Спецпроект

"Крамола. Инакомыслие в СССР при Хрущёве и Брежневе 1953-1982"

Якими словами нетверезі радянські люди ненавиділи рідну Радянську владу? Що писали на виборчих бюлетенях? Антигерой № 1 - "дорогий Микита Сергійович" - "Первая пуля Хрущёву в лоб!"

Що читаємо? Наукове видання "Крамола. Инакомыслие в СССР при Хрущёве и Брежневе 1953-1982" (Москва, видавництво "Материк", 2005). Збірник розсекречених документів Верховного Суду і Прокуратури СРСР, які зберігаються в Державному архіві РФ. 430 сторінок.

Редакційна група під керівництвом В. Козлова, яка протягом трьох років переглянула 70 тисяч справ, цією публікацією намагається подолати "хворобу дисидентоцентризма" в науці та публіцистиці. Тобто, коли описується тільки діяльність правозахисників, їхніх асоціацій, видань тощо, але ігнорується слід в новітній історії діяльності звичайних радянських людей - "подобные люди не оставили своих мемуаров, и не создали мифов о себе, не эмигрировали на Запад и не написали, и не могли написать собственной истории. Они вышли из народа и, освободившись из заключения, снова растворились в нём либо безвестно сгинули где-то в исправительных лагерях и колониях". А саме вони складали основний масив засуджених.

Що цікавого? У післявоєнний час в СРСР було засуджено за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації та пропаганди" та "розповсюдженні наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський державний і партійний лад" 8124 людини. Упорядникам вдалося створити електронну базу даних засуджених, до якої увійшло близько 5 тисяч імен.

Сталін помер у березні 1953-го, але за інерцією ще кілька місяців радянські органи штампували вироки для тих, хто не шанував вождя. Скажімо, був засуджений студент-медик, який у приватній розмові спересердя кинув, що йому "все одного за кого голосувати - хоч за Сталіна, хоч за собаку". Інший - адміністратор ансамблю пісні й танцю Північного флоту - називав вибори "ляльковою комедією". І теж їхав за Урал, але не за фахом працювати, а кайлом махати.

Стереотипний суспільний міф про "ліберала" Хрущова і "консерватора" Брежнєва не витримує перевірки цифрами. Пік репресій припав на 1957-1958 рр. - це відгомін революційних подій (у термінології судових документів - "контрреволюційного заколоту") в Угорщині. За ці два роки було засуджено близько 3,5 тисяч осіб, тобто 41,5% всіх покараних антирадянщиків післясталінського періоду. Оце так ХХ з'їзд, оце так "відлига"...

Чи не найбільше "антирадянських проявів" фіксувалося в дні, коли календар ряснів червоним, - зокрема, в дні виборів. Адже, стимулюючи високу явку (зазвичай - 99,9%) влада спокушувала різними делікатесами, які "викидали" в буфетах неподалік виборчих дільниць. Плюс загальна атмосфера єдності народу та партії призводила до того, що чи не другий чоловік воле виявлявся... напідпитку. Звідси й чимала кількість ексцесів.

У 1950-му ніде не працюючий естонець голосно співав безпосередньо біля скриньки - "Трумене, прийди до мене і врятуй від червоного пекла".

У 1957 р. робітник-лісозаготівник в нетверезому стані погрожував комуністам, казав, що в США життя краще, а інший - співав популярну серед кримінальників антирадянську пісню "Как хороша вечерняя столица".

У Молотівській (Пермській) області нетверезий 30-річний шахтар, раніше суджений за сприяння Організації українських націоналістів, заявив, що 28 років носить кайдани. А якийсь п'яничка в Волгодонську нецензурно лаяв Хрущова і закликав замість нього голосувати за Булганіна та Малєнкова.

У 1969 р. у Кустанайській області 27-річний зоотехнік влаштовував бешкети на дільниці, обзивав всіх "власовцями" та "бендерівцями", вигукував, що готовий вбити хоч десятьох росіян, Москву під час війни відстояли казахи й "азиаты вам ещё покажут!" тощо.

Були й відверто оруелівські випадки. Латиш, співробітник Ризького зоопарку, який тільки-но репатріювався з Австралії, не вписався в радянське життя - відмовився вступати в колгосп через малі гроші, які платили селянам, вимагав вигнати з профспілок комуністів, не ставав на облік у військкоматі. На додачу ще й відмовився голосувати на виборах (1961 р.), говорив, що вони "неправильні".

Звичайне хуліганство групи, що перебувала під дією оковитої, у день виборів стає антирежимним політичним актом - "бросались камнями в избирателей".

Звісно, фіксувалося й чимало свідомих антивиборчих дій. Так, у 1955-му в Харківській області раніше репресований за обвинуваченням у належності до куркулів, зривав агітаційні плакати. Це пояснювалося протестом - адже сільська виборча дільниця знаходилася у будинку, який колись належав його родині.

1957 р., киянин Берман від імені "Союза за освобождение человека" кинув листівку - "Получите бюллетень! Зачеркните в нём всё и опустите в урну!".

У 1970 р. викладач Ужгородського університету, "український націоналіст", виготовив і розіслав 40 листівок з інструкціями як вести себе на виборах.

В місті Асбесті Свердловської області на стовпі біля дільниці з'явилася рукописна листівка - "Голосуємо за Америку!". А на воротах одного будинків у Таллінні з'явилася стара газета з портретом Гітлера.

У 1982 р. у Харкові колишній пілот цивільної авіації був затриманий за контрагітацію - закликав не голосувати - безпосередньо на дільниці.

24-річна молдавська сектантка, намагаючись спалити бюлетені, кинула в виборчу скриньку підпалену ганчірку.

У Миколаєві двічі - у 1957 та 1958 рр. - невідомий кидав до скриньок вірші власного авторства:

"Кого ты выбирать идёшь
С лицом измято-кислым,
Ведь 40 лет напрасно гнёшь
Ты спину, раб без мысли...".

З Ленінградської області - "Сволочи, мучители народа, кровопийцы! Всё равно вы погибнете рано или поздно. Сколько верёвочка не вьётся, конец ей будет. Запомните это". В іншій листівці писалося, що Сталін - це грузинський єврей, і "жизни не будет, пока евреев мы всех не истребим, как это делали немцы". Автор цих закликів був знайдений і покараний 10-ма роками позбавлення волі.

1962 р. у Києві член партії Лоскутов заплатив 4 роками свободи за летючку, де було - "Да здравствует ленинское правительство без болтуна и предателя Хрущёва. Да здравствуют Молотов, Ворошилов, Маленков и так далее. Где мясо, молоко и другие продукты?".

Взагалі, виникає враження, що найпопулярнішим героєм антирадянської народної творчості був перший секретар ЦК КПРС "дорогий Микита Сергійович". Не злічити адресованих йому тисяч написів на виборчих бюлетенях - це ще один популярний спосіб висловити своє "фе!" владі. І це при тому, що існувало побоювання, що всі бюлетені якось помічені секретними чорнилами. І, мовляв, "вычеркни или напиши что-нибудь" - відразу вирахують.

У 1959 р. у Горьковській (Ніжегородській) області - "Первая пуля Хрущёву в лоб!.. Башку сорвать ему первому в КПСС". А це в Рязані - "Болван Хрущёв уйди. Люди презирают тебя. Имей совесть. Дай дорогу тем, кто боролся и борется! Свободу Молотову и Маленкову!.. Презренный кукурузник, сгинь!".

1958 р. - Вологда - "Товарищи! У Хрущёва скоро будет ребёнок, именно из-за того у него пузо стало більше, чем у бабы беременной".

1954 р. у Сталіно (Донецьку) - напис на бюлетені - "Подлые красные фашисты. Да здравствует Аузенхауер!" (дослівно). Автор був вирахуваний і отримав 5 років.

За три роки під час виборів до місцевих рад з'являється листівка - "Смерть коммунизму... Вечная слава рабочим Венгрии, павшим в боях с коммунистической диктатурой... Да здравствует народная демократия!... Коммунисты, откажитесь от своих идеалов, дайте народу жизнь".

Послання владі на бюлетенях - оригінальний епістолярний жанр. Що вимагалося - знизити ціни на хліб, випускати більше дитячих товарів, взуття, підняти пенсії, покращити житлові умови, зробити благоустрій вулиці тощо. Так було і в шістдесятих, і через двадцять років, у 1987-му.

Фраза. "В третьем издании «Словаря русского языка» С.И. Ожегова, подписанном в печать через неделю после смерти Иосифа Сталина [березень 1953], слово "инакомыслящий" (имеющий иной образ мысли) вообще было отнесено к категории устаревших".

Джерело: портал tsn.ua

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».