В Інтернет викладено карти України (Русі) XVI-XVIII сторіч. ФОТО

З'явився сайт Vkrainа - мультимедійна онлайн-презентація, створена на основі приватної колекції європейських мап XVI-XVIII ст. Колекціонер оцифрував частину своєї колекції старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

"Запрошуємо розпочати подорож українськими землями, що в різні часи називалися європейцями Sarmatia, Rvssia, Rossia Rossa, Pays des Cosaques, Terra Cosacurrum, Vkraina, - йдеться на стартовій сторінці. - За сотні років їм вдалося зберегти свою ідентичність і об’єднатися в єдину велику та неподільну Україну, якою ми знаємо її тепер".

Онлайн-презентацію створено на основі приватної колекції Андрія Осадчука, члена правління компанії "Київстар".

Колекціонер надав компанії дозвіл на оцифрування частини своєї колекції, яка наразі налічує близько 200 оригінальних старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

 Стартова сторінка

XVI–XVIII ст. — золота доба розвитку нової європейської картографії. В цей час географічні карти мали не лише практичне застосування в освіті та військовій справі, а також відповідали за формування політичного, культурного, географічного образу держави та створювались як окремі мистецькі твори.

Вигляд меню

Кожна мапа — це особливий погляд європейців на територію тогочасної України з усім різноманіттям її поділу, кордонів і назв: від найдавнішого уявлення Птолемея про Сарматію до детального опису України на мапах французького військового інженера Ґійома Левассера де Боплана.

Адреса колекції карт - Vkraina.com.

На сторінках сайту розміщено 34 спеціально відібрані карти у чіткій хронологічній послідовності. До кожної карти колекціонер надав авторські коментарі, які об’єднуються у стислу історію картографування земель України XVI–XVIII ст.

Крім авторських коментарів, добре було би побачити і зауваження фахівців. Бо ось тут, приміром, коментар "Позначено Вишгород, але Києва немає" не відповідає дійсності

Інтернет-користувач може прослідкувати, як змінювалося європейське сприйняття формування, розвитку і статусу українських земель упродовж XVI-XVIII ст.

 Київ написано народною латиною - Chiovia

Колекція формувалася більше п’яти років, переважна більшість її предметів повернулася в Україну з Європи та США.

Дивіться також:

Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ

Оновлено веб-проект "Карти міст" - з оцифрованими міськими планами

Знайдено радянські карти 1980-х із планом атаки на Гельсінкі

Інші матеріали за темою "Карти"

Інші матеріали за темою "Інтернет"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.