Українська правда
Історична правда

Малоросія: країна, яка не відбулася. КАРТИ

10.12.2012 _ Кирило Галушко
Версія для друку Коментарі 38

Історія про те, як два промахи імперської картографії допомогли окреслити новітню Україну. Її поява на політичній карті у ХХ ст. стала результатом дій українського національного руху, який намагався "зарядити" етнографічну масу малоросів модерною ідеологією. Цей рух не був потужним чи популярним... до часу.

Історична географія – цікава річ, і містить вона у собі чимало інтригуючих тем. Деякі з них відверто руйнують наші сучасні стереотипи.

Старі карти можуть нам відкрити цілі втрачені світи. Наприклад, трапляється така штука як "створення країн". Навіть не держав, зазначу, - країн.

Деякі речі є для нас даністю: наприклад образ нинішньої України на карті від часів казенної радянської "Українська РСР і Молдавська РСР".

Сто років тому уявлення про простір і межі Росії, Польщі або України були іншими і при своїй іншості ще й дуже різними. Те, що ми на карті бачимо "Україною", сто років тому було "Південною Росією", при тому, що "Україна" також траплялася на цій карті – але набагато меншою, ніж зараз.

Таку карту при слові "Україна" уявляють більшість із тих, хто вчився у школі після Другої світової

"Молдавія" тоді знаходилася зовсім не там, де сьогодні, а з приводу існування тоді відсутніх на карті "Естонії" чи "Латвії" з вами могли б посперечатися.

Щодо існування в уяві людській образів країн, держав, цивілізацій точаться суперечки зазвичай серед дослідників "ментальної картографії". Мене ж більше цікавить картографія "реальна", про яку тут і йтиметься.

Сьогодні різні автори присвячують свої дослідження тому, хто коли і як в світі та Європі бачив чи сприймав Україну та українців. Це, звісно, цікаво, але мене час від часу пробирають сумніви: от якого біса якійсь містер Сміт, який мешкає у Девонширі, мусить щось знати і взагалі думати про ту Україну? Для нього і графство Інвернес – "темний ліс". Але він принаймні проходив графства y британській школі.

А герр Бауер десь у Вюртемберзі повинен про неї знати? В його "ментальній картографії" навіть мешканці Мекленбургу зазвичай є бовдурами. Якщо його зацікавить, що то воно (Україна та українці) таке, він візьме карту і подивиться.

Якщо він знає, чого він хоче, то державу або країну він буде шукати на політичній карті, частину держави – на адміністративній, територію – на фізичній, а народ – на етнографічній. Щось із вищевикладеного, змішане докупи, – на загально-географічній.

Цим, власне, й досі обмежуються способи звичайної візуалізації віддалених просторів. Хіба що тепер можна ще й космічний фотознімок подивитися. Такою ситуація була зі "звичайною (не "ментальною") картографією" і сто, і сто п’ятдесят років тому.

Чи міг герр Бауер побачити на карті Україну в якомусь там 1850 році? Звісно, що міг, оскільки найпопулярніші навчальні німецькі атласи, які копіювалися у половині Європи, видавництва Юстаса Пертеса її показували на карті як частину "Європейської Росії".

Фрагмент карти "Європейська Росія" з британського атласу сер. ХІХ ст. На місці нинішньої України - Little Russia, West Russia i South Russia. Власне для Russia місця й не лишилося

А чи міг він побачити українців (щоправда під тогочасною назвою "малороси")? Міг: у тому ж атласі на етнографічній карті. При чому остання містила найсвіжішу інформацію, бо ледве вісім років пройшло, як Павло Шафарик вперше показав розселення малоросів на своїй етномовній карті "Слов’янські землі".

Щоправда, тоді простори "України" та "українців-малоросів" в уяві європейських картографів не збігалися: другий був суттєво більшим за перший.

Причина полягала не у тому, що "Україну" намагалися якось "принизити". Просто картографи – публіка зазвичай педантична, і для того, щоб якійсь простір якось назвати, необхідні підстави. А назва "Україна", як ми знаємо, до ХХ ст. не мала чіткого просторового окреслення, оскільки за локальним винятком Слобідсько-Української губернії 1765-1780 і 1797-1835 рр. ніколи не існувало якоїсь адміністративної одиниці з назвою "Україна" чи складовою "український".

Табачник вважає, що "Малоросія" - слово ніжне і пестливе

Теоретично, якби етнонім "українці" був тоді усталеним, то були б підстави вважати "Україну" ареалом проживання українців, але ж акт переходу з "русинства" і "малоросійства" в "українство" у нас відбувся лише на межі ХІХ-ХХ століть як наслідок модерного національного проекту.

А от якби ми попросили якогось господина Іванова з Рязані знайти на російській карті "Україну", то він би, на відміну від німця або англійця, її не знайшов – бо не писали це слово на російських картах. Або ж йому довелося б шукати на історичних картах, що показували розширення російської держави в XVI-XVII ст. Там дійсно була "Украйна", але до ХІХ ст. вона "не доживає", розчиняючись у Російській імперії.

Імовірно, що єдиний прецедент наявності топоніму "Україна" на російській карті актуальних реалій – це карта Європи бл. 1700 р., яка зберігається в московській Оружейній палаті. Але пояснюється це тим, що вона була просто перекладеною французькою картою Гійома Сансона. На оригінальній карті був напис "Україна – країна козаків". Тут – "Україна страна казацкая".

Фрагмент єдиної російської карти з назвою "Україна". Близько 1700-го. Червона Русь позначена як "Россіа Черная", а "Сокцова" нижче Кам'янця - не інакше румунська Сучава

Після цієї "прикрості" на власне російських картах назва "Україна" не вживається ніколи. Етнічна строкатість населення імперії суперечила наскрізному завданню її уніфікації, і тут графічна ілюзія також відігравала свою роль. Тому перший офіційний "Атлас Російський" (1745, поширений й у Європі) показує лише губернії, які щодо (наприклад) території Гетьманщини були очевидною формальністю до 1775 р.

В західній же картографії назва "Україна" традиційно (ще від середини XVII  ст.) стосувалася середньої Наддніпрянщини по обидва боки Дніпра. Сторічний поділ цієї території між Росією та Польщею на її "цілісність" майже не вплинув.

Петро І, який проводив у Європі промоцію перейменування Московії на Росію (в західних мовах ідентичній "Русі"), був цілком задоволений терміном "Малоросія". У наших предків, як ми знаємо, це слово тоді також не викликало негативних асоціацій.

На карті фундатора Навігацької школи Якова Брюса (першій російській карті, поширеній у Європі) цей новий топонім вказується вперше. Охоплює він і Правобережну Наддніпрянщину, і південно-східну Білорусь, але надалі він усталюється в російській практиці на Лівобережжі, покриваючи лише Гетьманщину.

В Європі до Малоросії звикатимуть довго, і закріпиться вона на тамтешніх мапах лише років через сто - можливо, з упровадженням Малоросійського генерал-губернаторства (1802-1835, Чернігівська та Полтавська губернії). Потім воно буде перейменовано, але до нього додасться Харківщина, і простір Малоросії в районуванні Російської імперії остаточно закріпиться в межах цих трьох губерній.

Освічені слобожанці тоді називали себе "українцями", а мешканців колишньої Гетьманщини дещо зневажливо – "малоросами".

Народження бюрократії. Як еліта Гетьманщини стала імперськими чиновниками

Натомість на картах Польського королівства до його поділів "Україна" писалося на Правобережжі, у межах польських володінь. Лівий російський берег залишався за Малоросією. Польська картографія тоді суттєво вплинула на західноєвропейську, передовсім французьку.

Ці "блукання" України та Малоросії врешті призвели до того, що в середині ХІХ ст. на західноєвропейських картах утворився своєрідний "гібрид". В одному контурі писали дві назви – і "Україна", і "Малоросія", але він був більшим, ніж російське уявлення про Малоросію, охоплюючи ще й правобережну Київську губернію.

У російську "ментальну" - чи то адміністративну - картографію це ніяк не вписувалося, оскільки усе, що на захід від Дніпра, сприймалося лише як "колишня Польща". Тому Київщина була частиною Західного краю, який поляки вважали "всходніми кресами".

"Польська проблема" вочевидь затуляла для імперської адміністрації "українську". Власне, такими можна вважати підсумки "міграцій" України та Малоросії на картах до бурхливих пертурбацій ХХ століття.

Але що ж спричинило врешті миттєву загибель 200-річного топоніму Малоросії у 1917 році, після чого він уже (можливо, назавжди) зникає з карт?

Першим несвідомим промахом імперської адміністрації стала недооцінка перспектив "виростання" Малоросії на весь етнічний ареал малоросів. Передовсім те, що Малоросія застрягла в вузькому регіональному значенні, так і не перетворившись на назву країни.

Карта П.Шафарика "Слов’янські землі", 1842. Лівобережні "Малороси" з частини російського народу перетворилися на величезну географічну даність

Втім, доречно спитати: країни кого? Якого народу? Оскільки імперська адміністрація ніколи й гадки не мала, що політичні претензії малоросів колись трансформуються в справжній сепаратизм, то не пропонувалося жодної локальної альтернативи для "країни малоросів" чи якогось політично-географічного проекту, альтернативного українському.

От наприклад, назвати увесь простір проживання малоросів від Карпат до Кавказу "Малоросією". З мого боку це, звісно, лише фантастичне припущення, несумісне з тогочасними реаліями імперії.

Єдиною можливою "країною" малоросів була матінка-Росія, тому ніхто не сприяв тому (і, підозрюю, навіть не замислювався з приводу), щоб малороси сприймали своєю емоційною вітчизною на всіх своїх землях не "Україну" (чітко асоційовану з "південно-руським сепаратизмом" і "мазепинством"), а приміром - "Велику Малоросію від Сяну до Дону".

І залишалися б вони, можливо, лояльними малоросами без перейменування з виразно опозиційною політичною конотацією – на "українців". Тому Малоросія так і не стала країною, залишившись регіоном

Чи є "Лівобережна Гетьманщина" наступницею держави Хмельницького?

Адже відповідаючи на запитання "де мешкають малороси?" треба було починати довгий перелік: у Малоросії, Південно-Західному краї, Новоросії, Південній Росії, в австрійських Галіції, Буковині та Підкарпатській Русі, на Кубані, в Урянхайському краї, Канаді тощо.

"Недоконаність" Малоросії виразно проглядає у простенькій констатації у відповідному томі "Полного географического описания нашого Отечества" (1903): "Малоросія – це лівобережна Украйна". От тобі ще цвяшок…

А "свідомий українець" вже мав свою країну, бо вважав, що усі землі, на яких живуть українці, – це "українські землі", а "українські землі" - це "країна Україна". А до складу яких держав вона входить, це звісно важливе, але вже друге питання. От Польща входила до складу трьох імперій, але "країною Польщею" лишалася, попри всі ретушування мапи її володарями.

Прагнення трохи "провчити" бунтівних поляків на начебто неполітичній ниві етнографії призвели до другого, так само несвідомого "промаху" імперської картографії.

На думку російської влади, "історична Польща", до якої прагнули повернутися польські сепаратисти, вочевидь містила "ісконно російські землі", бо мешкали там представники двох племен російського народу - малороси та білоруси. То лише шляхта у Західному краї була польською.

Якщо чітко провести етнічний кордон, то буде видно, що "етнічна Польща" виглядає суттєво меншою за "історичну", а претензії останньої виглядатимуть безпідставними з точки зору сучасної науки. І буде зрозумілим, що більша частина "історичної Польщі" – це очевидна і незаперечна Росія.

Це для нас також показово в руслі констатації, що процес "малювання країн" - річ цікава і непередбачувана. Про розміри Польщі і Росії у ХІХ ст. можна було робити доволі різні припущення…

1240-1795: геополітична конкуренція Литви, Польщі і Московії. ІНФОГРАФІКА

Хто б міг виконати таке завдання, яке, звісно, не формулювалося як пункт "п’ятирічного плану", але було необхідним у довготривалій перспективі? Об’єктивно для цієї місії існували два виконавця, якнайбільше зацікавлені у вивченні Росії та її кордонів – імператорське Російське географічне товариство та Генеральний Штаб.

У 1851 р. академік Петро Кеппен публікує першу в Росії карту етнічного складу імперії ("за племінною приналежністю"), на якій східні слов’яни є просто білим кольором, тлом, а позначені лише іноплемінники.

Але для розмежування у Західному краї було необхідно більше нюансів. Як розрізняти народи? За конфесією? Спроби не мали успіху, оскільки виявилося, що не лише поляки бувають католиками. Самоідентифікація? Стан освіченості та етнічної ідентичності у тих краях був відверто запущеним і заплутаним. Навіть священики могли ідентифікувати себе як "чорноруси" або "бужани".

Зупинилися на мовному критерії, як на найбільш надійному. Хто розмовляє білоруською або малоросійською говіркою – росіянин, хто польською мовою – поляк. Для цього треба було при статистичних дослідженнях уважніше звертати увагу на мову. Цим роками займаються і академічні науковці, і військові статистики.

І поступове вимальовування етномовного кордону із заходу на схід окреслило не лише поляків, як ми можемо здогадуватися, але й білорусів та малоросів.

Збирання інформації про мову (що містила і "племінні наріччя") в ході всеросійських статистичних "ревізій" (попередників перепису) дозволила у 1860-1870-ті рр. вже мати чітке уявлення про етнічний ареал малоросів в межах Російської імперії, - тобто більшу частину того, що стане "країною Україною".

Підсумки цього (етнографічні карти Росії військового та етнографа Олександра Ріттіха) з 1877 р. потрапляють у найпоширеніший російський навчальний атлас – близького до Генерального Штабу видавця А.Ільїна. І протягом наступних сорока років кожен російський школяр міг елементарно дізнатися про простір проживання малоросів, - тому територіальні претензії Центральної Ради у 1917 р. могли б стати якоюсь "новиною" лише для того, хто погано вчився. І могли ці "претензії" називатися лише "Україна", а не "Малоросія".

 "Оглядова карта українських земель", Відень, бл. 1900.

Звісно, я тут не прагнув довести, що поява новітньої України у 1917 р. є результатом лише недооцінки певних "етнографічних реалій" російською владою ХІХ ст., або ж вченими чи військовими. Вони просто якісно робили свою справу - але ніхто не знає майбутніх наслідків своїх дій.

Виплеск України на політичну карту у ХХ ст. став передовсім результатом дій українського національного руху, який намагався "зарядити" етнографічну масу малоросів модерною національною ідеологією. Він не був, як ми знаємо, до часу потужним або ж надто "популярним", але у будь-якому разі його потенціал виявився відверто недооціненим імперською владою.

У цьому сенсі, мабуть, був правий російський дослідник "українського питання" Олексій Міллер, коли писав, що це не лише історія успіху українців, але й історія неуспіху імперії. І цариною гіпотез і суперечок залишиться питання: чи був цей "успіх" чи "неуспіх" запрограмованим.

Дивіться також:

Модерна нація починається зі слів: "Ми всі різні, але всі - українці"

Євген Гребінка: "Санкт-Петербург - колония образованных малороссиян"

Тарас Шевченко - успішний українець, європеєць

Кирило Галушко
Історик, етносоціолог.
Голова Всеукраїнського наукового гуманітарного товариства

Теми: карти, XVIII сторіччя, XIX сторіччя, Російська імперія, історія України, Гетьманщина



powered by lun.ua
kaxas _ 15.04.2013 18:07
bopa _ 19.12.2012 16:31[...На жаль "мілко взяв" автор, хоча тема цікава.....Тому приведена інформація поверхнева і пізнавальної цінності не представляє....]
В одному з турецьких міст стоїть погруддя з написом
BATU HAN
1277 - 1502
І реконструкція, яка цього не враховує, є фальсифікатом.
навіть, якщо вона "освячена" НАНУ.
"Оглядова карта українських земель" Степана Рудницького була видана не 1900, а в 1920 році
съто сєдмыи _ 24.12.2012 08:26
Видаляти дописи - марна справа, кугуте.
съто сєдмыи _ 24.12.2012 08:25
Обережно, суржик: любой гимназист в подроссийской Украине знал, что...
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
На западѣ граница Украины начинается отъ г. Сандеча, въ Галиціи, въ 10-ти миляхъ отъ Кракова и идетъ на сѣверо вочтокъ чрезъ г. Ярославъ въ Царство Польское до мѣстечка Туробина и далѣе; оттуда граница поворачиваетъ на востокъ, преходитъ Западный Бугъ и идетъ на Ковель и по южной долинѣ р. Припяти до ея впаденія в Днѣпръ при м. Старе-място; (Основа, 1861)
съто сєдмыи _ 24.12.2012 08:25
kyrylo galushko: черепна коробка малороса містить 600 тис кв км...
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Кацапського рѣпища.


Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

13.09.2014 _ Олександр Зінченко

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте