Спецпроект

"Міфи Другої світової війни". Без виправдання і засудження

Автор не розповідає зайвий раз про героїчну боротьбу українців проти нацистів у складі польської армії, його, як справжнього поціновувала історичної альтернативи, цікавлять ті, хто воював на боці Німеччини.

Якщо чесно, я б ніколи не відкрив книжку, на обкладинці якої зображені Сталін і Гітлер та ще й написано "Міфи Другої світової війни". Ні, я не збираюся захищати Сталіна чи Гітлера, але навіщо читати автора, який викриває міфи після Суворова?

Однак саме цю книжку я прочитав, насамперед, через автора – Дмитра Шурхала. Цікавлячись історією вряди-годи, я завжди намагаюся стежити за ним. Причина проста: читати щось хочеться, а читати апологетів "русского мира" чи їхніх антиподів – типових українських націоналістів – ні.

"Нацисти і українці в 1941 році: визволення чи окупація" (лекція німецького історика)

Персонально показувати пальцем не стану, але історія у викладі зазначених товаришів зводиться до постулатів: або "Бандера – герой!", або "Бандера – фашист!". А думки про те, що, наприклад, фашист теж може бути героєм, ні в кого не виникає. Адже, як говорив один російський класик "широкою є людина, широкою, я б її звузив".

Автор "Міфів…", щоправда, не говорить про героїв-фашистів, але, як історик за покликанням і журналіст за професією, людей не звужує.

Деміфологізація Другої світової поступово відбувається в Україні, в Росії ж і досі живуть міфи сталінсько-брежневських часів. Меморіал "28 загиблим панфіловцям" неподалік Москви

У книжці розглядається чотирнадцять найрізноманітніших міфів.

Насамперед, це міфи пов’язані із Україною , хоча автор доводить, що міфологізація – це не суто українська проблема. В одній із перших глав "Українці на сторожі Польщі" автор не розповідає зайвий раз про героїчну боротьбу українців проти нацистів у складі польської армії, що вже стало для багатьох популяризаторів української історії загальним місцем.

Його, як справжнього поціновувала історичної альтернативи, цікавлять ті, хто воював саме на боці Німеччини. А це й український легіон "Військовий відділ націоналістів", і сім тисяч оунівських бойовиків, що діяли в польському тилу…

Любомир Гузар: "Війна увійшла в моє життя 1.09.1939, з першими авіабомбами"

Згодом, саме у цьому контексті автор розглядає бій однієї з бригад Другої української дивізії, сформованої німцями з уродженців Східної України, із вояками прорадянського Війська Польського.

Про Першу українську дивізію – СС "Галичину" – Шурхало пише окрему главу, яка базується на спогадах майора Вольф-Дітріха Гайке, начальника штабу дивізії. Між іншим, начштабу досить високо висловлюється про бойові якості українців і, зокрема, повідомляє, що рівень дезертирства серед українців "навіть наприкінці війни не перевищував середній показник німецьких дивізій".

Народне віче в Станіславові (Івано-Франківськ). Йде набір до дивізії СС "Галичина"

А говорячи про битву під Бродами, Гайке говорить, що "дивізія не підвела, а навпаки, з честю виконала свої обов'язки в боях з ворогом". Щоправда, сам автор "Міфів" зауважує, що прихильники повної реабілітації "Галичини" думають як ревізіоністи, які називають солдатів ваффен-СС "солдати, як усі інші".

Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС "Галичина"

"Міфи Другої світової війни" не ставлять собі за мету когось виправдати або засудити. Наприклад, про ОУН автор книжки пише: "Об'єктивною історії ОУН до сих пір немає. Є або лакована версія, що малює оунівців лицарями без страху і докору, або тотально викривальна, що зображує їх нелюдами".

Намагаючись неупереджено подавати матеріал, він виступає проти чорно-білого бачення історії. Це проявляється, зокрема, у його відповіді на таке складне питання, як: Хто насправді співпрацював із нацистською Німеччиною?

Дмитро Шурхало доводить, що з Німеччиною, скажімо так, "переспали всі", просто в різний час і по-своєму.

Гітлер - Сталіну: З днем народження!

Схожим чином він відповідає на складне запитання про військові злочини. У цьому контексті книжка звертає увагу, наприклад, на те, що англійці вбили більше французьких моряків, ніж німці, і розповідає про криваві розправи чехів над німцями… вже після війни.

Але Шурхало – не прокурор, він не поспішає засуджувати, а намагається підходити до всього із певною часткою розуміння.

Живучі радянські міфи у книжці розглядаються чомусь із технічного боку. Так зображене походження та трансформація міфу про атаку кавалерії на танки та про дурних командирів-кавалеристів. Тут-таки розповідається і про найбільшу танкову битву.

Згідно з "Міфами", вона відбулася зовсім не на Курській Дузі в 1943-му, а в червні 1941-го – в районі Броди-Дубно-Луцьк. Однак, у наступній главі, розповідається про те, як викриття довго замовчуваної співпраці із нацистами породжує нові курйозні міфи. Наприклад, про закоханого у мешканку російського Ліпецька Германа Герінга.

Не обійшов увагою Шурхало один із найпопулярніших українських міфів: наказ Жукова про депортацію всіх українців, які перебували на окупованій німцями території.

Більшість істориків вважають цей "документ" нацистською пропагандою

У главі "Маршальська депортація" він розповідає, як ця дезінформація з німецької листівки 1944 року стала популярною.

І, якщо вже чесно, то багатьом було б зручніше, щоб Шурхало "довів" справжність "злочинного наказу". Тоді автор став би черговим "національним" дослідником. В такому випадку він мав би однозначне схвалення з боку однодумців і багато-багато "лайків" у Фейсбуці.

Але "мінус" Шурхала в тому, що він не намагається вкласти факти в популярні політико-історичні доктрини.

У своїй книзі він насамперед зі співчуттям ставиться до всіх воюючих сторін і тим самим намагається прокласти якийсь Третій шлях між "ботами", які набиті незграбними, неотесаними, але такими звичними "пакетами ідентичності". І вони, на жаль, навряд чи будуть зберігати цю книжку на своїх полицях.

"Київ під ворожими окупаціями". Спогади мера 1942-1943 рр.

Викривши майже півтора десятки міфів Другої світової, автор, повертаючись до українського розуміння тих подій, говорить про необхідність примирення.

У цьому контексті згаданий двічі Герой Радянського Союзу генерал Василь Петров, який визнавав за своїми колишніми супротивниками право на визнання. Згадані також і польські єпископи, які в 1965 році сказали своїм німецьким колегам: "Прощаємо і просимо прощення"…

Мова йде про війну. Я теж закінчую статтю цими словами.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.