологем буде сприяти позбавленню історичних комплексів. Гріха нема таїти - ці комплекси на побутовому рівні існують, безсумнівно.

Російський автор спільного підручника: "Україна в СРСР - це не тільки репресії, але й хороше"

Україна розмаїта і треба показати спільність, своєрідність розвитку різних регіонів. "В розмаїтості її сила" - це має бути стрижневим концептом.  Якщо не узгоджувати і не показувати в конфліктах і компромісах історію України з сусідами, то це буде не зовсім правдива історія. Треба показати, що на нас впливали, але і ми вади мали.

Ще один аспект - проблема вікової психологічної адаптованості підручників. Про це йшлося. Безліч дат, персоналій, понять, термінів, які не підкріплені чіткістю підручників. Це призводить до апатії. Треба науково підійти до виявлення достатнього обсягу цього понятійного апарату і зробити дозовану інформацію. Виховати тільки на трагедіях і глорифікації не зможемо: і героїка, і драма мають бути в наших підручниках.

...

Володимир Трофимович:

Історична освіта має бути вільною від пресингу позанаукового. Має базуватися виключно на досягненнях науки і сприяти вихованню національної свідомості і повазі до культури. Давати усвідомлення важливості загальнолюдських цінностей. В нашому випадку вважаю важливим культивування національної самоповаги, але без самозамилуваності.

Вважаю недоцільним відображення національних кривд, нанесенних іноземних правителями, але не треба приховувати власні скелети. Історичну освіту має формувати експертне середовище. Колись сказали, що піднесення Прусії сталося завдяки шкільному вчителю. Цю ж роль має грати історія в сучасній Україні. Важливу роль грає підручник, але це не приховує решту його функцій. Він має викладати різні кути зору - історія Червоної шапочки з позиції вовка.

Місія держави - не заважати і забезпечувати фінансові аспекти. Місія громадянського суспільства - контролювати державу та чинити спротив втручанню функціонерів у непритаманні їм функції.

Михайло Кирсенко:

Почнемо з того, що не треба робити - зайвих рухів. Не зашкодь. Не треба поспішати і зважено ставитися. Я трохи маю досвід викладання за кордоном, тому можу порівняти. В більшості країн є концентричні методи: малюки вивчають історію свого села, у неповній середній школі - історію округи та країни, середня школа - дає знання з історії країни і частини світу, і мінімум решти. Решту - фахівці вивчать.

Друге - ми з вами звичайно мусимо керуватися європейськими стандартами. Коли говорять про спільну історію СНГ, то треба мати на увазі, що можна досліджувати спільну історію Британської імперії, але спільного підручника для Нігерії і Британії не може бути. Як не може бути спільного підручника для Квебеку та Мадагаскару.

Євростандарти є. Хороші чи погані - інша справи. ...Європа рухалася від імперії через нації до європейських регіонів. І ми дуже туди вписуємося. Тут немає суперечностей.


Фото: if.org.ua

Щодо підходів - вони мають бути зваженими. І важливо зважати на вікові особливості аудиторії. Щодо підходу до спірних питань - просто треба керуватися об'єктивністю. Велика вітчизняна війна - або казати як завжди в СССР в п'ять слів "Великая Отечественная война советского народа", або вигадати щось своє "ВВВ України проти націонал-соціалізму та комунізму". Але це забавляння ідеологічними штампами...

Україна неймовірно вписується в європейський контекст. Майже всі явища ранньомодерної і сучасної історії мають аналоги в Західній Європі, крім 1939 року.

Владислав Верстюк:

В Інституті національної пам'яті я відповідав за роботу групи і вважаю, що частина відповідальності за цей документ лежить на мені персонально. Хочу сказати, що освіта в Україні регламентована кількома документами. 20 років ми кудись ішли, говорили, але концепцію не розробили. Те що ми зробили - це перша за 20 років концепція освіти. Перш, ніж щось робити, як казав Маркс, людина подумає, на відміну від бджоли.

Складається враження, що розгулялися інстинкти і ми одне одного залякуємо. Краще скласти руки і не робити? Тоді побачимо, що буде. Чи не з'явиться від чого інший підхід.

Табачник відмовився показати новий підручник з історії

Хотів би спитати: я почув критику. Юрій Іванович показав дві альтернативи - національний і антинаціональний наратив. Я хотів би сказати - що в цій програмі антинаціонального? Немає Київської Русі як основи нашої держави? Нема Литовської доби, козацтва? Козацької революції 1648-го? Все є! Ви ж не захотіли прочитать або по діагоналі, чи розмінялися словами і фразами.

Все є, але інтерпретоване по-іншому, написане дещо по-іншому, аби не викликати розбрат, щоб трохи привести суспільство до того... Ми не хотіли все ламати. Не наше завдання було ламати сітку - це питання методистам. Бо в нас так: діти з 5 по 10 клас вчать тисячу років, а 10-12 клас - тільки 20 століття.

Безумовно, я як історик 20 століття, вважаю що воно було визначальним. Але не знаю, чи воно правильно. Може ламати сітку треба було... Але ми її зберегли і кількість годин. Це до МОН питання. Ми - історики.

Фото: rferl.org

Це штрих-пунктир, по якому треба провести підручники. А потім люди будуть писати підручники. Може треба написати узагальнюючий курс, десь апробовувати. Ми не кажемо, що завтра треба його впроваджувати. Може пройдуть кілька років, поки його реалізують.

Тому хотілося, щоб ми не лякали одне одного, а шукали розв'язання. Треба сідать і читать програму по рядочку і казать - пропустили... В цій програмі немає оцінок. В школі не має бути оцінок. Навіть ВОВ - уже оцінка і визначення. Закликаю до конструктивного прочитання та обговорення.

Юлія Малієнко:

Колеги! Мені хотілося б звернутися від імені учнів, яких презентували як головних користувачів майбутнього продукту. Концепт викликає ставлення вчителів-практиків. Найголовніше, мені здається, досягнення, що власне вперше на такому рівні поставлено багатовекторність нашої історії.

Мені здається, що це дуже важливо. Вперше в цій концепції ми бачимо багатовекторну історію. Оцей лінійний підхід до викладання історії - вичерпався. Мені хотілося закликати істориків - якщо політики не можуть домовитися. Підручник має всіх примирити. Це точно.

Стосовно інших - в ній заявлено, що це новий продукт науковий. Суперечливий. Це не правда. Він не може бути абсолютно новим, бо основи, які закладені в змісті концепції, вже видані в тій програмі, якою ми послуговуємося. Інша справа, що в 8-му класі пропадають татари, поляки... Але в основі, багато в чому, вона зберігає наступність програми. Вона зберегла багато позитивних рис.

Чеський підручник з історії для 9-го класу - ось як пишуть про Голодомор (ФОТО)

Чим концепція хороша? Механічне поєднання того, що було і нових ідей, призвело до перевантаження. Ця концепція уникає цього.

В мене викликає застереження курс "вступ до історії". Як би не намагалися європейці підійти - це перший системний курс для дитини і вона має пройти його від початку до кінця. Його треба зберегти. Потім вона увійде у всесвітню історію і це прекрасно.

Аналіз показує, що діти знають всесвітню історію краще за вітчизняну. Тому відмовлятися не можна.

Тетяна Ладиченко:

Колеги! Це не перший варіант концепції. Вона розроблювалася і в 90-х роках. Тут присутні люди, які її робили. Як документ були створені різні варіанти і програми. Давайте не забувати, що підручникотворенню в Україні - 20 років. Три покоління підручників! І наші підручники не найгірші.

Лунають виступи, що ми починаємо з нуля. Вони пройшли тривалий шлях. І автори підручників враховували і досвід Європи, і сусідніх держав, і самі створили свій варіант підручників. Не треба це відкидати.

Історія - це версія. Ми даємо в підручникам школярам самим подумати і вчимо цьому вчителів: аналізувати різні точки зору. Ось яке ми завдання створюємо - навчити дітей думати.

Це покоління, для яких підручник не одне джерело історичних знань. Є Інтернет, і підручник для них - це керівництво до дій. Вчитель, як режисер. Сім'ї теж впливають. Ми говоримо, ніби ми впливаємо. Ми вже знаємо, скільки понять може засвоїти дитина.

Прекрасно, що є альтернатива, але вона потребує предметного обговорення і конкретизації. Красиво писати про побутову історію, але в нас усі документи - мілітарна і політична історія. Ми намагаємося, але це предметна розмова фахівців по кожному пункту.

Росія йде по концентричному викладанню - і що? Вони потім повертаються. Лінійний - більше надійний і перевірений підхід.

А ще важливо подумати, що залишиться у дитини після школи? Адже тестове оцінювання часто все перекреслює... Вона перевіряє не знання, а пам'ять дитини. Треба дуже багато над цим працювати, як створити тести, аби вони перевіряли вміння. От над цим і треба робити.

Ігор Ільюшин:

...Не бачив всіх матеріалів. Я знайомився лише з окремими робочими зошитами і те, що я бачив, на 99% поділяю. Не знаю, чи хотілось аби розмова була корисна для групи Яковенко. Не дам рекомендацій. Хочу поговорити про свтітоглядні речі. До цього мене змушує розмова. Наші потуги написати підручник з історії України будуть даремними, якщо в суспільстві не буде досягнуто злагоди.

Яку ми хочемо бачити Україну? Національною чи громадянською державою? Враховуючи те, що нація і державотворення відбувається із запізненням, ми зобов'язні і можемо будувати лише громадянську державу, де всі могли б жити і співпрацювати, вважаючи її своєю, незалежно від ідеології, конфесії, національності, віку... В основу концепту побудови такої держави має бути покладено декілька підходів.

Консервативний: наголошувати на тому, що лежало в основі підстав традицій русько-українських традицій.

Ліберальний: треба зосереджувати увагу читача на тому, що робилося на всіх етапах владою заради зростання народу.

Соціалістичний...

Фото: rferl.org

Концепція має писатися в такий спосіб, щоб ті, хто її читатиме, мають замислюватися як її сприйматимуть всі громадяни та інші народи, а не лише як вона впливатиме... Дякую.

Костянтин Баханов:

Концепція не зараз приймається. Як всі розроблені концепти (1993-й, 1998-й, ще 8 концепцій) і жодна не була прийнята. Зараз більш ґрунтовна і подається на обговорення, але її доля може бути різна. Те, що вона буде прийнята як є - маловірогідно. Але власне для чого ми тут і зібралися.

Що нового? Вона народилася від критики підручників. Матеріал в існуючих програмах подається за лінійним принципом, де переважає політична історія. Був запропонований інший погляд - дати не лінійну історію політичних подій, а дати образ певного часу, давши образ людини.

Тому що сучасна дитина живе в проміжок часу. І ми повинні поставити питання - що вимагаємо. Якщо знати віхи - вистачить нинішнього підручника. Якщо завдання - сформувати образ цілої епохи, то тре міняти. Ми не перші.

Віктор Брехуненко:

Проект концепції - добре, бо це привід до розмови. Я подам свої пропозиції письмово. Хочу подякувати Юхновському за переднє слово в проекті, де чітко записані орієнтири, якими керувався Інститут пам'яті - виховати попри толерантність, громадянина для якого віддати життя за країну, вважалося б великою честю.

В концепції закладені речі протилежні. Чотири моменти: 
- українцям втокмачується поняття, що вони не мають власної етнобатьківщини. Це призводить до того, що Україна - це нова Америка і туди закладатиметься цеглина комплексу меншовартості, привід для розчинення України в подальшому.
- теза, що всі сусідні держави - не чужі. Навіщо змагатися за незалежність, якщо можна жити в цих державах? Каша в голові! 
- лінія, що Козацька держава - не українська (нібито козаки - не українці). Чому для демонстрації жахів війни обрана саме війна за державу? Зрозуміло, яка думка складеться...
- толерантність до думки позбавляє національних героїв, а це знову комплекс меншовартості.

Леся Оробець:

Хотілося б застерегти від ризику змішувати зміст історичної освіти, геополітичні уподобання і політику. Як на мене, варто провести, і ця ідея була озвучена, окреме засідання за участі експертів-істориків і педагогів-практиків на тему змісту і освіти... Не питання - у вересні - з респектом до відпусток. І чим далі відійдуть політики, тим конструктивнішим буде результат.

Чому настільки гострим стоїть питання підручника історії? Дивно було б, якби в такому ж колі обговорювався підручник з математики чи установлення пам'ятника Архімеду. Мабуть, тому Бісмарк був правий - дайте 1000 учителів історії і я вам дам велику Німеччину.

Ми зараз боремося за уми 15-літніх і свою спокійну старість, тому мене занепокоїла заява міністра освіти щодо того, в телемості Москва-Київ, коли було заявлено, що ми готові до перегляду українських підручників, аби уникнути "болючих моментів спільної історії".

Біда така: переглядати пропонують лише українські підручники. Російські чіпати не будуть, адже аналогічне зобов'язання міністр освіти РФ на себе не взяв, хоча міг. "Ми вийдемо швидко", - сказав міністр. Хочу публічно звернутися до міністра - не треба швидко, тишком-нишком і похапцем, і подалі від людей, які присутні в цьому залі.

Автор нового підручника з історії: "Більшість рекомендацій Міносвіти стосувалася іміджу Росії"

Ми вже маємо приклад швидко написаних досліджень, які не зберігаються не лише в історії, але й в історичних бібліотеках. Треба зовсім навпаки - ретельніше, спокійніше і за участю істориків, і подалі від політики.

Останній аспект: яким має бути підручник? Уми 15-літніх їх цікавить історія? Цікавить! Фільму "9 рота" рекордний бюджет зробили саме 15-літні, які пішли в кіно. Книжки Парфенова "Намедни" розкуповуються, хоча коштують дорожче за підручник з історії.

Фото: val.ua

Підручником історії претендує стати Інтернет-енциклопедія "Вікіпедія". 5 років тому мені довелося бути в Музеї варшавського повстання, звідки я привезла цей посібник як згадку про цей інтерактивний музей історії. Мені захотілося зберегти підручник з історії. Скажіть, чий підручник хочеться зберегти чи прочитати літом українському учневі?

Я переконана, що підручники потребують модернізації. Але не треба на заміну нашвидкуруч друкувати макулатуру. Якщо навчить мислити і формуватиме патріотів - це буде кращий підручник.

Приклад - я навчалася в ліцеї, де навчання починалося з гімну. Це був останній, випускний клас і урок з історії України. І один з учнів переглядав конспект. Вчитель витримавши паузу, встав і сказав: я не буду питати тих, хто під час гімну намагався підготуватися, бо мій предмет вчить патріотизму.

Шаповал:

Дякуємо за ліричні та імперативні нотки. Питання - а кого нам з депутатів хочеться згадати? А з підручників - я вам потім пораджу.

Наталя Яковенко:

Дайте хоча б шість хвилин! Почну з того, що говорила Малієнко, що у підручника - головний споживач учень. Так то воно так, але головний споживач - це суспільство. Підручник з історії показує дитині ту модель поведінки, яку дитина відтворить завтра. У всякого підручника є три аспекти за якими ми можемо його оцінювати:

Суспільний вимір: Україна потребує переакцентування так званого позитивного досвіду. Всі підручники пишуться на засадах позитивного досвіду. Але його можна розглядати з різних позицій - радянська, позиція Данилевського, а можна приклади, які ми обираємо з царини ліберально-демократичних цінностей.

Якщо йдемо на злиття з Росією, то залишаємо старий підручник, якщо на Захід - то пристати до моделі підручника, який пропагує та обирає з океану прикладів, обираємо та монтуємо ті речі, які відповідають пошануванню життя людини, прав, груп, інших концепцій. Або на це немає ради.

Це не підлягає дискусії в плані - а може так чи так. І це справа нашого геополітичного вибору.

Ще один аспект - чи нам потрібен громадянин, якому можна вбити в голову якусь одну правду? Якщо ми не навчимо цього громадянина, що кожна людина має право на власну думку, то порядку ми в цій країні, не досягнемо, а лише поглибимо.

Морально-ціннісний вимір. Є речі, які не дискутуються і не підпадають під питання толерантності. Це речі вартості людського життя - не вбий, не вкради. Коли йдеться про вбивства - це не толерантність. Моральна оцінка тут одновимірна і однозначна.

Не розумію, які закиди можуть бути стосовно пропонованої толерантності. Толерантність - визнати право опонента на цю точку і спробувати переконати, а в нашому випадку - навчити обирати точку зору. Це толерантність, а не те, що мали на увазі деякі присутні.

Фото: www.zaxid.net

Академічній аспект. Можливе наближення підручника до стандартів науки. Тут пов'язані багато речей, які ніби самі собою з-під руки випорскують. 

Не існує закону історичного розвитку! Якщо ми підпадаємо під радянську точку зору - то ділимо на правильне і неправильне. Зрозумів - наш, не зрозумів - не наш. Це ж і є ідеалізація принципу конфлікту та боротьби як рушія історії. А це не наша мета.

Яковенко про образ сусіда в українських підручниках з історії

По конкретних закидах. Я ділю їх на недобросовісне пересмикування... Брехуненко, який казав, що концепт та програма наполягає на тому, що не буде етнічної історії. Перечитайте! В кожному з підручників ці сюжети становлять не більше 1%.

Про те, що сусідні держави - не чужі. Сусідні - це які? СРСР, імперія?

Щодо демонстрування жахів, ніби зловмисно обрано козацьку війну - бо це перша війна з ідеологічним направленням, які потім тягнуться до кінця української історії.

Ви умисне пересмикуєте і направляєте загал у хибному напрямку.

Повністю читайте у "Лівому березі" (частина 1 і частина 2)

Підбірка фото: "Левый берег"

Натан Вершубський: адвокат Віктор Медведчук підставив мене у 1985-му

Інтерв‎'‎ю з Натаном (Носоном) Вершубським, одним з останніх в'язнів совісті в СРСР, якого засудили за «крадіжку» книг з синагоги на Подолі

Історія між травами забуття: могила богданівців на Замковій

Могила на Замковій урочисто розпочала довгий шерег могил Української революції (могили «крутян», могила козаків, розстріляних чекістами під Базаром, відомі і невідомі могили повстанців). Проте тоді всім, як і на Майдані у січні-лютому 2014-го, хотілося вірити, що ті перші жертви будуть і останніми. Тому і прийшов на цей похорон увесь український Київ…

Світлана Алексієвич: "Народ не рефлексує - ані про війну, ані про ҐУЛАҐ"

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.