Спецпроект

УГКЦ ЗАСУДИЛА ПОДІЇ НА ВОЛИНІ В 1940-х. І виступила проти маніпуляцій

Політично зумовлене маніпулювання обставинами польсько-українського конфлікту 1940-х років і затята непримиренність поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі.

Про це йдеться у зверненні єпископату Української греко-католицької церкви, оприлюдненому на офіційному сайті УГКЦ.

"Історикам ще належить багато попрацювати, щоб з’ясувати всі обставини й жахливі деталі перебігу українсько-польського протистояння та кровопролиття, їх гіркі наслідки, а також встановити імена тих, що постраждали, - йдеться у зверненні. - Одне є безсумнівним: перед Господом не має жодного виправдання навіть одне невинно знищене життя і навіть найменша заподіяна кривда".

За словами єпископів, польський та український народи неминуче матимуть відмінну колективну пам’ять про ці події. Вони різнитимуться в оцінці історичного контексту, в яких ці події відбувалися, і надаватимуть їм різні назви, однак "взаємній ворожнечі аж до пролиття братньої крові немає виправдання".

"Християнська оцінка Волинської трагедії, а також кривд у стосунках українців і поляків, що їй передували чи нею були зумовлені, вимагає від нас їх однозначного засудження, - йдеться у зверненні. - З християнської точки зору, осудливими були як політика, спрямована на позбавлення права на самовизначення українців на своїй землі, так і збройне насилля супроти польського населення на Волині".

Автори звернення нагадують, що політичні й ідеологічні рації стану, які видавались їхнім послідовникам такими переконливими, урешті-решт обернулися вбивством невинних людей і взаємною помстою: "Те, що виглядало для когось справедливим і начебто освяченим Богом, виявилося жахливим потоптанням Його заповідей і великим затемненням людського духу".

УГКЦ віддає особливу шану й належну пам’ять українцям і полякам, котрі, ризикуючи власним життям, рятували ближніх від загибелі чи в інший спосіб виступали на їхній захист під час тих подій.

"Бажаємо продовжувати справу примирення двох братніх народів — польського й українського — задля взаємного прощення в ім’я справедливості, - звертаються греко-католики. - Цю справу започаткували 22 травня 1945 року в Колегії святого Йосафата в Римі Примас Польщі Авґуст кардинал Ґльонд та український єпископ Іван Бучко".

Автори звернення нагадують, що особливою віхою у польсько-українському примиренні стало літургійне затвердження Акту взаємного прощення і поєднання, яке відбулося 19 червня у Варшаві та 26 червня 2005 року у Львові.

"Молимося за вічний упокій і Царство Небесне всіх невинно убієнних, що полягли в братовбивчій війні 1943 року на Волині й на інших українських і польських землях, - йдеться у зверненні. - Хай запанує мир і Божа благодать у душах членів їхніх родин, щоб війна, яка давно вже вигасла на волинських теренах, не тривала в людських серцях!"

"Ми кажемо, що хочемо будувати відносини між українським і польським народом у дусі взаємного примирення та прощення, щоб наше минуле не отруювало нашого майбутнього, - прокоментував звернення греко-католицького кліру патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук). - Адже ми є два братніх народи, сини одної Католицької Церкви. І ми разом повинні визнати наші гріхи. Ми разом маємо перепросити один одного, обійнятися і будувати спільне європейське майбутнє".

Предстоятель УГКЦ нагадав, що найкращий засіб загоїти рани й вшанувати жертв цього конфлікту з обох боків – правда про ці події.

Як відомо, у січні цього року польські ЗМІ з посиланням на патріарха УГКЦ Святослава повідомляли, що українські греко- і римокатолики готують спільне послання до 70-річчя Волинської трагедії - "лікувати рани минулого, щоб воно не отруювало нам майбутнє".

Пізніше голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Нещодавно в Любліні польські історики обговорювали Волинську трагедію без участі українців. Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали ІП на тему "Волинська трагедія"

Перше міністерство здоров’я України

На початку травня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський розпорядився створити Міністерство народного здоров’я та опіки. В УНР часів Центральної Ради такого міністерства не було. Медико-санітарна справа раніше перебувала у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а потім окремого департаменту при уряді

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

Як виглядає бункер на випадок ядерної війни під Херсонською ОДА

Це на всіх працівників обкому розраховувалося? — Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.