Спецпроект

АНОНС: телевізійна ІП про роль "комуністичних" тез у Волинській трагедії

1 жовтня програма "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" представить нетипову історіографічну позицією - мовляв, причиною кривавого протистояння українців і поляків на Поліссі у першій половині XX століття стали переважно соціальні, а не ідеологічно-політичні причини.

Гостем програми "Історична правда" буде професор історії Богдан Гудь. У Польщі нещодавно вийшла його книга "Українці і поляки на Наддніпрянщині, Волині і в Східній Галичині у ХІХ і першій половині ХХ століття. Нарис історії етносуспільних конфліктів".

Це рідкісний випадок, коли широке коло читачів у РП зможе ознайомитися з аргументованою позицією українського науковця стосовно причин і наслідків макабричних подій на Волині у 1940-х роках.

У дискусії ведучого програми Вахтанга Кіпіані із запрошеним експертом, з-поміж іншого, йтиметься про те, наскільки аргументованим є судження, що Волинська трагедія 1943-1944 рр. - це все-таки селянська війна за землю сусіда, а не погроми "геноцидального характеру".

Так, зокрема, пан Гудь розповість, чому саме вважає, що на Волині спершу комуністичні агітатори використовували націоналістичні гасла (до 1939 р.), а в роки Другої світової - вже українські націоналісти не цуралися ідеологічних методів, притаманних радше прихильникам "вчення Леніна".

"Історична правда з Вахтангом Кіпіані" - щовівторка о 22:00 на телеканалі ZIK

У другій частині програми - розповідь про благородну діяльність товариства пошуку жертв війни "Пам'ять", активісти якого добровільно у свій вільний час (і власним коштом) розшукують місця, в яких під час боїв різних воєн загинули солдати. Пошуковці відкопують останки вояків різних армій і перепоховують їх за християнським звичаєм.

Також ітиметься про інший важливий напрям роботи товариства "Пам'ять" - реконструкцію (відтворення) аматорами історії битв, які точилися на території Галичини під час Першої і Другої світових воєн і навіть після 1945 року.

Дивіться також:  "Історик Богдан Гудь: "Суперечки про "геноцид" на Волині вигідні Росії"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?